Військовослужбовець, який не виконав наказ, потім може розраховувати на умовно-дострокове звільнення, але покарання має бути реальним – Верховний Суд

Військовослужбовець, який не скорився наказу командиру, не може розраховувати на покарання з випробуванням. Втім, вже потім, коли він почне відбувати покарання у виді позбавлення волі на 5 років, він не позбавлений права звернутися за умовно-достроковим звільненням. Про це зазначила колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2024 року по справі № 552/4832/22.

Обставини справи

Військовослужбовця було засуджено до позбавлення волі на строк 5 років за ч. 4 ст. 402 КК за відмову виконувати бойове розпорядження командира. Захист в апеляційній скарзі просив врахувати відсутність шкоди, факт добровільної мобілізації з перших днів повномасштабного вторгнення, бажання продовжити нести військову службу, наявність дружини, яка має інвалідність третьої групи. Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

В рекомендаційному листі командир військової частини підтверджує, що засуджений бажає і надалі продовжувати військову службу в ЗСУ.

У касаційній скарзі до Верховного Суду адвокат просив на підставі ст. 75 КК застосувати до засудженого покарання з випробуванням, бо суди не навели достатніх обґрунтувань, які б свідчили про необхідність призначення реального покарання з ізоляцією від суспільства.

Також адвокат акцентував увагу на тому, що покарання має індивідуальний характер, покарання не може застосуватися як показовий захід кримінально-правового примусу для інших осіб, а, отже, висновки апеляційного суду про ймовірність настання негативних наслідків у вигляді вчинення аналогічних злочинів іншими особами в разі застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК, є необґрунтованими.

Чому відмовив Верховний Суд

Судді Верховного Суду вважають, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення чоловіку реального покарання у виді позбавлення волі, бо «вчинений військовослужбовцем злочин має підвищену суспільну та національну небезпеку, а відкрита відмова виконати наказ начальника є найбільш зухвалою формою непокори».

За їх словами, адвокат не взяв до уваги, що принцип індивідуалізації покарання застосовується з урахуванням приписів ч. 2 ст. 50 КК, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

«Тому суд апеляційної інстанції правильно врахував превентивне значення покарання в контексті конкретного кримінального правопорушення, що жодним чином не свідчить про недотримання в цьому випадку принципу його індивідуалізації» - вважають судді ВС.

«Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства» - підсумували вони.

Також судді зазначили, що непокора є злочином із формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Тому відсутність реальних тяжких наслідків сама собою не спростовує того, що вчинене діяння негативно позначилося на організованості й порядку у військовій частині.

На думку суддів ВС, апеляційний суд обґрунтовано зазначив і про те, що положення ст. 75 КК застосовуються з урахуванням мети покарання, а тому звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів.

Що стосується посилання сторони захисту на рекомендаційний лист командира військової частини, який підтверджує, що засуджений бажає й надалі продовжувати військову службу в ЗСУ, то вказана обставина, на думку суддів ВС, є підставою для звернення засудженого до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, як це регламентовано ст. 81-1 КК.

Нагадаємо, як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховний Суд погодився, що визнання вини, утримання матері-інваліда та дитини не є підставою для призначення ухилянту покарання з випробуванням.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.