Чи може суд після остаточного рішення вимагати стянення недоплаченого судового збору — позиція ВС

Якщо під час розгляду справи суд не скористався передбаченими Господарським процесуальним кодексом механізмами контролю за правильністю сплати судового збору, то після ухвалення рішення по суті він уже не може достягнути недоплачений судовий збір шляхом ухвалення додаткового рішення. Виняток становлять лише випадки, прямо передбачені частиною 2 статті 163 ГПК України, коли суд під час розгляду справи сам визначає реальну ціну позову через очевидну невідповідність вартості майна або неможливість встановити її на момент звернення до суду.

Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19 червня 2026 року у справі № 925/1421/20.

Суд наголосив, що процесуальні наслідки ймовірної помилки суду під час перевірки правильності сплати судового збору не можуть покладатися на учасника процесу вже після завершення розгляду справи. Такий підхід суперечив би принципам правової визначеності, остаточності судового рішення та верховенства права.

Обставини справи

Фінансова компанія звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та стягнення понад 304 тис. грн заборгованості з орендної плати.

У 2021 році суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Пізніше, коли позивач оскаржував це рішення, Північний апеляційний господарський суд встановив, що під час подання позову судовий збір був сплачений не в повному обсязі. На думку апеляційного суду, замість приблизно 74 тис. грн було сплачено близько 9,5 тис. грн, а недоплата становила 64 571,81 грн. Водночас апеляційну скаргу було повернуто через неусунення недоліків, зокрема несплату належного судового збору за її подання.

Через понад три роки після ухвалення рішення суду першої інстанції один із відповідачів звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення. Він просив стягнути з позивача до Державного бюджету України 64 571,81 грн судового збору, який, на його думку, не був доплачений при поданні позовної заяви.

Господарський суд Черкаської області задовольнив заяву та додатковим рішенням стягнув із позивача зазначену суму до державного бюджету. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

Що вирішив Верховний Суд

Об'єднана палата Касаційного господарського суду скасувала рішення попередніх інстанцій та відмовила у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Суд роз'яснив, що Господарський процесуальний кодекс передбачає вичерпний перелік механізмів контролю за правильністю сплати судового збору. Якщо суд не скористався ними під час розгляду справи, після ухвалення рішення по суті він уже не має права стягувати недоплачений судовий збір шляхом ухвалення додаткового рішення.

Єдиний виняток передбачений частиною 2 статті 163 ГПК України. Він застосовується тоді, коли під час розгляду справи суд встановлює, що визначена позивачем ціна позову очевидно не відповідає дійсній вартості спірного майна або коли на момент подання позову визначити точну вартість майна було неможливо. Саме в такому випадку суд може попередньо визначити розмір судового збору, а після встановлення реальної ціни позову — достягнути недоплачену суму, у тому числі шляхом ухвалення додаткового рішення.

У справі 925/1421/20 таких обставин не було. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті спору, не встановлював невідповідності ціни позову дійсній вартості майна і не застосовував механізм, передбачений частиною 2 статті 163 ГПК України. Лише після завершення розгляду апеляційний суд звернув увагу на неправильний розрахунок судового збору.

Процесуальний обов'язок щодо сплати збору вважається припиненим

Об'єднана палата сформулювала ще один принциповий висновок. Якщо позивач не сплатив судовий збір у повному обсязі, але суд не виявив цього до ухвалення рішення по суті та не застосував передбачені законом процесуальні механізми контролю, процесуальний обов'язок позивача щодо сплати такого судового збору слід вважати припиненим.

Верховний Суд пояснив, що в такому випадку презюмується: суд, не здійснивши перерахунок судового збору з урахуванням реальної ціни позову, фактично визначив його остаточний розмір. Відповідно, відповідальність за ймовірну помилку суду не повинен нести позивач.

Правовий висновок КГС ВС

Об'єднана палата сформулювала правовий висновок щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України у взаємозв'язку зі статтями 163, 174 і 176 ГПК України.

Суд зазначив, що після завершення відповідного провадження суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції не має права ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи стягувати до Державного бюджету України несплачений або недоплачений судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, якщо відсутні підстави, передбачені частиною 2 статті 163 ГПК України. Такий підхід забезпечує дотримання принципів правової визначеності, остаточності судового рішення, верховенства права та пропорційності господарського судочинства.

Верховний Суд також звернув увагу, що у цій справі заяву про ухвалення додаткового рішення подав відповідач, який фактично просив стягнути кошти до Державного бюджету України. На думку суду, таким чином відповідач звернувся із заявою в інтересах держави поза межами представництва, хоча ГПК України передбачає звернення до суду в інтересах держави лише у визначених законом випадках.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.