Вселення родичів з дітьми до квартири без згоди одного зі співвласників є порушенням порядку здійснення права спільної часткової власності, - Верховний Суд

Вселення осіб разом з дітьми до квартири без згоди одного зі співвласників квартири є порушенням визначеного статтею 358 Цивільного кодексу порядку здійснення права спільної часткової власності.

За встановленого порушення майнових прав співвласника внаслідок недотримання порядку вселення вказаних осіб до спірної квартири останніх може бути виселено за вимогою співвласника, що відновлює становище, яке було до такого порушення. Питання щодо законності вселення у квартиру має вирішуватися як підстава позову в спорі про виселення. Позовні вимоги про визнання незаконним вселення не відновлюють порушеного права співвласника, тому є неефективним способом захисту. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 8 листопада 2023 року у справі №521/6487/20 (головуючий суддя – Василь Крат).

Обставини справи

8 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу співвласника квартири А у справі за його позовом до В, Г та інших відповідачів, треті особи: Б та відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності від 14 серпня 1997 року А та Б є співвласниками квартири на праві спільної часткової власності та зареєстровані за вказаною адресою. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20 липня 2018 року 390/1000 частки квартири на праві спільної часткової власності належить В.

Спірне житло не відноситься до державного чи громадського житлових фондів, форма власності сторін на квартиру – приватна спільна часткова. У квартиру за згодою співвласниці В вселився її син з сім’єю, яка складається з чотирьох осіб.

Між сторонами виник та триває побутовий конфлікт у зв’язку зі спільним користуванням допоміжними приміщеннями спірної квартири.

Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів. У липні 2020 року до відділу поліції звернулась відповідач Г із заявою про скоєння А і Б кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Постановою Верховного Суду судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та розподіл судових витрат скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним вселення – змінено та викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, з огляду на таке.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України). Члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України). У частинах першій, другій статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У справі, що переглядалася, суди керувалися тим, що відсутній факт незаконного вселення відповідачів у квартиру, оскільки вони вселилися в цю квартиру зі згоди її співвласника В.

Суди не врахували, що спірна квартира належить А, Б та В на праві спільної часткової власності, яке поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Відповідачі не заперечували, що вселились у спірну квартиру без згоди всіх співвласників, доказів визначення порядку користування квартирою з правом такого користування інших осіб (зокрема членів сім’ї одного зі співвласників) не надали.

Якщо співвласник вважає порушеними своє право власності іншим співвласником, зокрема шляхом вселення до спільного житла інших осіб без його згоди, він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Тому вселення відповідачів разом з дітьми до квартири без згоди позивача як співвласника квартири є порушенням визначеного статтею 358 ЦК України порядку здійснення права спільної часткової власності.

За встановленого порушення майнових прав позивача внаслідок недотримання порядку вселення вказаних відповідачів до спірної квартири, останніх може бути виселено за вимогою позивача, що відновлює становище, яке існувало до такого порушення.

Також слід зауважити, що якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів насильства, якими б незначними не були окремі епізоди, та незалежно від того, чи притягалась відповідна особа до адміністративної відповідальності або іншої відповідальності, суд зобов’язаний оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій, враховуючи право особи на фізичну та психологічну недоторканість.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог та не оцінили можливість виселення відповідачів з урахуванням відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, балансу інтересів сторін, загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, а також доводів позивача щодо систематичного порушення правил співжиття відповідачами, що зробило неможливим нормальне проживання у власній квартирі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, суди не врахували, що питання щодо законності вселення в квартиру має вирішуватися як підстава позову у спорі про виселення. Позовні вимоги про визнання незаконним вселення не відновлюють порушеного права позивача, тому є неефективним способом захисту.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.