Суд виправдав військовослужбовця, який повідомив командиру про неможливість виконати наказ через стан здоров’я

Військовослужбовець обвинувачувався за ч. 4 ст. 402 КК за вчинення непокори, тобто, відкритої відмови виконати наказ начальника в умовах воєнного стану.

Як зазначала сторона обвинувачення, йому було доведено бойове розпорядження, відповідно до якого він мав спланувати та провести бойові дії, зайняти оборону, наростити систему інженерно-фортифікаційного обладнання позицій, облаштувати відсічні, додаткові рубежі, взяти під вогневий контроль маршрути висування противника, здійснити мінування тощо. Однак він відмовився виконувати бойове розпорядження в присутності особового складу військової частини.

Обвинувачений вину не визнав та надав наступні показання.

Пояснив, що проходив військову службу на посаді стрільця. В серпні 2023 року в усному порядку командир довів бойове розпорядження. Віддання наказу фіксувалося на відео.

Обвинувачений не відмовлявся від виконання наказу, повідомив про неможливість його виконання через проблеми зі здоров`ям, просив надати медичну допомогу. За вказаними подіями проводилося службове розслідування.

Ще до вказаних подій обвинувачений був направлений для проходження військово-лікарської комісії. Невропатолог видав направлення на комп`ютерну томограму. Наступного дня обвинувачений надав результат КТ лікарю-хірургу, який повідомив, що він непридатний до служби у десантно-штурмових військах. Надалі він повернувся до місця дислокації військової частини, де йому так й не надали медичну допомогу, лише кололи знеболююче.

Копію довідки ВЛК обвинувачений віддав начальнику медичної частини. Також додав, що до цього та після він виконував накази, брав участь в бойових діях, ходив на штурми, але цього разу не зміг виконати наказ через стан здоров`я. Мав проблеми зі спиною, ногами, ледве ходив. Вдень він будував, копав, носив колоди, вночі ходив в наряди, спав по 1,5 години на добу.

Хірург рекомендував консультацію нейрохірурга з приводу протрузій, гриж хребта, оніміння рук, ноги, проте у військовій частині його прохання з цього приводу проігнорували, направлення не надали.

Звернув увагу, що командування військової частини видавало різні направлення на ВЛК, одним із визначенням придатності до служби в ДШВ, іншим – на загальну придатність. Обвинувачений просив видати йому направлення на ВЛК саме на придатність до служби в ДШВ, проте командир відмовив у цьому та сказав, щоб той більше не приходив до нього.

Наразі стан його здоров`я незадовільний, важко ходити, на обстеження, лікування направлення так й не отримав.

На уточнюючі запитання повідомив, що не міг виконати наказ за станом здоров`я, оскільки був кулеметником, необхідно було нести із собою значний вантаж, а саме: кулемет вагою 11 кг, бойовий комплект до нього (6 кулеметних стрічок, вага кожної біля 10 кг), запас води. До позицій треба йти, а у разі обстрілу – бігти, не менше 6 км. До цього він впав з таким вантажем після вибуху у 10 метрах від нього по дорозі на позиції та не міг підвестись. Транспорт там вже не їздить через постійні обстріли.

Захисник вказав, що після шикування військовослужбовців та віддання бойового розпорядження, начальник вказав зробити крок вперед з шеренги тим військовим, які не можуть його виконати і пояснити причину. Обвинувачений пояснив про неможливість виконати бойове розпорядження за станом здоров’я, бо потребував лікування. Таким чином, він не відмовлявся від виконання бойового розпорядження, а повідомив про неможливість його виконання із зазначенням причин.

Вважає, що дії підзахисного відповідали вимогам ст. 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, що не є відкритою відмовою від виконання наказу.

Судом допитані свідки, досліджено письмові докази та аудіозапис. Зокрема зі змісту аудіозапису слідує, що особа чоловічої статі повідомляє співрозмовнику, яким, за твердженням свідка, є обвинувачений, що якби було направлення на ВЛК для визначення придатності для проходження служби у ДШВ згідно наказу №402, то обвинувачений був би визнаний непридатним.

