Український суд заперечив судовий імунітет держави-агресора та стягнув дванадцять мільярдів доларів

21 травня 2024 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення у цивільній справі за позовом громадянки Польщі до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ та Центрального банку РФ.

Предметом спору стало відшкодування матеріальної шкоди в астрономічному розмірі та масштабі — понад 12 млрд доларів США та 9 217,79 Євро, а також нарахування процентів за середньою піврічною ставкою Term SOFR в доларах США плюс 2%, із щорічною капіталізацією та щорічним нарахуванням складних процентів.

Позивачка розмістила інвестиції на рахунках АТ «Брокбізнесбанк», на підставі договорів інвестиційного банківського вкладу, проте внаслідок протиправних дій злочинного угрупування,учасники якого завдавши економічних ударів по Україні втекли до росії, кошти було виведено з банку,  сам банк визнано банкрутом та ліквідовано.

Суд погодився з тим, що у справі наявне грошове зобов’язання, прострочення грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, а отже право на нарахування процентів виникає за весь період невиконання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з наступного.

1. Збройна агресія РФ спрямована не лише проти України як держави, а й проти всіх осіб, які на законних підставах перебували та здійснювали діяльність на її території.
2. В Україні діяло організоване злочинне угрупування, яке перебувало під контролем та впливом Російської Федерації, а виведені з банку кошти використовувалися для легалізації доходів та фінансування терористичних утворень на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
3. У цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких справ, оскільки російська федерація заперечує суверенітет України та чинить збройну агресію з 2014 року.

Така позиція підкріплена Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду  від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, в якій зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов’язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Розглядаючи справу, суд зазначив, що, виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також заподіяння шкоди її майну.

Обставини справи

Позивачка — іноземний інвестор, яка з початку 2000-х років вкладала значні кошти в економіку України (в розмірі 95 000 000,00 доларів США), заснувавши та створивши низку підприємств в Україні, які здійснювали діяльність у галузі організації міжнародних перевезень (автомобільним та залізничним транспортом), а також надання супутніх послуг в тому числі експедиторських.

Значна частина інвестицій була розміщена на рахунках АТ «Брокбізнесбанк», на підставі договорів інвестиційного банківського вкладу, проте внаслідок протиправних дій злочинного угрупування,учасники якого завдавши економічних ударів по Україні втекли до росії, такі кошти було виведено з банку,  сам банк визнано банкрутом та ліквідовано.

Зважаючи на те, що, за твердженням позивачки, вказане злочинне угрупування діяло під впливом та управлінням російської федерації, та було підготовкою до більш ширшої агресії, яка відбулася в лютому 2022 року, а також на те, що центральний банк російської федерації фактично сприяв відмиванню коштів отриманих злочинним шляхом, в тому числі і від розкрадання АТ «Брокбізнесбанк», позивачка просила позов задовольнити.          

Як стверджує позивачка та встановлено судом, ні в процесі ліквідації банку, ні впродовж тривалого часу, після завершення ліквідації банку, не дивлячись на наявність порушених з 2013 року кримінальних проваджень щодо доведення банку до банкрутства його власником у змові з вищим керівництвом держави , ніхто з потерпілих визнаних у кримінальних провадженнях, не отримали жодного відшкодування чи компенсації, коштів, які були перераховані на рахунки в АТ «Брокбізнесбанк», як іноземна інвестиція та банківські вклади і належали потерпілим на праві власності.             

Позивачка зазначає, що має право на поновлення своїх прав шляхом стягнення з відповідачів матеріальної шкоди за договорами з урахуванням індексу інфляції, а також нарахуванням 3 % річних за весь період прострочення зобов`язання відповідачами.

Разом з іншими вимогами, позивачкою заявлено до відшкодування також, відсотки на вклади за період невиплати, 3% згідно ЗУ «Про захист прав споживача», до 01.10.2023р.

Таку суму позову позивачці вдалося заявити, оскільки відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобовязання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобовязання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобовязання до моменту його усунення.

Що встановлено судом

Суд дослідив наведені позивачкою обставини та письмові докази та встановив наступне:

Держава російська федерація в особі своїх представників та агентів, сприяла створенню та діяльності злочинного угрупування, метою якого були, в тому числі, протиправні діяння у сфері економіки та банківського сектору.

Одним з таких протиправних діянь, було незаконне збагачення шляхом виведення коштів з АТ «Брокбізнесбанк» (і взагалі з усієї України) та використання в подальшому цих коштів для фінансування терористичних угрупувань розміщених на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей.

В Україні діяло злочинне угрупування, яке підтримувалось та контролювалось (здійснювалось управління та було під впливом) російською федерацією.

Разом з тим, такі дії вищого керівництва держави в період 2010-2014 років, як стало зрозуміло в подальшому, з кримінальних проваджень та вищевказаних вироків судів, щодо колишніх високопосадовців та їх поплічників, не були спонтанними чи випадковими, а проводилися цілеспрямовано та продумано.

Вироком Подільського районного суду від 09.01.2018р.. у справі №758/15964/17було встановлено: «Одним з об`єктів вчинення злочинів керівниками злочинної організації Особи 1, матеріали досудового розслідування стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, визначено кошти АТ «Брокбізнесбанк» в особливо великих розмірах».

