Аукціон, відмінений через роки: як суди встановили незаконність продажу та повернули майно Тульчинського хлібокомбінату

Майно Тульчинського хлібокомбінату було реалізоване на аукціоні ще в 2011 році, а перепродане – у 2012-му. Проте лише через роки суди встановили недійсність торгів і правочинів. Дану ситуацію ускладнював той факт, що останнім покупцем став арбітражний керуючий, який згодом тривалий час виконував повноваження ліквідатора цього ж підприємства.

Початок банкрутства та продаж майна

Помилки та порушення в процедурі банкрутства здатні впливати на долю активів протягом багатьох років. Про це свідчить справа № 15/68-10(902/1563/23), яку розглянув КГС ВС. Аналізуючи касаційну скаргу на рішення Господарського суду Вінницької області, Верховний суд дослідив події 15-річної давнини і встановив незаконність відчуження майна та недобросовісність набувача.

Судові процеси, пов’язані з Тульчинським хлібокомбінатом, розпочалися у серпні 2010 року: Господарський суд Вінницької області відкрив провадження у справі про банкрутство товариства, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. Після цього розпочато процедуру, що мала привести до впорядкованого продажу майна. У грудні того ж року підприємство було визнане банкрутом, а ліквідатору доручено реалізувати активи відповідно до вимог законодавства. У даній справі критично важливими стали дії ліквідатора під час підготовки та проведення аукціону 9 вересня 2011 року, коли продавали нежитлову будівлю площею 507,3 кв.м разом із земельною ділянкою 0,0613 га. Ці об’єкти складали лот із початковою ціною понад 164 тисячі гривень.

Суди, аналізуючи матеріали, встановили відсутність доказів публікації ліквідатором інформації про майно, яке підлягало продажу, у бюлетенях органів приватизації, у пресі, а також в інших передбачених законом друкованих виданнях. Крім того, не було підтверджено публікації інформації про переможця аукціону та остаточну ціну протягом 15 днів після укладення договорів. Такі дії суперечили вимогам законодавства про малу приватизацію та фактично свідчили про порушення всієї процедури реалізації майна. Протокол аукціону від 9 вересня 2011 року, складений товарною біржею, у подальшому став предметом судового аналізу й був визнаний недійсним у межах іншої справи, результати якої мали преюдиційну силу (принцип обов’язковості для суду певних фактів, уже встановлених у попередньому рішенні іншого суду).

За результатами торгів переможцем стала третя особа, з якою у січні 2012 року ліквідатор підписав договори купівлі-продажу будівлі та земельної ділянки, а також акти приймання-передачі. У квітні 2012 року ця особа перепродала майно іншому набувачу – фізичній особі, яка згодом стала відповідачем у справі про віндикацію (вимогу власника повернути своє майно з чужого незаконного володіння). При цьому новий власник придбав об’єкти вже через три місяці після відчуження, що суд надалі оцінив у контексті своєї професійної діяльності та можливого усвідомлення обставин, за яких майно вибуло з власності боржника.

Після продажу майна суди виявили ще один важливий факт: у 2013 році того самого покупця призначили ліквідатором підприємства. У заяві про участь у цій справі він зазначив, що не є заінтересованою особою, однак не надав інформації про те, що володіє майном, відчуженим боржником у межах ліквідаційної процедури. У 2013 році апеляційний суд під час розгляду скарги на призначення ліквідатора не знайшов підтверджень його заінтересованості, проте тоді факти перепродажу нерухомості ще не були відомі.

Протягом майже п’яти років виконання своїх повноважень ліквідатор не вжив жодних дій для захисту інтересів боржника, не звернувся до суду із заявою про визнання недійсними торгів чи договорів. У матеріалах справи зазначено, що саме в цей період сплив строк позовної давності для оскарження правочинів. Лише після припинення повноважень попереднього ліквідатора новий арбітражний керуючий з’ясував факт незаконного продажу та звернувся до суду. У 2022 році за його ініціативою суд визнав недійсними результати аукціону та договори, якими майно вибуло з діяльності боржника. Внаслідок набрання чинності цими рішеннями виникло право вимагати повернення будівлі та землі у останнього власника.

