Засади внутрішньої політики у сферах національної безпеки і оборони: чи є потреба у змінах

Забезпечення безпечного сьогодення нашої держави дедалі більше актуалізує функціонування сфери національної безпеки і оборони та її глобальне значення у державних і соціальних процесах.

На виконання функцій виконавчої влади Кабінетом Міністрів України було ініційовано оновлення законодавчих засад внутрішньої політики у сферах національної безпеки і оборони.

Проєкт Закону про внесення змін до статті 6 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" щодо удосконалення засад внутрішньої політики у сферах національної безпеки і оборони (України) N13610 від 07.08.2025, поданий на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, покликаний (як йдеться у Пояснювальній записці) сприяти зміцненню національної безпеки і оборони України з урахуванням основних тенденцій розвитку сучасної геополітичної ситуації.

До проєкту закону додаються: Пояснювальна записка, порівняльна таблиця, додаток, науково-експертний висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, висновок Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, висновок Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (бюджетна експертиза).

Як зазначається у Пояснювальній записці, у проєкті наявні положення, що стосуються зобов’язань України у сфері європейської інтеграції; стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які не суперечать праву Європейського Союзу та положенням джерел міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції. Також, що у проєкті відсутні положення, що містять ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією; створюють підстави для дискримінації.

Зокрема щодо у фінансово-економічному обґрунтуванні проєкту зазначено, що його реалізація не потребуватиме додаткових витрат із Державного чи місцевих бюджетів України.

Також, наголошується, що проєкт закону не потребує громадського обговорення та проведення публічних консультацій, не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної.

У якій мірі актуалізовано низку законотворчих ініціатив та їх вплив на сьогодення і перспективу державного управління, йдеться, зокрема у науково-експертному висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

Зокрема, наголошено про те, що закон, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, повинен врегульовувати найбільш важливі суспільні відносини протягом тривалого часу, а «тому його нормативно-правові приписи повинні бути сформульовані таким чином, щоб охоплювати, за можливості, якомога більш можливі варіанти подальшого розвитку суспільних відносин».

Основні зауваження стосуються таких правових дефініцій внутрішньої політики держави у сферах національної безпеки і оборони:

- засада «відновлення її територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України» (абз. 3 ч. 1 ст. 6 Закону у редакції проекту):

Зазначено, що засади внутрішньої політики держави у сферах національної безпеки і оборони, повинні ґрунтуватися на сталості та мати довготривалу дію, а отже найбільш прийнятною у законі вважатиметься такий принцип, як забезпечення територіальної цілісності держави у межах державного кордону, а не її відновлення.

- використання понять «сили безпеки і оборони», «сили оборони» (абзаци 5-7, 9 ч. 1 ст. 6 Закону у редакції проекту), «сектор безпеки і оборони» (абзаци 3, 8, 10 ч. 1 ст. 6 Закону у редакції проекту).

Наголошено на тому, що поняття «сили безпеки», «сили оборони», «сектор безпеки і оборони» введені та використовуються у Законі України «Про національну безпеку України». Так, згідно з приписами проєкту закону сили оборони – це Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави (п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України»), а сили безпеки – це правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України»).

Варто урахувати й те, що «до сил оборони входять не тільки військові формування, а й правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави, які можуть належати і до сил безпеки». А діяльність таких органів може врегульовуватись спеціальними законодавчими актами, в яких визначені принципи їхньої діяльності та напрями державної політики щодо цих органів (наприклад, законами України «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державне бюро розслідувань» тощо).

- принцип «забезпечення поступового переходу Збройних Сил України та інших складових сил оборони до комплектування на контрактній основі, насамперед за спеціальностями, що визначають боєздатність підрозділів із дотриманням принципу забезпечення під час проходження військової служби рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також військовослужбовців з числа осіб з інвалідністю, які здатні до подальшого проходження військової служби у випадках, передбачених законом».

