НАБУ: аудит чи профанація?

Антоніна Славицька

народний депутат України

Не минуло й десять років, як в Україні відбувся перший аудит Національного антикорупційного бюро. Про десять років – це не жарт. НАБУ було засновано 16 квітня 2015 року. І лише наприкінці 2024 року членами міжнародної незалежної комісії Робертом Вестбруксом, Мартіном Арпо та Герміоною Кроньє перевірку Бюро було нарешті розпочато. А завершено – 6 травня 2025-го, тобто навіть до десятиріччя Бюро трійка контролерів свій звіт оприлюднити не встигла. А коли оприлюднила, питань стало не менше, аніж до перевірки НАБУ.

Між «достатньо» та «помірно»

Відразу зауважу, що перевірка стосувалася не всього десятилітнього існування НАБУ, а лише короткого періоду часу: від 6 березня 2023 року до 18 листопада 2024-го. Йшлося, таким чином, про півтора роки. Але чому саме ці дати?.. Тому що перша відповідає моменту призначення директором НАБУ Семена Кривоноса, а друга – це дата затвердження міжнародною комісією методики проведення аудиту.

Не питайте мене, що робити із періодом від 2015-го до початку 2023-го – я поняття не маю, хто і коли його буде оцінювати. Хоча ні, маю – ніхто і ніколи. Це вже пройдений етап та перегорнута сторінка. Тож логічніше питати, хто й коли перевірятиме роботу НАБУ, починаючи від листопада 2024 року і далі? Цього не знаю ані я, ані будь-хто інший. Можливо, від наступної перевірки нас відділятимуть ще 10 років – хтозна… 

Добре, але що зрештою показав такий довгоочікуваний і вистражданий аудит? Цьому й присвячена моя стаття, але спочатку – декілька загальних відомостей.

Отож, відповідно до результатів аудиту, НАБУ отримало різні бали за п’ятьма ключовими напрямами роботи:

• виявлення та розслідування високопосадової корупції: достатньо ефективна,
• доброчесність, підзвітність та прозорість: помірно ефективна,
• керівництво, стратегія та управління ресурсами: помірно ефективна,
• міжвідомча взаємодія: помірно ефективна,
• міжнародне співробітництво: достатньо ефективна.

Окрім п’яти ключових напрямів, діяльність НАБУ оцінювали також за 38 індивідуальними критеріями. Загальна оцінка склала 1,4 бала, що відповідає рівню «помірно ефективна» за встановленою шкалою (де найвища оцінка «високоефективна» становить 2,5-3 бали).

Аудитори відзначили, що НАБУ «досягло загальних очікуваних результатів в певній мірі», однак виявили низку недоліків, що обмежують ефективність Бюро.

При цьому – що цікаво! – комісія не виявила неналежного виконання своїх обов’язків директором НАБУ. А за результатами аудиту розробила 26 рекомендацій для НАБУ та запропонувала 7 питань на розгляд Верховної Ради України. Ключові рекомендації стосуються розробки стратегічного плану з вимірюваними показниками ефективності, вдосконалення захисту викривачів корупції та посилення безпеки службової інформації.

А тепер – про все це трохи детальніше.

Що побачили аудитори…

Звіт зафіксував, що керівництво НАБУ нехтує перевірками на доброчесність. А ефективність перевірки способу життя детективів – фактично нульова: «KPI (ключовий показник ефективності) не дає уявлення про ефективність або результативність моніторингу способу життя, а відносно невелика кількість моніторингових заходів на рік зменшує значущість цього показника з точки зору результатів», – йдеться у звіті.

До речі, нещодавно майже два десятки співробітників НАБУ потрапили у гучний корупційний скандал – їхні декларації, за даними ЗМІ, з криптовалютою містили недостовірні або фейкові дані. Журналісти припускають, що співробітники НАБУ займаються махінаціями, приховуючи у криптогаманцях мільйони корупційних грошей.  Від Голови НАБУ Семена Кривоноса не було жодного коментаря із цього приводу.

 «Станом на сьогодні НАБУ не здійснило жодного результативного кримінального провадження щодо витоків інформації з боку власних працівників під час досудового розслідування, що становить значну репутаційну загрозу для Бюро», – йдеться у звіті на сторінці 5. Тобто жодної справи до суду, жодного обвинувального акту, попри десятки публічних скандалів і заяв – на це у НАБУ так і не спромоглися.

Натомість Управління внутрішнього контролю (УВК) само себе перевірило і само себе оцінило. Адже у 2023 році УВК подало записку, де стверджувалося, що всі рекомендації попередньої технічної оцінки виконано. Проте «комісія незалежно переглянула доповідну записку УВК і не погоджується з її аргументацією та висновками» (стор. 37).

