Виступ на Круглому столі «Щодо обговорення питань суддівської незалежності»

Олександр Сасевич,

член Вищої ради правосуддя, голова робочої групи з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя

Незалежність судді − це фундаментальний принцип правосуддя, який забезпечує свободу судді від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання під час здійснення ним своїх професійних обов’язків, зокрема під час ухвалення судових рішень. Цей принцип гарантує, що суддя діє лише на підставі закону, власного сумління та внутрішнього переконання.

Незалежність суді забезпечується як на міжнародному, так і національному рівні через сукупність певних гарантій (наприклад, закріплення принципу незалежності в Основному законі, розмежування гілок влади; заборона втручання у діяльність судді; процедурні гарантії у частині призначення, незаконного (безпідставного) звільнення), матеріального та соціального захисту).

Втім, зазначені механізми не завжди стабільно функціонують через політичні, соціально-економічні, правові та ідеологічні проблеми. Це безумовно впливає на всі сфери публічного життя, ставлячи під загрозу важливу мету судової влади – забезпечення права на справедливий суд і повагу до прав та свобод шляхом здійснення правосуддя відповідно до Конституції України та принципів верховенства права.

Заборона втручання у діяльність судді є гарантією його незалежності, що висновується зі змісту приписів статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та фактично має кримінально-правове підґрунтя (стаття 376 Кримінального кодексу України), яке навряд чи можна вважати дієвим, адже випадків притягнення осіб до кримінальної відповідальності за таку поведінку небагато, попри численні факти втручання у діяльність суддів.

Слід констатувати, що така поведінка не викликає засудження у суспільстві, хоча часто сприймається як небезпечна чи загрозлива; нерідко толерується та розглядається як виправдана через абсолютне / непохитне уявлення громадянського суспільства про корумпованість представників судової влади лише через призму одиничних випадків.

Недовіра до судової влади, яка формується з огляду на ці поодинокі диструктивні явища / процеси й формує бажання / готовність певних осіб втручатися у діяльність судді.

За загальним правилом відповідно до закону суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до ВРП та до Генерального прокурора.

Таке повідомлення про факти втручання є обов’язком судді, що передбачено статтею 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а його невиконання може зумовити дисциплінарну відповідальність.

На законодавчому рівні не визначено конкретних явищ та обставин, які б чітко могли тлумачитися як такі, що свідчать про втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Поняття «втручання у діяльність судді…» є оціночним. А тому часто судді вважають за необхідне повідомляти про будь- які факти, які, на їх думку, є безпосереднім чи опосередкованим втручанням у здійснення правосуддя, хоча насправді суб’єкт просто обирає дозволену законом форму реалізації своїх прав.

Дійсними фактами втручання є ті, які свідчать про психологічний тиск, наприклад, дзвінки, надсилання смс-повідомлень чи у месенджерах з вказівками щодо розгляду судових справ або погрозами, публікації негативного характеру в медіа та соцмережах з погрозами, та ті, що вказують на розголошення особистої (конфіденційної) інформації про суддю чи членів його сім’ї, блокування судді в залі судового засідання, кабінеті, приміщенні суду, проведення мітингів і пікетів перед приміщенням суду, житлом судді, кабінету судді, знищення майна судді чи завдання тілесних ушкоджень тощо.

ВРП виходить із того, що втручанням у діяльність судді є вплив на суддю, який проявляється в навмисній протиправній поведінці будь-яких інших осіб, що створює реальні загрози його незалежності, перешкоди для справедливого, безстороннього, своєчасного виконання суддею своїх обов’язків відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства з метою перешкодити виконанню суддею професійних обов’язків, схилити до винесення незаконного чи необґрунтованого рішення, порушити процесуальні норми, відмовитись від здійснення правосуддя, проявити упередженість тощо.

У кожному конкретному випадку за результатами розгляду повідомлення судді Вища рада правосуддя пленарним складом приймає рішення про наявність чи відсутність ознак втручання.

Водночас ВРП аналізує, чи створюють повідомлені суддею факти реальні ризики для незалежності судді під час здійснення правосуддя, чи може суддя за їх наявності залишатися неупередженим, чи існує дійсна загроза ухваленню суддею справедливого та безстороннього рішення.

