Усиновлення через кордони: як судове рішення в Польщі набуло сили в Україні
Вітчизняне правосуддя зробило крок, що має значення не лише для конкретної родини, а й для всієї системи міжнародного приватного права. Ухвала суду у справі про визнання усиновлення в Польщі стала прикладом того, як іноземні рішення можуть органічно інтегруватися в нашу правову систему, забезпечуючи єдність статусу дитини та захист її інтересів попри державні кордони.
Процесуальні визнання заради дитини
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області, розглянувши матеріали справи №686/12555/25, виніс ухвалу про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, – про повне усиновлення дитини мешканцем Львова. Відповідно до клопотання заявниці, це необхідно для отримання документів у органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Під час розгляду справи було встановлено: Районний суд у Ключборку Республіки Польща (III Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх) у справі III Нсм 745/23 від 28.03.2025 ухвалив постанову про усиновлення неповнолітньої української дівчинки, що підтверджувалося офіційним витягом із реєстру актів цивільного стану у польському місті. Надані матеріали заявниці стали ключовим доказом, який підтвердив легітимність та автентичність іноземного рішення.
Відповідно до положень Закону «Про міжнародне приватне право», визнання іноземних судових актів означає поширення їхньої законної сили на територію України. Зокрема, стаття 81 цього закону передбачає можливість застосування рішень іноземних органів правосуддя у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин.
Особливу роль у справі відіграв міжнародний договір між Україною та Польщею про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах, ратифікований Верховною Радою ще у 1994 році. Саме він створює правову основу для взаємного визнання рішень у сімейних справах. Відповідно до статті 48 цього договору, рішення польських судів у цивільних немайнових справах, що набрали законної сили, визнаються на території України без додаткових процедур, якщо не існує суперечностей із рішеннями українських судів. Саме це положення і стало ключовим для швидкого та передбачуваного розгляду клопотання заявниці – жінки про визнання її чоловіка батьком малолітньої дівчинки шляхом повного усиновлення.
Рішення у Ключборку набрало законної сили ще 5 квітня 2025 року. З точки зору польського законодавства сімейний статус дитини був повністю сформований. Однак юридична реальність у транскордонних сім’ях ніколи не завершується в межах лише однієї держави.Український правопорядок не визнає іноземні рішення автоматично. Він покладається на цілу систему міжнародних договорів, законодавчих норм, структур Цивільного процесуального кодексу та принципу взаємності. Процедура визнання – не повторний розгляд справи, а оцінка відповідності іноземного рішення формальним юридичним вимогам вітчизняного права. Це означає, що суд не повинен заново аналізувати мотиви польського усиновлення і не може коригувати іноземне рішення.
ЦПК України через статті 471-473 встановлює процесуальний механізм визнання рішень, що не потребують виконання. Це важлива категорія, адже такі рішення не передбачають зобов’язання здійснювати будь-які дії від імені української держави. Усиновлення – саме така категорія: правовий ефект полягає не у виконанні, а в існуванні юридичного факту. Тому завдання суду – лише констатувати: факт, встановлений іноземним судом, має силу на території України.
Розглянувши всі матеріали, Хмельницький міськрайонний суд виніс ухвалу про те, що клопотання є обґрунтованим і підлягає задоволенню: процедура подання була дотримана у повному обсязі, заявниця надала засвідчену копію рішення польського суду, документ про набрання ним законної сили та переклад українською мовою.
Міжнародне приватне право у дії
Практика українських судів у питаннях міжнародного усиновлення поступово стає сталою та передбачуваною. Вона ґрунтується на трьох ключових елементах: міжнародних договорах, нормах міжнародного приватного права та положеннях ЦПК. Усі вони були застосовані послідовно й у повній відповідності до стандартів, що діють у європейських судах.
Особливістю цієї справи було те, що вона не містила жодних елементів конфлікту. Відсутність спору між батьками, вимог щодо примусового виконання чи сумнівів у правомірності іноземного рішення зробила її зразковим прикладом, коли український суд мав перевірити лише формальні умови та забезпечити інтеграцію сімейного факту у національне правове поле. У таких випадках вирішальними є швидкість розгляду, мінімізація формалізму та чіткість правового аналізу.
Саме так діяв Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області, який продемонстрував: українська юстиція здатна застосовувати норми права у взаємозв’язку з міжнародними принципами. Йдеться про недопущення подвійної юрисдикції, гарантування правової визначеності та уникнення ситуацій, коли дитина може мати різний сімейний статус у двох правових системах. Для дитини наслідки такого визнання мають життєво важливий характер: відкривається можливість отримати українське свідоцтво про народження, оформити паспорт громадянина України, зареєструвати місце проживання, піти до школи чи дитсадка. Юридичний факт, встановлений іноземною державою, повинен мати силу і в країні громадянства дитини. Саме це і забезпечила ухвала суду.
Описаний випадок є показовим і для міжнародних партнерів, оскільки демонструє готовність нашої судової системи – визнавати рішення компетентних іноземних органів без створення перешкод для транскордонних сімей. Це підсилює довіру у сфері правового співробітництва і закладає основу для подальшої інтеграції України у ширший європейський правовий простір.
Такий підхід відповідає засадам «найкращих інтересів дитини» та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у низці рішень наголошує: питання сімейних правовідносин у транскордонному вимірі належать до сфери особливої відповідальності держави. Правова невизначеність у таких справах розглядається як втручання у приватне та сімейне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Хоча ЄСПЛ не переглядає конкретні рішення у сфері міжнародного приватного права, він підкреслює необхідність забезпечення юридичної безперервності сім’ї та дитини, особливо у випадках усиновлення.
Міжнародні стандарти підтверджують: визнання рішень про усиновлення не є формальністю, а дієвим механізмом захисту прав людини. Відсутність такого визнання позбавляє дитину доступу до соціальних гарантій, медичної допомоги, можливості перетинати кордон, реалізовувати спадкові права чи зареєструвати місце проживання. Подібні питання потребують швидкого вирішення, оскільки сучасна Україна перебуває в умовах масштабної трансформації сімейних правовідносин, спричиненої міграційними процесами через війну. Мільйони громадян проживають за межами країни, і сотні тисяч юридичних фактів (народження, укладення шлюбів, усиновлення) виникають у юрисдикціях іноземних держав. Кожен із цих фактів має бути інтегрований у вітчизняний правовий простір, інакше наші громадяни втрачатимуть доступ до базових механізмів реалізації своїх прав.
На відміну від багатьох країн Європейського Союзу, Україна немає універсального механізму автоматичного визнання рішень у сімейних справах. Проте двосторонні договори, як у випадку з Польщею, створюють ефективний інструмент, що дозволяє уникати суперечностей між юрисдикціями. У Франції та Німеччині іноземні рішення про усиновлення визнаються переважно через процедуру екзекватури, яка схожа на українську, але передбачає додаткові рівні перевірки. Вітчизняна модель у межах двосторонніх угод є простішою та менш бюрократизованою, що робить її більш доступною для громадян.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