Далі у коментованому вироку суду розкрито механізм привласнення коштів АТ «Брокбізнесбанк» та описано схему розкрадання коштів шляхом надання кредитів низці підприємств з ознаками фіктивності та виведення таких коштів за кордон на рахунки  підконтрольних фірм.

Як придбання Брокбізнесбанку, так і призначення до керівництва банку підконтрольних та залежних осіб, проводилося для забезпечення протиправної діяльності вказаного злочинного угрупування та виключно з метою розширення можливостей для виведення капіталу з України.

Суд прийшов до переконання, що всі вищевказані протиправні дії з боку росії та її агентів (в тому числі виведення коштів з АТ «Брокбізнесбанк», що нанесло потерпілим підприємствам та позивачці, як кінцевому бенефіціарному власнику, матеріальну шкоду, були вчинені з єдиною метою - легалізацією коштів та фінансування і підтримку терористичної діяльності в Україні та її дестабілізації.

Центральний банк російської федерації  своїх контролюючих функцій з фінмоніторингу під час виведення злочинним угрупуванням коштів з українського банку не здійснив, оскільки очевидно, що також був частиною цього угруповання.

Отримавши всі повноваження та правові можливості щодо належного контролю за легалізацію та відмиванням коштів, цб рф фактично жодним чином не перешкоджав виведенню коштів з України злочинним угрупуванням, не заблокував угоди щодо купівлі за викрадені в Україні кошти заправок в Криму, дозволяв фінансування ним ЛНР, ДНР, дозволив перерахування значної суми коштів у доларах США.

З іншого боку з початком повномасштабної агресії цб рф сам долучився до фактичного ведення війни створивши на окупованих територіях України більше 90 своїх відділень.

Саме по собі безперешкодне виведення значних коштів з України на територію росії, як безготівкових так і готівкових, в тому числі коштів викрадених з АТ «Брокбізнесбанк» їх легалізація та відмивання, а також подальша можливість використання цих коштів для придбання вугільних підприємств, заправок та інших ліквідних активів, за відсутності будь-якої реакції центрального банку росії та інших контролюючих органів, вказують на існування не аби-яких домовленостей між сторонами, якщо не співучасті у веденні такого бізнесу.

Вчинення російською федерацією актів агресії починаючи з листопада 2013 року, та продовження їх вчинення що раз у більших масштабах відповідно з лютого 2014 та лютого 2022 року, не були спонтанними діями керівництва російської федерації чи тим більше спровокованою реакцією на загрозливі дії з боку України.

Поряд із цим, росією застосовувалася практика вільного надання громадянства мешканцям АР Крим, вкорінення агентів впливу в українські органи державної влади та силові структури, а також на державному рівні впроваджувалися офіційні зміни до військової доктрини росії.

Починаючи з листопада 2021 року, російська федерація активно накопичувала війська на кордоні з Україною на російській та білоруській території, а також на тимчасово окупованих територіях України, при цьому керівництво рф запевняло у відсутності будь-яких намірів атакувати Україну.

21 лютого 2022 року росія офіційно «визнала» «державами» створені в окремих районах Донецької та Луганської областей України терористичні утворення «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка».

24 лютого 2022 року росія розпочала широкомасштабний військовий напад на Україну - президент рф оголосив про початок т.зв. «спеціальної військової операції» під приводом здійснення т.зв. «демілітаризації та денацифікації України».

Після цього, близько четвертої години ранку, були нанесені ракетні удари по всій території України, а російські війська здійснили неспровоковане широкомасштабне військове вторгнення на територію України, наступаючи з території рф, Білорусі та тимчасово окупованого Кримського півострова та окремих районів Донецької та Луганської областей.

З першого ж дня агресії 2014 року росія порушує правила ведення війни і норми міжнародного права та масово чинить воєнні злочини та злочини проти людяності, вбиваючи цивільних, руйнуючи інфраструктуру та депортуючи населення. Ситуація суттєво погіршилась після початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. На звільнених від окупації територіях зафіксовані масштабні злочини проти цивільних осіб, здійснені російськими військами

Проте, фактично, як свідчать акти Верховної Ради України та резолюції міжнародних організацій, 24 лютого 2022 року російська агресія, що розпочалася з окупації Криму та ОРДЛО в 2014 році й триває вже 9-й рік, перейшла в нову фазу - повномасштабного вторгнення на територію України з використанням усіх видів сучасної зброї.

Разом з тим, збройна агресія - лише один з інструментів для спонукання України до повернення у сферу геополітичного впливу російської федерації.

З 2004 року, здійснювалися постійні спроби добитися різними способами зміни влади в Україні на «проросійську», стримування її руху у напрямку євроатлантичної інтеграції, примусити відмовитись від намірів деокупації АР Крим тощо.

Передумови для агресивної війни росії проти України були закладені задовго до того, як українська влада та суспільство усвідомили ці загрози.

Наприклад, упродовж 2004-2010-х років росія активно вербувала співробітників українських силових відомств, які відіграли важливу роль у сприянні анексії Криму та дестабілізації Донбасу.

Як стає зрозуміло тепер, росія також активно підтримувала корумпований та дискредитований режим під час Революції Гідності 2013-2014рр., внаслідок чого Україна, сильно ослаблена таким протистоянням, виявилася неспроможною протистояти російській агресії.

Фактично українські суди формують нову правову доктрину: Російська Федерація відповідатиме за завдану шкоду — у конкретних сумах, за конкретними рішеннями і на користь конкретних потерпілих.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.