Батько-військовослужбовець подав до суду щодо визначення місця проживання дитини з ним – позиція ВС

Касаційний цивільний суд Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу батька-військовослужбовця та залишив без змін постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року, якою скасовано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2023 року та відмовлено у позові про визначення місця проживання неповнолітньої доньки (народжена у 2007 році) разом з батьком.

Обставини справи

Після розірвання шлюбу у 2013 році батько (військовослужбовець ЗСУ, призваний під час мобілізації) 16 січня 2023 року звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання доньки з ним у зв’язку з самостійним вихованням дитини без участі матері. Мати позов повністю визнала. Орган опіки та піклування було залучено формально, висновку щодо сімейної ситуації не надано. Думку дитини, якій на момент розгляду виповнилось 16 років, суд не з’ясовував.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено, місце проживання дитини визначено з батьком. 20 квітня 2023 року суд роз’яснив це рішення, прямо вказавши, що батько самостійно виховує дитину без участі матері. 13 квітня 2023 року військовослужбовець подав до військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» (самостійне виховання дитини до 18 років), посилаючись на судове рішення.

Рішення апеляційного суду

Апеляційну скаргу подала військова частина (як юридична особа), яка не брала участі у справі в першій інстанції. Одеський апеляційний суд 10 листопада 2023 року:

• визнав, що рішення суду першої інстанції безпосередньо створює для військової частини нові обов’язки (звільнити військовослужбовця), яких до рішення не існувало;
• скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові;
• вказав на штучний характер спору, використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню з метою уникнення військового обов’язку, порушення принципу добросовісності та інтересів дитини.

Позиція Верховного Суду

• Військова частина мала право на апеляційне оскарження, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо стосувалося її прав та обов’язків (ст. 17, 352 ЦПК України).
• Суд першої інстанції задовольнив позов лише на підставі визнання матір’ю, не дослідивши інтереси дитини, не з’ясувавши її думку, не перевіривши фактичні обставини самостійного виховання.
• Позов подано військовослужбовцем, який проходить службу за мобілізацією та проживає за місцем дислокації частини, з єдиною метою створення штучної підстави для звільнення від військової служби.
• Такі дії є зловживанням правом, порушенням засад добросовісності, справедливості та розумності сімейних відносин (ст. 7 СК України).
• Приватноправові механізми захисту сімейних прав не можуть використовуватися для уникнення конституційного обов’язку захисту Вітчизни (ст. 65 Конституції України).

В суді зазначили, що позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов’язків

Постанова Верховного Суду остаточна та оскарженню не підлягає. Місце проживання дитини з батьком не визначено, рішення першої інстанції залишається скасованим.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.