У 2020-х роках новий ліквідатор, досліджуючи історію руху активів, встановив: об’єкти досі перебувають у володінні того самого набувача, який у 2013-2018 роках був ліквідатором. Цей факт зумовив подання позову про витребування майна у межах справи про банкрутство. Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд погодився з його висновками. Проте відповідач вирішив оскаржити рішення: він стверджував, що є добросовісним набувачем, володів майном відкрито та тривалий час, а також послався на пропуск позовної давності. Саме ці аргументи стали предметом подальшого аналізу у найвищій судовій інстанції.

Недобросовісність набувача і незаконність відчуження майна

Дослідивши усі обставини в їх сукупності, Верховний суд окремо зупинився на ключовому питанні: чи був набувач добросовісним на момент придбання будівлі та земельної ділянки. Суд звернув увагу на те, що покупець є арбітражним керуючим, тобто особою, яка професійно працює у сфері банкрутства та зобов’язана знати процедури продажу майна боржників, порядок проведення аукціонів та вимоги щодо прозорості. Така професійна обізнаність означає підвищений рівень відповідальності і очікування щодо обачності при придбанні активів підприємства, стосовно якого здійснювалася ліквідаційна процедура.

Важливою була ще одна деталь, встановлена судами: попередній ліквідатор порушив численні норми закону, не оприлюднюючи інформацію про об’єкти продажу, не забезпечуючи відкритість торгів, що згодом стало підставою для визнання результатів аукціону недійсними. Поведінку ліквідатора в іншій справі оцінено як недобросовісну, а сам факт незаконного вибуття майна встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Верховний суд також зазначив, що на момент придбання майна новим власником попередній продаж відбувся менш, аніж за три місяці до того. Крім того, існувала низка професійних зв’язків між ліквідаторами, організатором торгів і новим власником. Такі зв’язки, на думку суду, могли й мали спонукати до більш ретельної перевірки обставин продажу. Ще один суттєвий момент: набувач, будучи згодом ліквідатором цього ж підприємства, протягом п’яти років не звернувся до суду із заявою про повернення майна, незважаючи на те, що земельна ділянка й будівля перебували у його власності. Таку бездіяльність суд оцінив як доказ недобросовісності та свідомого невжиття заходів для захисту інтересів боржника.

ВС також відзначив, що встановлена іншими судами недійсність торгів і правочинів має матеріально-правове значення для вирішення цього спору. Саме після ухвалення рішень 2022 року у боржника виникло право подати позов про витребування, адже лише тоді суд офіційно вказав на незаконність вибуття майна. Саме тому суд зробив висновок: позовна давність у цій справі не була пропущена, оскільки перебіг строку починається не з моменту придбання майна відповідачем, а з моменту встановлення недійсності первинних правочинів.

Після аналізу усіх фактів Верховний Суд підтвердив: набувач не є добросовісним у розумінні статей 387 і 388 Цивільного кодексу України. Отже, він не може посилатися на захист своїх прав як той, хто придбав майно чесно і без знання про можливі порушення. Суд також зазначив, що питання пропорційності втручання у право власності набувача та легітимності мети витребування не потребують окремої оцінки, оскільки недобросовісність знімає відповідні аргументи.

ВС погодився з рішеннями попередніх інстанцій: позовні вимоги є обґрунтованими, тому спірну земельну ділянку та будівлю потрібно повернути від відповідача боржнику. Також суд визнав поважними причини, через які позивач пропустив строк звернення до суду. Постанова ВС стала показовою для формування практики щодо можливості віндикації майна після визнання недійсними торгів у межах банкрутства.

У розглянутій справі поєдналися одразу кілька важливих аспектів: порушення під час підготовки й проведення аукціону, професійна діяльність покупця, його бездіяльність у період виконання повноважень ліквідатора, а також встановлена судом незаконність вибуття майна. Всі ці фактори дозволили суду дійти висновку про недобросовісність набувача та надати перевагу інтересам боржника в процесі ліквідації.

Автор Валентин Коваль

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.