Обвинувачений в судовому засіданні підтвердив показання про обставини створення цього аудіозапису, зазначив, що це дійсно його розмова із лікарем при проходженні ВЛК.

Що вирішив суд

Шевченківський районний суд Харкова 18 серпня 2025 року виніс у цій справі 638/14121/23 виправдувальний вирок. Суд дійшов наступних висновків.

За приписами графи 1 Таблиці «Б» додаткових вимог до стану здоров’я Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, затвердженого Наказом Міноборони №402 за встановленими комісією статтями 64-в, 75-г Графи ІІ Розкладу хвороб, обвинувачений є непридатним до служби в високомобільних військах та повітрянодесантних частинах.

Крім того, фактична непридатність обвинуваченого до служби в Десантно-штурмових військах підтверджується наданою стороною захисту копією довідки ВЛК військової частини, на зворотному боці якої лікарем зазначено «Наказ 402 від 14.08.2008 таб 5 гр І 75 г непридатні в ДШВ».

Достовірність запису на звороті довідки ВЛК підтверджується дослідженим в судовому засіданні аудіозаписом.

Наказом Міноборони №457, у тексті Положення слова «високомобільні десантні» замінено словами «Десантно-штурмові». До структури Десантно-штурмових військ входять аеромобільні підрозділи, які призначені для ведення десантно-штурмових дій.

Попри встановлення фактичної непридатності обвинуваченого до проходження військової служби у Десантно-штурмових військах, до складу яких входить аеромобільний батальйон військової частини, враховуючи висновки Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2025 року по справі № 759/2917/23, суд вважає необхідним надати оцінку наявності об`єктивної можливості у обвинуваченого виконати бойове розпорядження.

Зі змісту бойового розпорядження командира, вбачається, що воно передбачало необхідність посилення підрозділів додатковими вогневими засобами, недопущення просування противника, нарощення системи інженерно-фортифікаційного обладнання позицій, облаштування рубежів, взяття під вогневий контроль маршрутів тощо.

З показань обвинуваченого слідує, що він мав проблеми зі спиною, ногами, ледве ходив. Хірург рекомендував йому консультацію нейрохірурга з приводу протрузій, гриж хребта, оніміння рук, ноги, проте у військовій частині його прохання з цього приводу проігнорували, направлення не надали.

З відеозапису доведення бойового розпорядження вбачається, що обвинувачений повідомив про неможливість виконання наказу через проблеми зі здоров`ям, що підтвердили чотири свідки під час їх допиту в судовому засіданні.

З письмових пояснень обвинуваченого при проведенні службового розслідування за фактом невиконання наказу слідує, що він не може виконувати бойове розпорядження за станом здоров’я.

Відповідно до довідки ВЛК йому встановлено діагноз: ізольований міжхребцевий остеохондрох поперекового відділу хребта, ускладнений протрузіями міжхребцевих дисків L2-L3, L3-L4, L4-L5, L5 з періодичним больовим синдромом та незначним порушенням функції; хронічна вертеброгенна люмбоішалгія з радикулопатією без порушення функції.

За висновками лікаря за результатами магнітно-резонансної томографії обвинуваченому встановлено МР-ознаки остеохондрозу, спондилоартрозу поперекового відділу хребта, кили міжхребцевих дисків в сегментах: L4-L5, L5-S1; МР-ознаки остеохондрозу, спондилоартрозу шийного відділу хребта, протрузії міжхребцевих дисків в сегментах: С4-С5, С5-С6.

