Ліквідатор аварії на ЧАЕС вимагав стягнути кошти з РФ: Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, як працює тут правило про відсутність судового імунітету РФ

Як відомо, раніше Верховний Суд сформував позицію щодо відсутності судового імунінету РФ. Відповідо до висновку ВС, з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (справа № 308/9708/19).

Інша справа, де громадянин вимагав стягнути з РФ кошти та відшкодувати шкоду, дійшла і до Великої Палати Верховного Суду (справа № 990/80/22).

Так, у травні 2022 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до кабінету міністрів росії про зобов`язання призначити та виплачувати державну та додаткову пенсії, щорічну одноразову страхову допомогу на оздоровлення, виплатити компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку, забезпечити компенсацію медичного лікування та щорічних обстежень, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну внаслідок воєнних дій російської федерації проти України. Також просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані із судовим розглядом справи.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, є інвалідом I групи та має право на відповідні соціальні виплати, пільги і компенсації у зв`язку зі шкодою, заподіяною його здоров`ю, які йому повинен сплатити відповідач як правонаступник СРСР.

Також позивач стверджує, що зазнав моральної шкоди внаслідок ведення з 2014 року росією воєнних дій проти України, яку він оцінює в 10 000 000 дол. США.

Позиція КАС ВС

КАС ВС ухвалою від 6 червня 2022 року відмовив у відкритті провадження.

Мотивував свої висновки тим, що позивач заявив вимоги до відповідача, який не є органом державної влади України і відповідно не є суб`єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, тому цей спір не відповідає поняттю публічно-правового, а справа не є адміністративною, що виключає можливість її розгляду за правилами адміністративної юрисдикції. Позивач оскаржив ухвалу в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

У цій справі позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції з позовом до органу влади іноземної держави про захист його соціальних прав та відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що такий спір не має публічно-правового характеру, а позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки орган державної влади іноземної держави не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС, не здійснює щодо позивача публічно-владних управлінських функцій у сфері соціального забезпечення за законодавством України і не може бути відповідачем в порядку адміністративного судочинства у справі, предмет якої, зокрема, стосується призначення і виплати відповідних пенсій та інших соціальних виплат, пільг, компенсацій тощо.

Разом із цим установлення іноземною державою порядку й умов соціального захисту є її суверенною функцією і суди України не можуть підміняти органи влади такої іноземної держави у питаннях призначення і виплати пенсій та інших видів соціального забезпечення, відповідно і компетенція щодо вирішення спорів, які виникають із цих правовідносин, належить судам такої іноземної держави.

З огляду на наведене в частині вимог позивача щодо зобов`язання органу влади іноземної держави призначити і виплатити йому відповідні види пенсій та інших соціальних виплат, пільг, компенсацій тощо відображені у пункті 1 частини першої статті 170 КАС приписи «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які українські суди взагалі не можуть розглядати.

Виходячи із цих міркувань, висновки суду першої інстанції у цій частині не можуть бути визнані повною мірою обґрунтованими, тому мотивувальна частина оскаржуваної ухвали підлягає зміні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У своїх рішеннях від 05 квітня 2018 року у справі «Зубац проти Хорватії» (пункт 78) та від 09 жовтня 2018 року у справі «Азюковська проти України» (пункт 20) ЄСПЛ також зауважив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою і таке регулювання може змінюватися в часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність у позивача юридичної можливості звернутися в суді України до органу влади іноземної держави як суб`єкта владних повноважень за захистом соціальних прав, зокрема про призначення і виплату пенсій та інших видів соціального забезпечення є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження за предметно-суб`єктним критерієм не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті.

Водночас, ураховуючи, що вимоги позивача у названій частині не можуть бути предметом судового розгляду у національному суді, його доводи про потребу передачі справи за підсудністю не заслуговують на увагу.

Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок військової агресії російської федерації проти України, Верховний Суд сформулював у своїй судовій практиці правову позицію про те, що в разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на території України у громадянина України, навіть з іноземною державою, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Так, за змістом статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземна держава користується судовим імунітетом за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Однак Верховний Суд зазначив, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року, таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю внаслідок збройної агресії російської федерації) російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

За правилами частини п`ятої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією російської федерації проти України, не пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Таким чином, їх розгляд віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку, що у цій частині позовних вимог позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак, керуючись частиною шостою статті 170 КАС, мав роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено їх розгляд, проте цього не зробив. Висновок суду про те, що він не може роз`яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, однак позивач має право з відповідним чином сформульованими позовними вимогами звернутися до суду цивільної юрисдикції, не можна визнати належним виконанням частини шостої статті 170 КАС.

Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Отже, ВП ВС відмовила громадянину у задоволенні його апеляційної скарги, але змінила мотивування.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.