Захист приватної власності та історичні порушення: позиція судді Верховного Суду
Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Юрій Чумак звернув увагу на те, що захист права власності є ключовою умовою існування демократичної держави, а суди залишаються основним інструментом забезпечення цього захисту.
Він нагадав, що законодавець протягом останніх років послідовно посилює гарантії добросовісних набувачів, що підтверджують і попередні зміни до цивільного законодавства, і новий Закон України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 9 квітня 2025 року, спрямований на посилення правового захисту добросовісних набувачів.
Значна частина нинішніх спорів щодо витребування майна пов’язана з історичними обставинами, коли державна власність у різні періоди передавалася або відчужувалася з порушеннями. Суди вимушені шукати баланс між інтересом суспільства у відновленні законності (насамперед щодо земель природно-заповідного фонду, водного фонду чи об’єктів культурної спадщини) та необхідністю захищати право приватної власності, щоб уникати правової невизначеності й свавілля.
Юрій Чумак акцентував на ключових положеннях Закону № 4292-IX, який, зокрема, встановлює додаткові гарантії для добросовісних набувачів і передбачає п’ять категорій необоротоздатних активів, на які дія закону не поширюється. При цьому суддя зазначив, що перелік таких необоротоздатних активів досі не затверджений, що створює правову невизначеність: особа може придбати майно, яке формально відображене в усіх державних реєстрах, але фактично не повинно було бути об’єктом цивільного обороту.
Окремо суддя зупинився на презумпції добросовісності набувача та підкреслив, що саме позивач повинен довести недобросовісність, зокрема те, що набувач знав або повинен був знати про неможливість відчуження майна. Він також пояснив особливості застосування нового закону в частині вибору способу захисту: якщо позов заявлено як негаторний, суд розглядає його саме як негаторний, тоді як вимога про внесення коштів на депозит застосовується лише до віндикаційних позовів.
Підсумовуючи, Юрій Чумак повідомив, що Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України щодо темпоральної дії перехідних положень Закону № 4292-IX, зокрема щодо можливості зворотної дії в часі та природи встановленого 10-річного строку — чи є він присічним, чи різновидом позовної давності. Суддя також навів приклад спорів щодо малої приватизації, у яких законодавець визначив тримісячний строк позовної давності, що впливає на підхід судів до розгляду таких справ.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
