Рішення ЄСПЛ на користь позивача про порушення щодо нього статті 6 Конвенції не гарантувало йому перегляд справи у ВП ВС: рішення

Якщо Рішенням Європейського суду з прав людини констатовано порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, а також відсутністю у розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту, це ще не означає, що при розгляді справи український суд порушив положення законодавства.

Адже встановлені в Рішенні конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Відповідну ситуацію розглянула у постанові від 2 березня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (справа № 826/7921/13-а).

Історія справи

У травні 2013 року Закрите акціонерне товариство, правонаступником якого є Товариство, звернулось до суду з позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (КП КМБТІ), у якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що належить на праві власності ЗАТ, на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2006 року.

Позивач зазначав, що відповідач протиправно вчинив дії щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що належить на праві власності ЗАТ, на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу.

Суди розглядали справу неодноразово.

Постановою суду першої інстанції 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 26 лютого 2015 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивами для прийняття такого рішення стало незалучення судами попередніх інстанцій третьої особи.

За результатами нового розгляду справи постановою суду першої інстанції 2015 року позов задоволено, зокрема: визнано протиправними дії КП КМБТІ щодо перереєстрації нежитлового приміщення. Постановою апеляційного суду від 27 жовтня 2015 року апеляційну скаргу КП КМБТІ задоволено.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року скасовано зазначені вище судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції із вказівкою того, що під час нового розгляду суди мають встановити, чи були у КП КМБТІ підстави для відмови у здійсненні оскаржуваної реєстраційної дії.

Під час нового розгляду цієї справи ухвалою судді першої інстанції від 2019 року, залишеною без змін постановами апеляційного суду та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 2020 року, позовну заяву Товариства залишено без розгляду на підставі положень статті 205 Кодексу адміністративного судочинства.

Рішення обґрунтовані тим, що у підготовчому засіданні, що відбулося 11 квітня 2019 року, під час вирішення процесуальних питань представниця позивача всупереч приписам частини третьої статті 198 КАС не додержувалася встановленого порядку, що виявлялося у явній зневазі до суду.

Оскільки на зауваження головуючого судді представниця позивача не реагувала й продовжувала порушувати порядок, не звертаючи на вимоги головуючого судді, за що суд невідкладно повторно вжив до останньої заходи процесуального примусу, що передбачені статтею 145 КАС, а саме попередження. Крім того, суд зауважив, що представниця і в попередніх судових засіданнях порушувала їх порядок, за що суд застосовував заходи процесуального примусу у вигляді попередження.

Після застосування судом до позивача заходів, передбачених статтею 145 КАС, представниця позивача виявила мовчазний намір залишити залу судового засідання без поважних причин, на що головуючий у справі звернув увагу позивача про наслідки залишення нею залу судового засідання без поважних причин.

Аналізуючи викладені обставини, а саме процесуальну поведінку представниці позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, що слід застосувати заходи, передбачені частиною шостою статті 205 КАС, та залишити позовну заяву без розгляду.

Рішення Європейського суду з прав людини

У березні 2021 року Товариство звернулося до Європейського суду з прав людини із заявою № 16095/21. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на надмірну тривалість цивільних проваджень, що є несумісною з вимогою «розумного строку» і не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим.

У листопаді 2022 року Товариство подало до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд рішень судів з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС, а саме у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судових рішень, заявник посилається на рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 2022 року в справі «Латюк та інші проти України».

З огляду на встановлене в цьому Рішенні порушення принципу рівності сторін, що призвело до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, тривалість судового розгляду в справі була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», Товариство просить скасувати рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті позовних вимог.

Необхідність перегляду згаданих судових рішень заявник обґрунтовує тим, що присуджені за рішенням ЄСПЛ 900 євро не є сумою, співмірною з розміром заявлених ним майнових вимог і із завданою порушенням права на справедливий суд моральною шкодою.

Товариство понад 10 років так і не отримало жодного судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Законом від 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції.

Такі гарантії втілюються шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у статті 6 КАС.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою.

З цього Рішення вбачається, що Товариство подало до ЄСПЛ заяву № 16095/21, у якій скаржилося, зокрема, на надмірну тривалість провадження з вимогою «розумного строку» та відсутність ефективного засобу юридичного захисту.

27 жовтня 2022 року ЄСПЛ ухвалив остаточне Рішення, у якому констатував порушення Україною, в тому числі й щодо Товариства, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, а також відсутністю у розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту.

У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі «Фридлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У справі «Красношапка проти України» (№ 23786/02 від 30 листопада 2006 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються в цій справі (пункти 7 та 8 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ указав, що, розглянувши всі наявні матеріали, не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ констатував, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а також що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг (пункти 9 та 10 Рішення).

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги, у тому числі скаргу Товариства, щодо надмірної тривалості провадження та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Постановив, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (пункти 3 й 4 резолютивної частини Рішення).

Як убачається з додатка до Рішення, Товариству (заява № 16095/21) присуджено 900 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат.

Вище зазначалось, що рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Водночас у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

У випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог «розумності строку» розгляду справ та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв`язку із чим Товариству було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат у розмірі 900 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді позову Товариства про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких просить Товариство, не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства про перегляд рішень судів.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.