Апелляционный админсуд отменил постановление ТЦК о привлечении мужчины к ответственности за несообщение в 7-дневный срок ТЦК об изменении персональных данных – детали

ТЦК привлек мужчину к административной ответственности за то, что тот не сообщил в 7-дневный срок органам, в которых он состоит на военном учете, об изменении персональных данных. При этом ни в постановлении, ни в протоколе не было указано, какое именно нарушение совершены истцом (какие именно данные не уведомлены истцом органам, в которых он состоит на военном учете).

Как подчеркнул в своем постановлении Восьмой апелляционный административный суд по делу №156/698/23, представитель государственного органа, наделенного полномочиями по выявлению и привлечению виновных к административной ответственности, в своей деятельности должен руководствоваться исключительно законом и действовать в соответствии с ним. Это касается и ТЦК.

Постановление о привлечении лица к административной ответственности является официальным документом – решением субъекта властных полномочий по результатам рассмотрения дела об административном правонарушении, в котором, среди прочего, должно быть четко указано описание обстоятельств, установленных при рассмотрении дел и ссылка на норму закона, предусматривающего ответственность за данное административное правонарушение.

При этом само по себе описание административного правонарушения не может быть надлежащим доказательством совершения лицом такого нарушения, а постановление о привлечении истца к административной ответственности не может считаться безоговорочным доказательством совершения правонарушения, поскольку такое постановление по своей правовой природе является решением субъекта властных полномочий в отношении последствий рассмотрения зафиксированного правонарушения, которому предшествует фиксирование этого правонарушения.

Напомним также, что, как ранее писала «Судебно-юридическая газета», Шестой апелляционный админсуд по другому делу, касающемуся правил составления админпротоколов, указал, что сам факт отказа от получения повестки не создает состава правонарушения, в частности в части явки в ТЦК.

Обставини справи

Отже, стосовно справи №156/698/23, у червні 2023 року райсудом Волинської області зареєстровано позовну заяву чоловіка до Володимир-Волинського районного ТЦК про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 2 квітня 2023 року до позивача додому прибули представники ТЦК з проханням надати документи відносно його сімейного стану.

Вже наступного дня, 3 квітня, він особисто надав до ТЦК всі необхідні документи, але у нього їх відмовилися приймати, і дали направлення на проходження ВЛК.

5 квітня позивач знову прийшов до Володимир-Волинського районного ТЦК із заявою про надання документів для уточнення та звірки обліково-реєстраційних даних, однак на нього склали протокол про адміністративне правопорушення.

Позивач вважає, що протокол про адміністративне правопорушення складений відносно нього є незаконним, адже відповідач пропустив строк складення протоколу встановлений ст.254 КУпАП. Крім того, відповідач не розглянув клопотання позивача про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Рішенням районного суду Волинської області від 22 вересня 2023 року позов залишено без задоволення. Чоловік подав апеляційну скаргу.

Що вирішив апеляційний суд

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційну скаргу чоловіка необхідно задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Так, 3.04.2023 чоловік отримав направлення на проходження ВЛК та був ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від проходження ВЛК.

5.04.2023 він прибув до Володимир-Волинського районного ТЦК та надав заяву про уточнення облікових даних військовозобов`язаного, а саме що він є батьком трьох малолітніх дітей. В підтвердження долучивши копії свідоцтва про народження дітей.

Цього ж дня в присутності позивача відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП, який було йому вручене.

Підставою для його складання було невиконання ст.33 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: неповідомлення в семиденний строк органам, в яких він перебуває на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у ст.7 Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАСУ, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 210 Кодексу про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (КУпАП) порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період – тягнуть за собою накладення штрафу.

Обґрунтовуючи правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідач вказує, що чоловік не повідомив в 7-денний строк органам, в яких він перебуває на військовому обліку, про зміну персональних даних.

При цьому ні в оскарженій постанові, ні в протоколі від 5.04.2023 не зазначено, яке саме порушення вчинено позивачем (які саме дані не повідомлено позивачем органам, в яких він перебуває на військовому обліку).

Відповідно до ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що 3.04.2023 чоловік отримав направлення на проходження ВЛК та був ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від проходження ВЛК. Вказане підтверджується його підписом у відповідному журналі.

Однак, протокол складено лише 5.04.2023, тобто з пропуском строку встановленого ст. 254 КУпАП.

Оскільки протокол  від 5.04.2023 складено з порушенням встановленого порядку, постанова від 10.04.2023, яка винесена на підставі вказаного протоколу, також є протиправною.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що 6.04.2023 чоловік подав до районного ТЦК клопотання про перенесення розгляду справи про адміністративне правопорушення на інший день, про що просив його письмово повідомити.

Вказане клопотання було отримано відповідачем про що свідчить підпис працівника ТЦК на клопотанні.

З матеріалів справи слідує, що вказане клопотання не було по суті розглянуте відповідачем.

Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

При цьому, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив порушення позивачем Правил військового обліку та правомірність притягнення позивач до відповідальності за частиною 2 статті 210 КУпАП, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, що судом першої інстанції не враховано.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Отже, суд апеляційної інстанції рішення районного суду скасував та прийняв постанову, якою позовні вимоги чоловіка до ТЦК про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнив. Скасував постанову ТЦК і закрив справу про адміністративне правопорушення.

Як раніше писала «Судово-юридична газета», Шостий апеляційний адмінсуд вказав у своєму рішенні, що сам лише факт відмови від отримання повістки не створює склад правопорушення, зокрема у частині явки до ТЦК.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.