ВС висловився щодо порядку засвідчення копій документів як письмових доказів

У разі подання учасником справи до суту пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  916/2024/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «П» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Р» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів у розмірі 1 642   441,18 грн.

Рішенням суду першої інстанції стягнуто з ТОВ «Р» заборгованість за кредитом у розмірі 720 000 грн. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Так, у касаційній скарзі скаржник зазначав, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позові, послався на докази - угоду про припинення зобов`язання переданням відступного та акт приймання-передачі відступного до угоди про припинення зобов`язання переданням відступного, які є недопустимими доказами, оскільки судом першої інстанції встановлено, що зазначені докази не засвідчені належним чином.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що за змістом частин 1,2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що їх копії документів вважаються засвідченим належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, Господарським процесуальним кодексом України як процесуальним законом не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України «Про стандартизацію».

ВС зауважив, що Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55.

Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії. У разі подання учасником справи до суту пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Так, Судом встановлено, що місцевий господарський суд не прийняв у якості доказів копії угоди про припинення зобов`язання переданням відступного та акта приймання-передачі відступного до угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 24/11 від 24.11.2020, додані до заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Р» та Товариства з обмеженою відповідальністю «П», та не надавав їм оцінки, оскільки вони не засвідчені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, відповідно до положень пункту 5.27 ДСТУ від 01.09.2003 №4163-2003.

Тобто до суду першої інстанції не було подано відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України оригінали або належним чином засвідчені копії угоди про припинення зобов`язання переданням відступного та акта приймання-передачі відступного до угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 24/11 від 24.11.2020. Протилежного в постанові суду апеляційної інстанції не зазначено.

ВС також зазначив, що суд апеляційної інстанції не навів у постанові від 19.04.2021 обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов`язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів (копії угоди про припинення зобов`язання переданням відступного №24/11 від 24.11.2020 та акта приймання-передачі відступного від 25.11.2020 до угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 24/11 від 24.11.2020), які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того,  рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось, у тому числі, тим, що відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, зокрема, фінансової звітності, на підставі яких суд міг встановити реальність припинення зобов`язання переданням відступного.

Отже, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими. Тобто оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу  на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловив позицію про перебіг строків досудового розслідування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.