Антикоркомітет назвав недоречним звільнення прокурорів і поліцейських у зв’язку з призовом на військову службу, пропоноване законопроектом про мобілізацію, - повний текст Висновку

Як раніше писала «Судово-юридична газета», законопроектом 10378 про посилення мобілізації, який 25 грудня подав до Ради Кабмін в особі Міністерства оборони, пропонується ввести можливість звільняти прокурорів у зв’язку з призовом чи прийняттям на військову службу, у тому числі прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Відповідні зміни вносяться до Закону «Про прокуратуру». Таку пропозицію у Комітеті Верховної Ради з питань антикорупційної політики вважають недоречною. Це випливає з повного тексту висновку Комітету.

Так, раніше «Судово-юридична газета» наводила коментар голови Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики Анастасії Радіної, яка перелічила корупційні ризики у законопроекті Кабміну про посилення мобілізації №10378, однак зазначила, що у цілому Комітет не виступав проти ухвалення цього законопроекту.

Отже, цей Комітет для підготовки експертного висновку щодо відповідності вимогам антикорупційного законодавства розглянув проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби» №10378, поданий Кабінетом Міністрів.

Нижче наводимо висновок Антикорупційного комітету.

Комітет погоджується з необхідністю удосконалення процедури мобілізації. Разом з тим звертає увагу, що призов громадян на військову службу під час мобілізації має відбуватися у передбачуваний, чітко визначений спосіб, без зловживань і корупційних ризиків.

У проекті Закону виявлено окремі положення, що містять корупціогенні фактори.

І. Положення проекту Закону надають окремим суб’єктам владних повноважень дискреційні повноваження.

По-перше, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування надаються повноваження щодо забезпечення прибуття громадян на збірні пункти та у військові частини.

Однак, у проекті Закону відсутній спосіб у який зазначені органи забезпечуватимуть прибуття громадян. Запропонована конструкція норми «забезпечення прибуття» може зумовити прийняття уповноваженими особами дискреційних рішень щодо застосування до громадян вибіркових підходів, а також необґрунтоване застосування заходів впливу, в тому числі у вигляді примусу або фізичної сили. Також запропоноване не забезпечує єдиної державної політики у сфері призову та мобілізації, створює для посадових осіб корупційні ризики.

По-друге, новою статтею 20-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) надається повноваження ініціювати внесення до Єдиного реєстру боржників та виключення з нього громадян, які не виконали обов’язки визначені частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не прибули за викликом або не уточнили свої облікові дані).

Як наслідок до таких осіб застосовуватимуться обмеження, зокрема, у вигляді заборони на проведення операцій з рухомим та нерухомим майном; обмеження на право керування власним транспортним засобом та отримання посвідчення водія; обмеження права на користування та розпорядження коштами та іншими цінностями; відмови в укладенні кредитного договору, договору позики; призупинення отримання пільг та послуг від держави.

При цьому, проект Закону не визначає у чому полягає «обмеження на право керування власним транспортним засобом» (на відміну від заборони) та не визначає способу застосування такого обмеження.

Проект Закону не містить порядку, умов та строків реалізації керівником ТЦК та СП повноважень щодо внесення відомостей про військовозобов’язаних та резервістів до Єдиного реєстру боржників та виключення таких відомостей з цього реєстру. Зазначене надає керівнику ТЦК та СП дискреційні повноваження, зокрема, в частині строків прийняття такого рішення, порядку визначення причин, що призвели до невиконання положень законодавства військовозобов’язаними та резервістами, у тому числі, передбачених законодавством поважних причин такого неприбуття чи несвоєчасного прибуття.

Також проектом Закону пропонується застосовувати до осіб санкції (обмеження) шляхом включення їх до Єдиного реєстру боржників без встановлення факту вчинення такою особою правопорушення та притягнення її до відповідальності.

Крім того, нова редакція частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює обов’язок для громадян прибути у відповідне місце не лише за розпорядженням керівника ТЦК та СП, а й командирів військових частин, керівників органів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Однак проект Закону не містить процедури прийняття рішення керівником ТЦК та СП, яка б, зокрема, передбачала взаємодію з переліченими державними органами.

Також проект Закону не встановлює механізм перевірки законності та обґрунтованості прийняття таких рішень, права на їх оскарження, адже запропоновані обмеження суттєво впливатимуть на права та свободи громадян.

По-третє, проектом Закону пропонується виключити статтю 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у якій визначаються підстави надання відстрочки від призову на строкову військову службу, а також пропонується змінити поняття «строкова військова служба» на «базова військова служба». При цьому, проект Закону не визначає нових підстав надання відстрочки від направлення на базову військову службу.

Водночас відповідно до нової редакції частини третьої статті 16 цього ж Закону на районні (міські) комісії з питань направлення для проходження військової служби (далі – районні (міські) комісії) покладається повноваження надавати відстрочку від направлення на базову військову службу та вносити на розгляд комісії вищого рівня клопотання щодо надання громадянам України відстрочок від направлення на базову військову службу у випадках, не передбачених законодавством України.

Однак відсутність визначених на рівні закону вичерпних та чітких випадків надання громадянам відстрочки від направлення на базову військову службу надає районним (міським) комісіям надмірну дискрецію приймати на власний розсуд такі рішення, що збільшує корупційні ризики.

Більше того, такі зміни також надають широку дискрецію та створюють ризики для зловживань своїми повноваженнями комісіям вищого рівня, які наділені повноваженнями переглядати рішення районних (міських) комісій, зокрема щодо надання відстрочки від направлення на базову військову службу. Також за відсутності визначених у законі підстав нівелюється їх функція, як органу, який перевіряє законність рішень районних (міських) комісій.

