Верховний Суд перекваліфікував на вбивство при перевищенні меж необхідної оборони дії жінки, яка стверджувала, що захищалась від чоловіка

Верховний Суд розглянув справу, в якій перекваліфікував дії жінки з частини 1 статті 115 КК (умисне вбивство) на статтю 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони).

Як зазначили судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС в постанові від 4 квітня 2023 року по справі 544/73/20, застосування для захисту засобів, що не відповідають обстановці посягання, не спростовує перебування особи у стані оборони.

Положення статті 36 КК передбачають, що використання при обороні засобів, які явно не відповідають обстановці посягання, виключає звільнення від відповідальності. Однак така явна невідповідність не виключає стану оборони від посягання, а дає підстави для притягнення до відповідальності за перевищення меж необхідності при обороні у випадках, передбачених частиною 3 статті 36 КК.

Обставини справи

Оскарженим до Верховного Суду вироком жінку було засуджено за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Суд визнав доведеним, що 29 листопада 2019 року в ході конфлікту після спільного вживання алкогольних напоїв чоловік умисно завдав засудженій не менше 17 ударів кулаками, ногами та дерев`яною битою в різні частини тіла, заподіявши легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. В продовження конфлікту, скориставшись тим, що чоловік повернувся спиною, засуджена вдарила його битою не менше 9 разів по спині та шиї, а після того, як той впав на підлогу, завдала йому не менше 36 ударів сокирою в різні частини голови та тіла, від яких він помер на місці.

Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на частину 1 статті 438 КПК, просив змінити оскаржені рішення, кваліфікувати дії засудженої за статтею 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони).

Доводи скарги зводяться до того, що в обстановці, яка склалася, засуджена діяла у стані необхідної оборони від небезпечного посягання з боку потерпілого. Обвинуваченням не спростована версія засудженої про те, що напад потерпілого тривав, оскільки, навіть впавши в процесі боротьби, він, висловлюючи погрози вбивством, намагався встати і продовжити напад.

Захист зазначає, що з урахуванням обставин справи суди мали підстави для застосування положень статті 69 КК при призначенні засудженій покарання, а визначений розмір відшкодування потерпілій моральної шкоди є завищеним.

На думку захисника, апеляційний суд не розглянув належним чином доводів сторони захисту і ухвалив рішення, яке не відповідає положенням статті 419 КПК.

Оцінка Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги сторони захисту переважно зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дали неправильну правову оцінку діям засудженої, оскільки не врахували, що вона перебувала у стані необхідної оборони.

Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Частиною 2 статті 36 КК передбачено, що кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту від суспільно небезпечного посягання.

Водночас для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Засуджена послідовно заявляла, що діяла у стані необхідної оборони, оскільки захищалася від агресивних дій потерпілого, що загрожували її життю і здоров`ю. Вона стверджувала, що безпосередньою причиною завдання нею смертельних ударів сокирою, стало жорстоке її побиття потерпілим і погроза вдатися до ще більш небезпечного насильства.

Апеляційний суд, узагальнюючи фактичні обставини справи, зазначив, що потерпілий бив обвинувачену, у тому числі і битою, після чого обвинувачена нанесла потерпілому 36 ударів сокирою в голову.

Дійсно, судами попередніх інстанцій визнано доведеним, що потерпілий завдав засудженій не менше 17 ударів кулаками, ногами та дерев`яною битою по обличчю, по тулубу та кінцівках. Таким чином, у судів не виникло сумніву в тому, що діям засудженої, які призвели до смерті потерпілого, передувало її жорстоке побиття.

Отже, основне питання, яке мало бути вирішено у цій справі, полягало в тому, чи мала засуджена у обставинах, які склалися на момент заподіяння нею ударів сокирою, підстави вважати, що небезпечне посягання на її життя і здоров`я припинилося і їй більше нічого не загрожує.

Обставини справи свідчать про те, що поведінка потерпілого характеризувалася продовжуваним насильством над потерпілою. Суд звертає увагу на твердження свідка про те, що потерпілий вчиняв насильство ще за кілька годин до події, і вона застала засуджену із синцем на обличчі і брудними колінами. Згодом насильство відновилося, включаючи жорстоке побиття битою, і вилилося у спричинення численних тілесних ушкоджень.

Таким чином, дії потерпілого виявляли послідовність та наполегливість з тенденцією до зростання жорстокості фізичного насильства. Намагання засудженої чинити опір, навіть завдаючи потерпілому удари битою, не змусили потерпілого відмовитися від своїх агресивних намірів.

Суди попередніх інстанцій не вказали будь-які факти, які переконливо свідчили б про те, що у тій обстановці засудженій мало бути очевидно, що агресивні дії потерпілого припинилися і загроза для її життя і здоров`я минула. Наприклад, як встановили експерти, в процесі нанесення ударів сокирою положення засудженої та потерпілого динамічно змінювалося, тобто потерпілий не знаходився у стані спокою, що могло б свідчити про припинення посягання.

Також залишилося неспростованим твердження засудженої про те, що потерпілий загрожував їй сокирою і, враховуючи попередню поведінку потерпілого, вона цю загрозу сприймала реально. Посилання судів на те, що за кілька годин до події свідок бачила сокиру в іншому місці будинку, а тому вона не могла опинитися в руках потерпілого, не можуть переконливо спростувати це твердження засудженої.

Засуджена дійсно свідчила про те, що коли вона вирвала з рук потерпілого сокиру, то він впав. Але за встановлених обставин Суд не вважає, що у засудженої були розумні підстави припускати, що саме по собі падіння потерпілого на підлогу в один з моментів конфлікту свідчило про його остаточну відмову від продовження агресивних дій, а отже про закінчення небезпечного посягання. Сторона обвинувачення не представила жодних доказів, які б переконливо спростували версію сторони захисту, що за встановлених судами обставин мотивом дій засудженої був захист від дій потерпілого, які загрожували її життю і здоров`ю.

Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, спростовуючи довід засудженої про її перебування у стані оборони, особливий наголос зробили на кількості ударів сокирою, завданих потерпілому. Зокрема суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що засуджена «мала можливість припинити конфлікт з потерпілим, не наносячи йому такої кількості ударів сокирою у голову, оскільки виявлені в неї тілесні ушкодження об`єктивно не можна визнати виправданням для застосування сокири та адекватним засобом відвернення нападу на нього у обстановці яка склалася».

Суд зазначає, що застосування для захисту засобів, що не відповідають обстановці посягання, не спростовує перебування особи у стані оборони.

Положення статті 36 КК передбачають, що використання при обороні засобів, які явно не відповідають обстановці посягання, виключає звільнення від відповідальності. Однак така явна невідповідність не виключає стану оборони від посягання, а дає підстави для притягнення до відповідальності за перевищення меж необхідності при обороні у випадках, передбачених частиною 3 статті 36 КК.

Суд погоджується з тим, що за встановлених обставин події спричинення численних ударів сокирою явно перевищувало межі, необхідні для захисту в ситуації, що склалася, і тому дії засудженої мають бути кваліфіковані за статтею 118 КК.

Виходячи з наведеного вище, Суд вважає за необхідне змінити кваліфікацію діяння засудженої з частини 1 статті 115 КК на статтю 118 КК та призначити покарання в межах санкції цього закону.

Отже, ВС вирок Автозаводського районного суду Кременчука від 1 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року змінив. Перекваліфікував дії жінки з частини 1 статті 115 КК на статтю 118 КК і призначив їй за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Звільнив її з-під варти в зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.