«Не вистачає 375-тої КК»: як НАБУ та САП намагаються відшукати привід для відсторонення судді Печерського суду

Як відомо, 30 березня НАБУ і САП повідомили судді Печерського районного суду м. Києва Тетяні Ільєвій про підозру «у зловживанні владою та внесенні до ухвали завідомо неправдивих відомостей». Обрана ними кваліфікація: ч. 2 ст. 364 (зловживання владою, яке спричинило тяжкі наслідки) та ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення).

Ця кваліфікація та викладена НАБУ і САП у публічний простір фабула справи вже викликали жваве обговорення серед юристів, адже фактично вони зводяться до того, що судді інкримінують дії, які охоплювалися визнаною неконституційною статтею 375 КК (постановлення завідомо неправосудного рішення). І за її відсутності у КК, дані органи просто намагаються «замінити» її більш-менш «підходящим» набором інших складів злочинів.

Так, на думку слідства, у листопаді 2020 року суддя зняла арешт з коштів, посилаючись на належність цих коштів не обвинуваченому у справі, а іншій особі.

Далі НАБУ та САП наводять свою позицію, що «таке рішення було ухвалено завідомо незаконно» (що вже вказує на те, що їм «не вистачає» статті 375 КК), бо «суддя в принципі не мала права розглядати це питання» (цитата).

Також ці органи вказують, що суддя нібито «розглянула це клопотання за відсутності заявника, його представника та прокурора», а також «вказала в постановленій ухвалі завідомо неправдиві відомості про нібито подачу представником заявника до суду заяви про розгляд клопотання без його участі».

Отже, застосована дещо несподівана кваліфікація дій судді при ухваленні судового рішення, особливо після визнання неконституційною ст. 375 КК, якою було передбачено кримінальну відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення.

По-перше, у юридичної спільноти виникає питання - а чи можуть взагалі НАБУ та САП оцінювати дії судді під час розгляду справи та стверджувати про допущені процесуальні порушення?

Адже, по суті, антикорупційні органи вже дали власну оцінку процесуальним діям судді, тому, як суддя оцінила докази, що згідно чинного законодавства відноситься до виключної компетенції  судів апеляційної та касаційної інстанцій.

В силу вимог закону така оцінка слідчого не може бути об’єктивною, і він не може підміняти собою вищестоящу судову інстанцію, стверджуючи, що одне судове рішення є правильним, а інше - ні. Власне, це й було підставою для визнання неконституційною статті 375 КК Конституційним Судом.

По-друге, сторона обвинувачення ґрунтує свою підозру на процесуальних аспектах організації роботи суду.

Так, процесуальні дії, починаючи від найпростіших - прийняття до розгляду заяв, клопотань учасників судової справи, до їх вирішення, оцінки доказів і ухвалення судового рішення по суті справи тісно пов’язані з документообігом у суді.

Діловодство суду забезпечують працівники апарату суду відповідно до їх функціональних обов’язків, це достатньо формалізований і унормований Інструкцією з діловодства процес.

Через загальновідоме надмірне судове навантаження, постійний кадровий дефіцит і звільнення працівників, перебої у роботі судів через карантин, а тепер і через ракетні обстріли, повітряні тривоги, відсутність електропостачання та інтернет-звʼязку, абсолютно природно, що працівники апарату суду допускають ненавмисні помилки, які, на жаль, мають юридичні наслідки.

Обсяг документообігу суду іноді доходить до десятків тисяч документів, і при такому обороті трапляються помилки з несвоєчасною реєстрацією документів, матеріали можуть потрапити з однієї справи до іншої тощо. В таких умовах навіть досвідчені працівники апарату можуть допустити помилки в оформленні справ, не кажучи вже про те, що на існуючу низьку зарплату апарату у судах часто набирають вчорашніх студентів.

Ті учасники процесів, які постійно комунікують з судом, адвокати, знають, що подібні помилки не є умисними, проте для стороннього спостерігача вони видаються такими, оскільки мають юридичні наслідки.

Саме тому обставини помилок в діловодстві мають встановлюватися в ході службового розслідування у суді, виправлятись відповідно до вимог закону і отримувати належне реагування, іноді - і звернення до правоохоронних органів. 

Однак, за відсутності службової перевірки, такі помилки - це зайвий привід слідчому, який не розуміється на особливостях документообігу, звинуватити суддю в службовому зловживанні чи підробленні навіть у випадках, коли секретар судді чи помічник банально помилився, не додивився, не встиг виконати доручення судді і не оформив належним чином документи.

Дійсно, судді не вперше отримають такі звинувачення. Декілька років тому слідчі СБУ відкривали кримінальні провадження щодо суддів столичних судів за фактами розгляду судових справ та ухвалення  судових рішень у відпустці чи у вихідні дні, роблячи суб’єктивні висновки на підставі огляду ЄДРСР та даних суду про  відсутність судді на робочому місці . Однак службові перевірки в суді показали , що це були ненавмисні помилки, банальні описки при підготовці проектів помічниками суддів і оформленні справ секретарями суддів.