При цьому слід розуміти, що ВРП не є органом миттєвого реагування, оскільки певні заходи мають вживатися саме правоохоронними органами та Офісом Генерального прокурора. Певного часу потребує здійснення ВРП перевірки отриманого повідомлення про втручання.

Натомість невизначеність у розумінні фактів, які можуть свідчити про втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя та безумовний обов’язок судді повідомити про такі факти під загрозою дисциплінарної відповідальності зумовлюють засилля безпідставних і необґрунтованих повідомлень суддів, що відволікає ВРП від якісної реалізації своїх повноважень, змушуючи натомість марно витрачати кадровий, матеріальний і часовий ресурси.

За 2024 рік до ВРП надійшло 224 повідомлення про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, про дії, що порушують гарантії незалежності суддів або підривають авторитет правосуддя.

ВРП розглянуто 238 повідомлень про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя (з урахуванням тих повідомлень, що надійшли за попередні періоди).

За результатами розгляду 90 повідомлень про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя ухвалено 87 рішень про вжиття заходів реагування (звернення до прокуратури та органів правопорядку стосовно надання інформації про розкриття та розслідування злочинів; внесення до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, та інші).

За результатами розгляду 148 повідомлень суддів ухвалено 45 рішень про затвердження 130 висновків членів ВРП про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Рисунок 1. Співвідношення заходів реагування до фактів відсутності підстав їх вжиття

Зауважу, що у більшості випадків (193 повідомлення у 2024 році, 86 % від усіх) із повідомленнями про втручання звертаються судді першої інстанції.

Судді апеляційної інстанції звертаються рідше (23 повідомлення у 2024 році, 10 % від усіх).

Лише 2 повідомлення надійшло від ВАКС (<1% від усіх)та 6 повідомлень від суддів Верховного Суду (<3% від усіх).

Рисунок 2. Кількість повідомлень в залежності від інстанційності

Поряд з цим динаміка розгляду повідомлень суддів про втручання вказує, що показник вищий там, де ВРП не встановлено ознак втручання. Зазначене може свідчити про те, що повідомлення про втручання здійснюється суддею задля убезпечення себе у майбутньому від звинувачень у неупередженості, корумпованості. Адже якщо суддя не повідомив про такі факти, а згодом вони стали надбанням громадськості, тоді виникає природне запитання: чому суддя мовчав? Варіантів відповідей та причин може бути багато, однак більшість з них – не на користь судді.

У 2024 році та на початку 2025 ВРП вживала заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя у таких випадках:

• підроблення судових рішень та виконавчих листів, вилучення з матеріалів судових справ документів чи внесення до них виправлень;
• недотримання працівниками правоохоронних органів вимог закону під час слідчих дій;
• звернення до суду та намагання вплинути на суд у позапроцесуальний спосіб (телефоном, електронною поштою, засобами поштового зв’язку, смс-повідомленнями, через сторінки в соціальних мережах тощо), у тому числі із безпідставними звинуваченнями щодо суддів, образами, погрозами фізичною розправою;
• намагання адвоката вплинути на суд у позапроцесуальний спосіб, порушення адвокатом порядку в судовому засіданні;
• незаконне втручання в систему автоматизованого розподілу справ;
• складення заповіту на користь судді;
• штучне створення підстав для відводу;
• поширення в соціальній мережі Facebook та на інших інформаційних порталах відеосюжетів, публікацій негативного і провокаційного характеру щодо суддів, зокрема погроз;
• отримання учасниками справи повідомлень від невідомих осіб (у т.ч. тих, які представлялися представниками правоохоронних органів та органів суддівського врядування) із пропозицією вирішення справи в суді, зокрема за винагороду;
• заподіяння судді тілесних ушкоджень;
• знищення майна, належного судді чи членам сім’ї судді;
• виявлення в техніці, яка розміщена в кабінеті судді, спеціальних технічних засобів отримання інформації;
• неналежна поведінка в суді учасників справ та вільних слухачів, поєднана з висловленням погроз на адресу суддів, у тому числі фізичною розправою;
• використання, поширення персональних даних суддів та членів їхніх сімей;
• пропозиція надання судді неправомірної грошової винагороди за ухвалення відповідного судового рішення чи подарунку як висловлена особисто, так й шляхом надсилання повідомлень телефоном, у соціальних мережах чи листах / зверненнях, адресованих суду;
• звинувачення судді в отриманні неправомірної грошової винагороди;
• надсилання грошових коштів судді чи суду, на розрахункові рахунки суду з призначенням їх особисто для судді;
• дії Секретаріату Верховної Ради України з прав людини щодо надсилання судді у провадженні якого перебуває справа на розгляді запитів на інформацію щодо руху та тривалості розгляду справи із одночасним встановленням судді строку наданні відповіді на такий запит;
• проведення заходів державного фінансового контролю судів органами Державної аудиторської служби України за наявності потенційного конфлікту інтересів, оскільки така служба є стороною справи;
• звернення посадових осіб органів місцевого самоврядування до суду із листами щодо врахування певних обставин під час розгляду справи.

