Смертельна ДТП: умовний строк за загибель пішохода визнано необґрунтованим

Касаційний кримінальний суд ВС підтвердив вирок у справі про ДТП, відхиливши скарги засудженого та його захисника. Проаналізувавши факти, пов’язані зі смертю жінки-пішохода, суд ухвалив рішення про те, що за відсутності істотних процесуальних порушень переоцінка доказів не допускається, а доводи сторони захисту щодо неповноти розгляду в судах нижчої інстанції не мають правових підстав.

Аргументи сторін в оцінці судів

16 жовтня 2025 року Касаційний кримінальний суд ВС розглянув у відкритому засіданні справу №344/4472/22 про смертельне ДТП, внаслідок якого загинула жінка-пішохід.

Ця трагедія сталася ще на початку січня 2020 року в місті Івано-Франківську. На вулиці Тисменицькій водій «Volkswagen Passat CC» порушив правила дорожного руху: швидкість автомобіля становила 93 км/год, що значно перевищувала максимально-допустиму швидкість в населеному пункті 50 км/год. Як сказано в матеріалах кримінальної справи, обвинувачений «проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати».

За даними слідства, водій мав об`єктивну можливість завчасно виявити жінку-пішохода, яка перетинала проїжджу частину дороги у забороненому місці, «чим створила йому небезпеку для руху». Керуючи автомобілем, чоловік «не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та вчинив наїзд на пішохода, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинула на місці події». Як зазначається в матеріалах справи, «порушення водієм вимог пунктів 12.3, 12.4 ПДР України знаходяться у прямому причинному зв`язку з наслідками ДТП».

12 червня 2023 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області виніс вирок, відповідно до якого водія було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. Разом із тим, на підставі ст. 75 КК України суд звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю два роки та поклавши на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого – без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2024 року ухвалу апеляційного суду було скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. Суд звернув увагу, що дані про особу засудженого у сукупності з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення та конкретними обставинами справи свідчать про неможливість його виправлення без реального відбування покарання. Водночас ВС визнав висновок апеляційної інстанції щодо застосування ст. 75 КК України необґрунтованим.

22 січня 2025 року за результатами нового апеляційного розгляду вироком Івано-Франківського апеляційного суду апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого задоволено частково. Вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та звільнення засудженого від його відбування. Апеляційний суд ухвалив новий вирок, яким визнав особу винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та із застосуванням ст. 69 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі строком на один рік шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Голослівні заяви не змінили вирок

Засуджений разом із захисником звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати попередні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вони стверджували, що вина у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки доказам не було надано належної оцінки. На їхню думку, суд першої інстанції не визначив місце наїзду на пішохода, не врахував його дії та не встановив механізм дорожньо-транспортної пригоди.

Сторона захисту наголошувала: в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема протокол слідчого експерименту, проведеного за участю засудженого, який брав участь у цій слідчій дії як свідок, а сама дія відбувалася без присутності адвоката. Як наслідок, недопустимим вважається і висновок інженерно-транспортної експертизи, який ґрунтувався на результатах цього експерименту.

Крім того, засуджений не погодився з рішенням Івано-Франківського апеляційного суду, який відмовив у клопотанні про повторне дослідження обставин, що були неповно встановлені місцевим судом, чим порушив вимоги Кримінально-процесуального кодексу. Крім того, апеляційна інстанція призначила надто суворе покарання, не врахувавши дані про особу засудженого, факт відбуття ним двох третин іспитового строку та часткове відшкодування шкоди потерпілим без з’ясування їхньої позиції.

Аналізуючи матеріали справи, Касаційний кримінальний суд ВС нагадав, що не вправі встановлювати нові фактичні обставини. Перевірці підлягає лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Твердження засудженого та захисника про те, що суд першої інстанції не встановив механізм ДТП та не визначив місце наїзду на пішохода, на думку касаційної інстанції, «є голослівними». Суд підкреслив, що механізм дорожньо-транспортної пригоди – це комплекс часових, динамічних та взаємопов’язаних чинників, які формують сліди на об’єктах під час події. Його умовно поділяють на три етапи: зближення з перешкодою, безпосередня взаємодія та розміщення після зіткнення.

«В ході судового розгляду місцевий суд чітко з`ясував умови та наслідки  протікання цих процесів, що знайшло своє відображення у вироку. Також суд визначив місце наїзду на пішохода, а саме вул. Тисменицька в м. Івано-Франківську, тобто в межах населеного пункту. Стосовно доводів касаційних скарг про те, що суди не врахували дії пішохода, то як убачається з фактичних обставин цього провадження судами не було встановлено грубої необережності з боку потерпілої, яка все ж переходила проїзну частину в забороненому місці. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був виконати вимоги пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху та мав технічну можливість запобігти ДТП, що чітко підтверджено висновками експертів. Тому перебування пішохода на проїзній частині дороги не звільняє водія від виконання вимог зазначених пунктів ПДР», – наголошується в постанові ККС ВС.

Звертаючи увагу на відсутність істотних порушень, пов’язаних із застосуванням кримінального процесуального закону, Касаційний кримінальний суд ВС ухвалив постанову: вироки Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та Івано-Франківського апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника – без задоволення.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.