Попередня практика Вищої ради юстиції та ВРП демонструє, що наслідки подібних організаційних помилок варто розглядати в рамках дисциплінарних проваджень, але ажніяк - не кримінальних.

В іншому випадку такі кримінальні справи можна розпочати стосовно величезної кількості суддів, особливо тих судів, те штат апарату не заповнено навіть на 20%.

По-третє, у юристів, зокрема, адвокатів, викликає подив твердження НАБУ про те, що слідчий суддя мав чекати, коли нарешті прийде прокурор, і просити його надати дані для розгляду справи.

Неявка прокурорів в судові засідання є також давньою проблемою , на якій постійно наголошується як судовими органами, так і Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. І з року в рік вона не вирішується в силу багатьох причин.

Наприклад, голова ККС ВС Станіслав Кравченко у інтервʼю «Судово-юридичній газеті» раніше наводив статистику - у 2020 році прокурори не з’явились в судові засідання в місцеві суди у кримінальних провадженнях 7 537 разів. Тоді як в 2019 році кількість неявок прокурорів в судові засідання склала 4 684. І це мова про представників державного обвинувачення. Йдеться не просто про абстрактні неявки в суди, а про фактично зірвані судові засідання, зазначив він.

На систематичній проблемі з явкою прокурорів наголошував і суддя ВАКС Євген Крук. За його словами, при визначенні поважності/неповажності неявки тієї чи іншої сторони ВАКС застосовує наступний алгоритм: обставина повинна відповідати вимогам ч. 1 ст. 138 КПК + така обставина повинна об’єктивно (а не суб’єктивно) унеможливлювати неявку + обставина повинна бути підтверджена переконливими доказами.

Однак, ключовим є те, що кримінальний процес є змагальним, і відстоювання цілей кримінального провадження, доцільності тих чи інших процесуальних дій та заходів,  покладено саме на прокурора. Поряд з тим, як роль слідчого судді - контроль за дотриманням прав його учасників.

Тож прокурор, повідомлений про судовий розгляд, зобов’язаний з’явитись на виклик слідчого судді та у судовому засіданні у процесуальний спосіб повідомити суду всі обставини, важливі для правильного вирішення справи або вжити всіх необхідних процесуальних заходів, щоб суддя отримав такі відомості до матеріалів справи.

Слідчий суддя дотримується засад змагальності, отже, якщо прокурор не з’явився і не повідомив судді ані причин, ані обставин, суддя розглядає справу на підставі наявних у ній матеріалів, і не має виконувати функцію слідчого та прокурора у кримінальному провадженні та самостійно з’ясовувати обставини, до яких у слідчого судді немає жодного доступу.

Це стає абсолютно зрозумілим, з огляду на претензії захисників стосовно того, що слідчі судді часто «займають сторону прокурорів» і  «роблять їм поблажки».

Для юристів не секрет, що умови роботи судів тільки ускладнюються. До неналежного матеріально-технічного та кадрового забезпечення тепер додаються складнощі, які виникають через війну, і які судам доводиться вирішувати самотужки.

До процесуального законодавства зміни не вносилися, строки розгляду справ лишилися ті самі, тож справи треба розглядати, а не складати на полицях. Це аксіома для суддів.

За таких обставин практика судів складається таким чином, що там, де закон дозволяє розгляд справ за відсутності учасників, і суддя вбачає такий розгляд за можливе, справа розглядається. Такої практики дотримуються судді усіх інстанцій, тому існує й можливість написання заяв сторонами про розгляд справи за їх відсутності, яка в таких умовах є розумною та абсолютно адекватною.

Отже, не є суттєвим питанням, коли сторона подає таку заяву, якщо сторона погодилась на розгляд за її відсутності, і не заперечує цього за наслідками судового розгляду.

Для суду, який вирішує справу, це не питання належного здійснення діловодства, а питання розпорядження стороною своїми процесуальними правами.

Суттєвим для суду буде те, чи сторона належним чином розпорядилася своїми правами, чи не вважає їх необґрунтовано обмеженими чи порушеними, та чи отримала сторона очікуваний законодавчо визначений процесуальний результат від своїх дій.

Тож, якщо правоохоронні органи без належної службової перевірки почнуть відкривати провадження щодо кожного випадку, де мав місце недолік діловодства, де у них є сумніви стосовно того, чи писав учасник справи заяву про розгляд справи за його відсутності, або ж де прокурор не дійшов до зали судового засідання, то суддям залишиться лише одне - відкласти всі справи «на потім», до того моменту, коли організаційно-технічні умови судів можна буде охарактеризувати словом «досконалість».

Втім, скільки до того часу рішень проти України буде винесено Європейським судом з прав людини - питання риторичне.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.