Так, нещодавно ВРП вжила заходів реагування на повідомлення судді місцевого суду у якому він повідомляв про підпал його житлового будинку сторонніми особами. Такі дії невідомих осіб, а саме пошкодження майна, яке належить судді, які попередньо кваліфіковані правоохоронним органом за частиною другою статті 194, частиною першою статті 376 КК України, могли викликати обґрунтоване занепокоєння, у тому числі щодо власної безпеки судді, що створює реальну загрозу суддівській незалежності.

Крім того, є випадки звернень суддів щодо обставин погроз підпалу приміщення суду чи вчинення самопідпалу чи судді, на що також була відповідна реакція ВРП.

Найчастіше ВРП встановлювала відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя у випадках:

• подання учасниками судового процесу дисциплінарних скарг на дії судді;
• заявлення відводу судді;
• висловлення намірів / звернення учасників судових справ до правоохоронних органів щодо вчинення суддею злочинів під час здійснення правосуддя;
• розміщення фізичними особами, представниками медіа в мережі «Інтернет», соціальних мережах публікацій, дописів щодо суддів, оскільки зміст дописів у соціальних мережах і відеозаписів є припущенням авторів та відображенням їхньої точки зору, суб’єктивні думки авторів мають характер оціночних суджень і не містять ознак переслідування мети втрутитись у здійснення суддею правосуддя;
• звернення учасників справи до суду щодо обставин реєстрації та руху процесуальних документів у справі;
• неналежна поведінка учасників судового процесу щодо якої фактично суддя самостійно може вжити заходів реагування у порядку, встановленому законом.

ВРП з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя веде й оприлюднює на своєму офіційному вебсайті реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, проводить перевірку таких повідомлень, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення.

Наявність Реєстру і своєрідне «стимулювання» суддів до повідомлення про факти втручання варто розцінювати як практичний інструмент гарантування суддівської незалежності.

Крім того, ВРП може вносити до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя, а також може звертатися до прокуратури й органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду.

Так, у 2024 році ВРП було внесено лише 1 подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя з фактом встановлення ВРП з власної ініціативи обставин, які могли свідчити про підрив авторитету правосуддя (не за повідомленням про втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя). У 2023 році ВРП було внесено всього лише 2 подання.

Дійсно законом (стаття 74 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») для відповідного органу чи посадової особи встановлено короткі строки для розгляду та реагування на подання ВРП. У разі необхідності здійснення довготривалих заходів ВРП має право у поданні вимагати від відповідного органу чи посадової особи щомісяця інформувати ВРП про вжиті заходи та досягнуті результати.

Фактично це є єдиним інструментом своєрідного контролю за виконанням рішень ВРП (по аналогії із судочинством).

Втім, своєчасність реагування та спосіб реагування, повнота перевірки фактів, викладених у рішенні ВРП лежить у межах дискреції відповідної посадової особи чи органу, до яких вноситься таке подання.