При цьому директор НАБУ контролює всі службові розслідування особисто: «Наразі директор НАБУ погоджує всі службові розслідування, а в окремих випадках здійснює безпосереднє керівництво розслідуванням. Директор НАБУ здійснював таке безпосереднє керівництво одним резонансним службовим розслідуванням протягом періоду оцінювання», – констатують аудитори.

«Перш ніж почати службове розслідування, голова УВК обговорює це питання з директором НАБУ. Директор НАБУ може висловити свою думку, перш ніж надати дозвіл на розслідування та збір фактів (…) Директор НАБУ заявив комісії, що не коментує можливі дисциплінарні порушення по суті», – йдеться у звіті (стор. 41).

Члени комісії згадують також скандал з  колишнім першим заступником директора Бюро Гізо Углавою. Нагадаю, що 22 травня 2024 року САП і поліція провели у нього вдома обшуки – в рамках розслідування про витік інформації у кримінальній справі щодо «великого будівництва». Підставою для обшуків стало розголошення даних досудового розслідування представниками НАБУ в інтересах бізнесмена Юрія Голика.

«Комісії повідомили, що це досудове розслідування все ще відкрито. Наразі НАБУ не має жодного успішного кримінального розслідування, пов’язаного з витоками відомостей досудового розслідуваннях, вчиненого співробітниками НАБУ», – щиро дивуються аудитори. І додають:

«Витік інформації є хронічною проблемою для НАБУ та всіх інших українських правоохоронних органів та прокуратури. Розслідування витоків є складним завданням, особливо в українській системі кримінального правосуддя, у якій багато сторін мають доступ до чутливої інформації. НАБУ має надалі зосереджуватися на реалізації та моніторингу ефективних механізмів контролю для запобігання й виявлення витоків», – радять вони (стор.33).

Але не лише витоки становлять значну проблему НАБУ. Ось – кричущий факт, про який йдеться на стор. 46. «Колишній працівник НАБУ повідомив комісії, що його керівник сказав: краще тобі менше скаржитися внутрішньому контролю», – говориться у звіті.

А далі в ньому – про таке:

«Згідно з опитуванням співробітників НАБУ в 2024 році, 55 з 462 співробітників були свідками або особисто знайомі з кимось, хто був свідком етичних порушень або недобросовісності протягом останніх трьох років. Крім того, відповідаючи на запитання, чи широко поширені порушення етичної поведінки чи доброчесності, 21% респондентів відповіли, що це не поширені практики, але є поодинокі випадки, 2% сказали, що це широко поширені практики, а 39% відповіли, що не знають або не мають думки з цього приводу».

При цьому, однак, «комісія не виявила порушень процесуального законодавства з боку НАБУ протягом оцінюваного періоду» (стор. 5). Дивно, що не виявила, адже була така справа як «Сергієнко проти України», у якій ЄСПЛ постановив виплатити адвокату Олександру Сергієнку 15 тис. євро компенсації за порушення його прав з боку посадовців Національного антикорупційного бюро України під час розслідування справи проти його клієнта.

Інцидент правда мав місце ще у 2016-му, коли Сергієнка побили співробітники НАБУ. Європейський суд виніс по справі вердикт наприкінці 2024-го, але детально на цьому я не зупинятимусь – повернімося краще до звіту.

Отож, як було сказано вище, «жодна функція НАБУ не отримала найвищу оцінку у 3 бали» (стор. 6). Аудитори присудили 2 бали за напрями «міжнародне співробітництво» та «виявлення топкорупції», хоча, як самі ж аудитори відзначають, лише 7% підозрюваних – це справді високопосадовці (стор. 18). 

Аудитори відзначили і «зменшення показників в оборонному секторі – кількість підозрюваних в секторі оборони зменшилася з 25 (9,7% підозрюваних) у 2023 році до 7 (3% підозрюваних) у 2024 році. Кількість обвинувачених в секторі оборони зменшилася з 19 (8% обвинувачених) у 2023 році до 15 (6% обвинувачених) у 2024 році», – йдеться у звіті (стор. 17).

Тобто попри декларовану пріоритетність, реальна активність у розслідуваннях обмежується дрібними фігурантами.

При цьому – попри всю критику – апетити НАБУ зростають, і вони публічно бажають:

• свій підрозділ для прослуховування;
• власну експертну установу;
• службові телефони для працівників;
• додаткові 200 працівників – до 1 000 штатних одиниць.

Але чи не занадто це жирно, м’яко натякають аудитори. Адже перевірка засвідчила у НАБУ:

• відсутність результатів самоконтролю;
• нерозслідувані витоки;
• низький відсоток справ про топкорупцію;
• відсутність прозорої статистики;
• системне прагнення до ізоляції від інших органів, і головне – недовіру з боку українців, які утримують «помірно ефективні» органи на кшталт НАБУ.

Щодо останнього уточню – «згідно з опитуванням громадян України у травні 2023 року, недовіру до НАБУ висловлюють частіше, ніж довіру (49% не довіряють установі, а 30% довіряють). Різниця між довірою та недовірою до НАБУ становить 18,9%»,– вказано у звіті.