Крім того, відсутність належно визначених на рівні закону підстав для відстрочки від направлення на базову військову службу фактично позбавляє особу можливості на оскарження рішення таких комісій, хоча таке право передбачено частиною п’ятою статті 16 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

По-четверте, статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та під час мобілізації на особливий період. Такі положення є імперативними.

Однак проект Закону доповнює зазначену статтю положенням про те, що рішення про надання військовозобов’язаним відстрочки від такого призову приймається місцевими органами виконавчої влади в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас такі вимоги застосовуватимуться не до всіх категорій осіб визначених у статті 23 зазначеного Закону. Прийняття окремого рішення не потребуватимуть, зокрема, заброньовані військовозобов’язані та діючі народні депутати України.

Зазначене фактично надає дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України та місцевим органам виконавчої влади уточнювати положення закону, що може порушити принцип передбачуваності правового регулювання. Також є незрозумілим, які саме місцеві органи виконавчої влади наділяються такими повноваженнями.

ІІ. Окремі норми проекту Закону не узгоджуються з положеннями Конституції України та інших законів.

По-перше, проектом Закону вносяться зміни до статті 27 Закону України «Про прокуратуру» та статті 19 Закону України «Про державну службу», якими встановлюється додаткова обов’язкова вимога для зайняття відповідних посад – проходження базової загальновійськової підготовки або військової служби.

Відповідно до положень статті 10-1 та 23 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (в редакції проекту Закону) метою базової загальновійськової підготовки є здобуття військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. А під час базової військової служби здійснюється базова загальновійськова підготовка та фахова підготовка.

Однак, зазначені зміни до законів України «Про прокуратуру» та «Про державну службу» порушують конституційне право громадян на управління державними справами та право доступу до державної служби, не узгоджуються з уже визначеними законодавством завданнями та функціями відповідних державних органів та їх посадових осіб, вимогами до професійної компетентності осіб, які претендують на відповідні посади, критеріями та порядком їх добору (статті 17, 24, 38 та 131-1 Конституції України, статті 2, 9-13, 29 Закону України «Про прокуратуру», статті 1, 20, 22 Закону України «Про державну службу»).

Крім того, оскільки керівники відповідних державних органів мають дискреційне повноваження змінювати структуру та штатний розпис, запропоновані зміни дають їм можливість на власний розсуд звільняти працівників, які не пройшли військової служби, адже щодо таких працівників не буде застосовуватись обов’язок пропонувати інші рівнозначні посади для переведення.

По-друге, зміни до статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлюють нові підстави звільнення прокурорів і поліцейських з посади – у зв’язку з призовом (прийняттям) на військову службу.

Запропоноване суперечить положенням статті 119 Кодексу законів про працю України, яка встановлює обов’язок роботодавця, незалежно від його підпорядкування та форми власності, зберігати місце роботи і посаду за всіма працівниками призваними на військову службу.

ІІІ. Окремі положення проекту Закону містять правову невизначеність.

По-перше, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування надаються повноваження щодо проведення заходів демобілізації.

Однак зазначене поняття є юридично не визначеним, а тому потребує такого визначення або уточнення.

По-друге, положеннями пунктів 2 та 3 частини дванадцятої нової статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачається, що під час дії особливого періоду, дії воєнного стану звільняються з військової служби військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

При цьому, проект Закону і чинне законодавство України не містять такого поняття, тому залишається незрозумілим, хто саме може вважатися особою, яка самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років, а також які документи будуть підтверджувати такий факт.

IV. Проект Закону містить положення, які мають ознаки дискримінації.

По-перше, змінами до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачається, що в органах державної влади, інших державних органах підлягають бронюванню лише військовозобов’язані, які займають посади державної служби, а саме: категорія «А» – усі військовозобов’язані, категорії «Б» і «В» – до 50 % військовозобов’язаних.

Однак проектом Закону не передбачено чітких критеріїв щодо визначення тих чи інших осіб, які підлягають бронюванню, що створює корупційні ризики.

Крім того, усі інші працівники державних органів, які працюють за звичайним трудовим договором, зокрема, працівники патронатної служби, які забезпечують виконання повноважень відповідних посадових осіб, позбавляються такої можливості взагалі.

При цьому, положення щодо можливості бронювання усіх військовозобов’язаних, працюючих в органах місцевого самоврядування, не переглядається (не встановлюється жодних кількісних обмежень та критеріїв бронювання військовозобов’язаних).

Зазначені ознаки дискримінації негативно впливатимуть на забезпечення функціонування державних органів та сприятимуть зловживанням керівниками державних органів.

По-друге, змінами до частини дев’ятої статті 14 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачається виключення статусу особи «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Також прикінцевими та перехідними положеннями проекту Закону пропонується зобов’язати таких осіб повторно пройти медичне обстеження протягом шести місяців з дня набрання чинності законом.

Така пропозиція має ознаки дискримінації, оскільки позбавлятиме гарантій громадян із певними захворюваннями на проходження військової служби з урахуванням стану їх здоров’я. Після визнання таких військовозобов’язаних придатними до військової служби їм не будуть забезпечені умови служби відповідно до їх стану здоров’я та можливостей. При цьому не враховано те, що наразі такі особи можуть бути мобілізовані у воєнний час та призначені на посади, на яких вони можуть виконувати обов’язки військової служби з урахуванням стану здоров’я, підготовки і досвіду військової служби.

Запропоноване також створює додаткові корупційні ризики у діяльності членів військово-лікарських комісій.

Отже, Комітет на своєму засіданні 8 січня 2024 року дійшов висновку та прийняв рішення, що проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби» 10378 в частині зазначених норм не відповідає вимогам антикорупційного законодавства.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.