Згідно висновку лікаря-невролога становлено наслідки перенесеної МВТ (9.07.23), ЗЧМТ: струс головного мозку у вигляді стійкого церебростенічного, цефалгічного синдромів, розсіяної неврологічної симптоматики. Тиннітус. ПТСР. Вертеброгенна люмбоішалгія, кили межхребцевих дисків в сегментах: L4-L5, L5-S1, виражений больовий та міотонічний синдроми. Рекомендовано обмеження фізичного навантаження, консультіції лікарів, проведення медичних досліджень, лікування.

Зазначені дані у своїй сукупності підтверджують, що бойове розпорядження було направлено саме на проведення штурмових, наступальних дій з метою відновлення втраченого положення, при цьому обвинувачений мав серйозні проблеми зі здоров`ям, які об`єктивно перешкоджали йому у виконанні наказу.

Не викликає також у суду сумніву той факт, що для виконання вказаного бойового розпорядження є необхідним перебування військовослужбовця у належному фізичному стані із можливістю докладання значних, інтенсивних, тривалих зусиль для заходу на бойові позиції та ведення штурмових дій, пересування у засобах індивідуального захисту (бронежилет, шолом) та зі зброєю з боєкомплектом.

Показання обвинуваченого щодо причин невиконання наказу, наявності проблем зі здоров`ям є логічними, стабільними та послідовними, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку медичними висновками.

Також судом встановлено, що скарги на стан здоров`я обвинувачений почав висловлювати із другої половини липня 2023 року, на що вказують показання свідків, після був направлений на проходження ВЛК.

Як до, так і після вчинення інкримінованого діяння обвинувачений брав безпосередню участь у бойових діях. Близько місяця до вчинення діяння він мав проблеми зі здоров`ям, про що повідомляв командуванню. Заява обвинуваченого про неможливість виконати бойове розпорядження через стан здоров`я є правдивою, підтвердженою, обгрунтованою та не була направлена на уникнення виконання наказу з надуманих, неіснуючих причин.

Отже, суд дійшов висновку щодо наявності у обвинуваченого поважної причини, що унеможливлювала виконання ним бойового розпорядження.

При цьому, відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗСУ про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

За приписами ст. 254 Статуту, військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медпункту частини.

Обвинувачений, отримавши наказ командира, доповів прямому начальнику про неможливість його виконання та вказав поважну причину такої неможливості, діючи у відповідності до вимог статей 37, 254 Статуту.

Крім того, відповідно до ст. 335 Статуту, на бойове чергування забороняється призначати хворих військовослужбовців.

З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 4 ст.402 КК, склад якого є формальним, може бути вчинений лише з прямим умислом.

За результатами дослідження наданих доказів, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено наявність у обвинуваченого умислу на вчинення інкримінованого йому злочину, а отже, в діях обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК.

Невиконання наказу було обумовлене не злочинними намірами обвинуваченого та/або небажанням ним виконати свій конституційний обов’язок щодо захисту держави, а його незадовільним станом здоров`я.

Зібраними по справі доказами доведено, що обвинувачений, отримавши наказ командира, доповів прямому начальнику про неможливість його виконання та вказав причину, яка судом визнається поважною. Такими діями обвинувачений не порушив встановленого порядку несення військової служби та не поставив під загрозу охоронюваний статтею 402 КК об’єкт, а саме установлений законом порядок підлеглості, виконання наказів і військову дисципліну.

При цьому, якщо зібрані та надані стороною обвинувачення суду докази як кожний окремо, так і у сукупності, не дозволяють зробити однозначний висновок «поза розумним сумнівом» про доведеність обвинувачення, суд у відповідності з вимогами ст.17 КПК, ст. 62 Конституції України тлумачить усі сумніви на користь обвинуваченого.

Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що органом досудового розслідування не здобуто і прокурором суду не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і наявність в його діях складу кримінального правопорушення поза розумним сумнівом. Стороною обвинувачення не доведено наявність суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, а саме наявність у обвинуваченого умислу на вчинення непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Діяння, здійснене без вини, не утворює складу злочину.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченого слід визнати невинуватим та по суду виправдати у зв`язку у з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.