Реакція на такі звернення, очевидно, не виправдовує очікувань ні самих суддів, ні органів суддівського врядування, незважаючи на те, що ненадання або несвоєчасне надання відповіді на подання ВРП про виявлення та притягнення до відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушують гарантії незалежності суддів або підривають авторитет правосуддя (ст. 188³² КУпАП).

Такі механізми самі по собі можуть бути дієвими, однак у сучасних умовах є малоефективними через відверте ігнорування надісланих звернень їх адресатами, на що ВРП постійно звертає увагу у своїх Щорічних доповідях та наголошує, що важливим у подібних ситуаціях є реальне застосування належних кримінальних або адміністративних санкцій до осіб, які вчиняють зазначені протиправні дії. На жаль, абсолютно безсилою у цих випадках є передбачена статтею 188³² КУпАП адміністративна відповідальність.

Варто також наголосити, що звернення ВРП до прокуратури й органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів фактично дублює обов’язок судді, визначений до пункту 9 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за змістом якої суддя зобов’язаний звернутися із повідомлення про втручання упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання як до ВРП, так й до Генерального прокурора.

У більшості випадків у випадку вжиття ВРП таких заходів реагування Офіс Генерального прокурора у відповідь на звернення ВРП переважно надсилає листи, у яких повідомляє, що за викладеними фактами / обставинами розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, а також вказує на прокуратуру, прокурори якої здійснюватимуть нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

У частині надання інформації про рух кримінального провадження також може наголошуватися на неможливості розголошення такої інформації у порядку, передбаченому статтею 222 КПК України, адже така становить таємницю досудового розслідування.

Варто наголосити, ВРП не може самостійно здійснювати кримінально-правову кваліфікацію протиправних дій, які порушують конституційний принцип незалежності суддів, та визначати міру відповідальності за них. Кваліфікацію дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, здійснюють правоохоронні органи, які є суб’єктами безпосереднього реагування на протиправні дії, які вчиняються щодо суддів.

Так, у травні 2024 року до ВРП із повідомленням звернулася суддя місцевого суду, яка вказувала на агресивну поведінку учасника процесу, який висловлювався нецензурно в її бік та намагався на неї накинутися. Незважаючи на протистояння працівника служби судової охорони, учасник судового процесу спровокував бійку та двічі вдарив суддю по правій руці та в область шиї ліворуч. Суддя також вказувала, що з огляду на розташування меблів у залі судових засідань не змогла вийти із зали засідань та лише після її криків про допомогу особу за допомогою інших працівників суду вдалося виштовхати із зали суду. Згодом він був затриманий працівниками поліції.

Дії особи правоохоронними органами були кваліфіковані за статтею 377 КК України як умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя.

Однак, ВРП встановила, що такі протиправні дії учасника справи могли бути спрямовані на втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню покладених на суддю службових обов’язків щодо здійснення правосуддя та відповідно запропонувала Офісу Генерального прокурора перевірити повідомлення судді на наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 КК України (втручання в діяльність судових органів).

Згодом орган прокуратури повідомив, що за результатами досудового розслідування особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 377 та 345 КК України, до суду скеровано клопотання про застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Крім того, було наголошено, що дії особи охоплюються диспозицією статті 377 КК України, що є спеціальним видом втручання в діяльність судових органів та не потребує додаткової кваліфікації.

Фактично правоохоронні органи та органи прокуратури відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства є самостійними у прийнятті процесуальних рішень.

ВРП не може впливати на хід кримінального провадження, не може оскаржувати дії чи бездіяльність певних посадових осіб у межах кримінального провадження чи впливати на його дієвість, визначати кваліфікацію протиправного діяння.

На практиці після внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме суддя є учасником кримінального провадження та може користуватися правами щодо оскарження дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, проте не виявляє жодної проактивної поведінки.

Значне занепокоєння також викликають випадки тривалого здійснення досудового розслідування у випадку безпосереднього встановлення особи, яка могла скоїти кримінально-каране діяння про що суддя безпосередньо може вказувати у своєму повідомленні з покликанням на відповіді докази або ВРП наголошує у своєму рішенні.