Щодо цієї засади низка зауважень, зокрема: а) доцільність/недоцільність переходу до комплектування на контрактній основі всіх органів сил оборони; б) конкретизація органів щодо яких мають проводитись напрями державної політики у сферах національної безпеки і оборони; в) з метою єдності термінології законодавства для позначення одних і тих самих явищ, а також тих чи інших державних інституцій в тексті законодавчих актів слід застосовувати однакові за змістом поняття, що забезпечить їхнє однакове тлумачення.

- «оснащення Збройних Сил України та інших складових сил оборони і сил безпеки новітнім озброєнням та військовою технікою …» (абз. 7 ч. 1 ст. 6 Закону у редакції проєкту). Цей напрям політики «може стосуватися не всіх складових сил оборони і сил безпеки».

- внести до складових напрямів внутрішньої політики держави саме у сферах національної безпеки і оборони захист прав, свобод і законних інтересів громадян України, протидію дискримінації та насильству за ознакою статі, відновлення порушених в умовах воєнного конфлікту рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (абз. 11 ч. 1 ст. 6 Закону у редакції проєкту).

Слушно зазначено, що така складова повинна бути не тільки частиною внутрішньої політики держави у сфері національної безпеки і оборони, а стосуватися загальних принципів внутрішньої політики держави та міститися у ч. 2 ст. 11 Закону.

Зауваження щодо цього принципу висловлені й у Висновку Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, а саме «формулювання, яке міститься в законопроєкті щодо захисту прав, свобод і законних інтересів лише громадян України, обмежує права іноземців та осіб без громадянства, які, наприклад, залучаються до захисту суверенітету та територіальної цілісності України». До слова, положеннями статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Також звернуто увагу авторів проєкту закону і на принцип «забезпечення під час проходження військової служби рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який потребує узгодження, ураховуючи особливості виконання жінками військового обов’язку.

Довідково: у статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» йдеться «жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками (за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі)…».

Також зауважено й на тому, що не меншої уваги у проєкті потребує й удосконалення вживання термінологічного апарату (орган державної влади; забезпечення життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави тощо).

З метою більш розширеного охоплення цієї тематики та розглядаючи цей законопроєкт, звернулися й до аналізу загроз національній безпеці у сфері внутрішньої політики у 2025 р., розміщеної у аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень. Учасники цього проєкту оцінювали дестабілізаційний потенціал загроз та ймовірність його реалізації. Оцінки експертів, назагал, корелюють з даними соціологічних опитувань. Також уперше було проведено окреме опитування чат-ботів, що використовують штучний інтелект.

Зокрема, наведені дані стосуються визначення загроз у: сфері воєнної безпеки; системи державного управління та політичних процесах; владі і суспільстві; суспільних процесах та явищах; соціально-економічній сфері.

Найбільша негативна динаміка зростання загроз спостерігається у суспільних процесах та явищах і в соціально-економічній сфері. Водночас експерти вважають, що у сфері воєнної безпеки внутрішньополітичні ризики у порівнянні з 2024 р. знизилися, повернувшись на рівень, близький до 2023 р. Також зазначається, що найвищий дестабілізаційний потенціал мають загрози падіння довіри суспільства до політичного керівництва, неприйняття частиною населення результатів війни, радикалізація антимобілізаційних настроїв. У 2025 р. актуальними вважаються загрози, спричинені зусиллями рф, спрямованими на дестабілізацію ситуації в Україні та підрив внутрішньої стійкості.

Як зазначають експерти, суспільство стабільно зберігає досить критичне ставлення до більшості державних інститутів, що також може бути розцінене як уже хронічна загроза національній безпеці у сфері внутрішньої політики.

Отже, ураховуючи динаміку розвитку та змін у державі і суспільстві в умовах воєнного стану, засади національної безпеки України потребують підвищеного рівня уваги й дотримання.

Автор: Марина Мікуліна

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.