…і що ж ми бачимо

Попри те, що аудит НАБУ відзначив значні недоліки у роботі Бюро, вочевидь  проведена перевірка є недостатньою. При більш вдумливому та глибокому підході оцінка комісії, яка здійснювала перевірку, впала би до нуля. Варто було менше дякувати громадським активістам, які допомогали комісії у роботі (а ці подяки відкривають звіт), і більше спілкуватися зі співробітниками НАБУ.

Бо коли експерти дякують експертам за експертизу, яку мала б робити перша група експертів (даруйте за тавтологію, я використовую її навмисно), то це виглядає щонайменше дивно. Особливо, якщо міжнародна група працює дистанційно. По суті, автором аудиту є навіть не вона, а саме ті особи, яким була висловлена подяка.

Крім того, лише дві зустрічі з представниками парламентського комітету з антикорупційної діяльності є недостатніми. Двоє депутатів з чотирьохсот не можуть відображати позицію всієї Верховної Ради щодо НАБУ. А щодо думки громадських організацій відносно НАБУ, то дивно, що їх назва так і не наведена. Та в будь-якому разі думка громадського сектору не повинна підміняти собою статистику.

По-друге, вочевидь аудитори просто не знайомі з деякими українськими реаліями. Вони пишуть про те, що так звані правки Лозового заважають здійснювати якісне досудове розслідування. Це доволі розповсюджена претензія, на яку я вже неодноразово відповідала. Довго зупинятися на цьому моменті я не буду, нагадаю лише, що «правки Лозового» серед іншого передбачають обов’язкове закриття кримінального провадження після спливу строків розслідування.

Але річ у тім, що зараз «правки Лозового» існують у редукованому вигляді. Після ухвалених парламентом законодавчих змін строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом.

Тобто обмеження щодо строків розслідування до вручення підозри були скасовані, і тепер розслідування може тривати безстроково. Але якщо підозра вручена, то після цього строки досудового розслідування мають свій граничний термін. Він складає максимум 18 місяців – залежно від тяжкості скоєного злочину. Останнє, що лишилося від «первісних» правок Лозового, так це підстава для закриття кримінального провадження, яка полягає у строках досудового слідства, які спливли.

У зв’язку з усім цим  виникає тільки одне питання: невже аудитори всього цього не знали? А якщо не знали, чому не подбали про свою правову грамотність? І чому, зрештою, їх не просвітили громадські активісти?

Тобто крім делегування функцій експертів третім особам, цей звіт страждає ще й на певну неосвіченість його авторів. Є у нього й третій недолік – вибірковість підходу. 

У звіті говориться про те, що аудитори спілкувалися з суддями Вищого антикорупційного суду, і судді ВАКС відзначили високу ефективність НАБУ порівняно з іншими антикорупційними органами. Але чому вони не поспілкувалися із суддями Верховного суду? Адже саме судді Верховного суду переглядають рішення апеляційної палати ВАКС і мають бачення якості роботи як самого ВАКС, так і НАБУ і САП.

Крім того, як судді ВАКС взагалі можуть знати, як правоохоронні органи здійснюють досудове розслідування, якщо вони розглядають лише ті справи, які підслідні НАБУ і САП, і не розглядають справи, підсудні ДБР тощо?

Зрештою, аудиторами наведена статистика, відповідно до якої суд виносить мало виправдувальних вироків, що має нібито свідчити про ефективну роботу САП і НАБУ. При цьому однак не наведено кейси, коли прокурор відмовляється від обвинувачення за недостатністю доказів, а такі випадки також потребують аналізу.

Аби далеко не ходити за прикладами, згадаємо, як Вищий антикорсуд закрив справу за обвинуваченням судді Подільського районного суду Києва Тетяни Войтенко, тому що прокурор відмовився від обвинувачення. У звіті про це не сказано ані слова, а дарма – такі моменти, коли обвинувачення розсипається як картковий будиночок також слід було дослідити.

Насамкінець зазначу, що якби не відповідна вимога МВФ, даний звіт не народився би взагалі. І це погано, що передбачена законом перевірка проводиться тоді, коли тиснуть чинники, пов’язані з фінансами, а не з оцінкою та контролем роботи  антикорупційних органів всередині країни. Це дуже сильно здешевлює аудит, особливо коли той робиться абияк – як то кажуть, про людське око і на відчіпного.

Але навіть і це «на відчіпного» показало чимало недоліків у роботі НАБУ. А тепер тільки уявіть, що б ми побачили і прочитали, якби перевірка була виконана належним чином?.. Та чи можна очікувати на таку? На жаль, на прикладі аудиту НАБУ ми вчергове мали нагоду переконатися, що нинішні механізми контролю діяльності антикорупційних органів є нееефективними, а фактична відсутність нагляду робить їх безконтрольними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.