Незважаючи на суворість заборони, кримінально-правовий механізм забезпечення гарантії незалежності суддів, визначеної статтею 376 КК України є надто неефективним. У цьому випадку необхідно також ураховувати конструктивні вади статті 376 КК України, зокрема, диспозиції статті, яка не містить конкретизації протиправних дій, які можуть вважати втручанням у діяльність судді або ж її конкуренцію із статтею 377 КК України.

Разом із тим зауважу, що у 2024 році за даними Єдиного державного реєстру судових рішень судами ухвалено лише 3 вироки за фактом погроз, насильства або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя.

Так, вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2024 року особу визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 377 КК України та призначено 2 роки позбавлення волі, а за сукупністю остаточно – 15 років позбавлення волі. Протиправна поведінка особи виявлялася у тому,  що така особа як обвинувачений у межах кримінального провадження фактично у засіданні висловлював у судовому засіданні судді погрози знищити майно та з’їсти її:

«Обвинувачений ОСОБА_7 03 квітня 2023 року близько 11.40 год., перебуваючи у кімнаті №3 Державної установи «Луцький слідчий ізолятор», що за адресою: АДРЕСА_2 , під час судового засідання по розгляду заяви про відвід, в межах розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12021030530000059 по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 345 КК України, в присутності учасників судового провадження, умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи, що перед ним знаходиться суддя, висловив погрозу насильством та знищенням майна на адресу судді ОСОБА_10 , що виразилось у наступному (мовою оригіналу): «Да я скоро выйду, …. ты …... Я про тебя знаю больше чем ты думаешь… Не будет у тебя дома, понимаешь, овца ……. Я тебя сьем…», супроводжуючи, при цьому, висловлене ним, ненормативною лексикою. Довівши, таким чином, погрозу насильством до відома судді, у зв’язку з виконанням нею діяльності, пов’язаної із здійсненням правосуддя. Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились у погрозі насильством та знищенням майна щодо судді, вчинив злочин, передбачений ч.1ст.377 КК України.»

У реагування на повідомлення суддів ВРП також звертається до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо притягнення до передбаченої законом дисциплінарної відповідальності адвокатів у зв’язку із вчиненням ними дій, що свідчать про втручання в діяльність суддів. Зокрема, судді повідомляли ВРП про те, що:

захисник не підкорявся відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні, самостійно брав слово для виступу, перебивав слідчого суддю, не реагував на неодноразові зауваження головуючого, про що вказано в журналі судового засідання;

захисники порушували порядок у залі судового засідання, зокрема перешкоджали проведенню попереднього судового засідання, викрикуючи «ганьба», перебивали суддю та самостійно брали слово в судовому засіданні, критикували дії судді; під час перебування судді у нарадчій кімнаті захисник, очікуючи в залі судового засідання, висмикнув провід з монітора телевізора, що унеможливило подальше проведення судового засідання в режимі відеоконференції з іншими залами судових засідань, у яких перебували обвинувачені, та поза межами приміщення суду – із захисниками, які брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, а згодом нецензурно висловлювалися на адресу секретаря судового засідання нецензурно та принижували її гідність.

У цілому за результатами розгляду відповідних звернень суддів про втручання у їхню діяльність ВРП, крім вжиття заходів індивідуального реагування, вбачає необхідним проведення відповідних освітніх та роз’яснювальних заходів довгострокового характеру.

Окремо слід наголосити на необхідності належного реагування суддями на прояви зневаги до суду, випадки непідкорення розпорядженням головуючого в судовому засіданні, порушення порядку під час судового засідання шляхом притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. У разі участі в зазначених неправомірних діях адвокатів або прокурорів суд може постановити окрему ухвалу і направити її до органу, уповноваженого притягувати до дисциплінарної відповідальності таких осіб.

Водночас варто зауважити, що з огляду на недієвість окремих заходів реагування нагальним завданням на сьогодні є налагодження конструктивного діалогу між окремими державними органами в умовах чіткого усвідомлення необхідності забезпечення функціонування незалежного суду в Україні. Адже цілком очевидно, що виведення з ладу або неповноцінне функціонування хоча б одного з елементів гарантійного механізму позначається на роботі всієї системи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.