Суддя ВП ВС Ольга Ступак висвітлила актуальні проблеми застосування шлюбних договорів у судовій практиці

Суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак на науково-практичному вебінарі на тему «Гострі кути шлюбного контракту: проблемні аспекти доктрини, нотаріальної і судової практики» розповіла про особливості укладення, застосування та оспорення шлюбного договору, а також про динаміку розвитку судової практики щодо цієї категорії правовідносин.

У своєму виступі вона висвітлила ключові правові позиції Верховного Суду у справах, пов’язаних зі шлюбними договорами.

Суддя зазначила, що шлюбний договір є цивілізованим механізмом врегулювання специфічних відносин між подружжям, який дає змогу уникнути потенційних конфліктів у майбутньому. СК України, додала вона, прямо передбачає можливість регулювання сімейних відносин шляхом договору, що закріплено в ст. 7, а більш деталізовано – у гл. 10 СК України.

Зокрема, спікерка акцентувала на важливості чіткого визначення суб’єктів укладення шлюбного договору, зазначивши, що особи, які проживають спільно без реєстрації шлюбу, хоча й можуть регулювати майнові відносини договором, не мають права укладати саме шлюбний договір у розумінні ст. 92 СК України.

Суддя розповіла про висновки Верховного Суду щодо особистого характеру шлюбного договору: такий договір не може бути укладений через представника, оскільки відповідно до ст. 238 ЦК України це правочин, який має здійснюватися особисто. Водночас доповідачка звернула увагу на практику нотаріальної діяльності,  що виникла в умовах війни, коли подружжя перебуває в різних країнах. У такому разі нотаріуси допускають посвідчення шлюбного договору представником, якщо доручення чітко відображає всі умови договору. Однак, сказала вона, узагальненої судової оцінки такої практики наразі немає.

Приділила увагу Ольга Ступак і питанню щодо дії шлюбного договору в часі, зазначивши, що, за загальним правилом, умови договору регулюють майнові відносини на майбутнє. Водночас трапляються спроби сторін поширити умови договору на майно, набуте до моменту його укладення, що є порушенням ч. 5 ст. 93 СК України. Судова практика в таких випадках визнає подібні положення недійсними.

У цьому контексті суддя навела приклади типових умов шлюбних договорів, зокрема тих, що стосуються визнання майна, набутого після укладення договору, особистою власністю одного з подружжя. Такі умови, за її словами, мають найбільше поширення і практичне застосування, що по суті спрямовано на поширення презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу.

Далі доповідачка зосередилася на проблемі недійсності та оспорення шлюбних договорів. Вона зауважила, що презумпція дійсності правочину поширюється і на шлюбний договір, і лише суд може визнати його недійсним. Серед типових підстав для такого оспорення названо наявність ознак фраудаторності — коли договір укладається з метою уникнення відповідальності перед кредитором одного з подружжя. Суддя навела приклади рішень КЦС ВС, у яких суди задовольняли позови кредиторів про визнання шлюбного договору недійсним, оскільки його укладення було спрямоване на уникнення стягнення боргу.

Спікерка наголосила, що практика оспорення шлюбних договорів кредиторами стає все більш поширеною, а Верховний Суд у своїх постановах окреслив ключові критерії для ідентифікації ознак фраудаторності, зокрема визнання майна особистою власністю одного з подружжя за наявності боргових зобов’язань в іншого з подружжя.           

Суддя також зупинилася на ще одному важливому аспекті — дискримінаційних умовах договору та вкрай невигідному матеріальному становищі одного з подружжя (ч. 4 ст. 93 СК України) як підставі для визнання шлюбного договору недійсним, акцентувавши, що це оціночна категорія, яка потребує комплексного аналізу обставин справи та доказової бази. У цьому контексті вона навела приклад справи, у якій один із подружжя за умовами шлюбного договору не отримував при розірванні шлюбу майна взагалі, а інший – все майно,  що було підставою для визнання договору недійсним. 

Ольга Ступак звернула увагу, що порушення ч. 5 ст. 93 СК України, яка забороняє передання у власність одного з подружжя об’єктів, що підлягають державній реєстрації, є однією з найпоширеніших підстав для визнання шлюбного договору недійсним.

Окрема частина доповіді була присвячена випадкам, коли шлюбний договір містить зобов’язання щодо утримання одного з подружжя. Спікерка розповіла про справу, у якій договір передбачав обов’язок чоловіка в разі розірвання шлюбу виплатити дружині грошову компенсацію.

Підсумовуючи, суддя зауважила, що українське суспільство поступово адаптується до культури укладення шлюбних договорів, а судова практика в цій сфері стає дедалі глибшою та змістовнішою. Водночас вона наголосила на важливості дотримання принципу свободи договору, але з урахуванням приписів Сімейного та Цивільного кодексів України, а також практики Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.