Практика Європейського суду з прав людини як орієнтир для української системи захисту прав людини

12:35, 30 июля 2018
Актуальність питання застосування в Україні практики Європейського суду з прав людини не викликає сумніву.
Практика Європейського суду з прав людини  як орієнтир для української системи захисту прав людини

Юлія Войтенко,

суддя Святошинського районного суду м. Києва, кандидат юридичних наук

Понад двадцять один рік минув з моменту ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини. Водночас досі існують питання щодо правового статусу практики Європейського суду з прав людини в українській правовій системі. Так само, як досі є різні підходи щодо того, які саме рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для застосування. Спробуємо розглянути ці питання більш детально.

Питання статусу практики Європейського суду з прав людини неодноразово були предметом дискусій у науковців і практиків. Судова практика з цього питання також не є однозначною. Так, в окремих судових рішеннях висловлюється думка про те, що, оскільки згідно з ч.1 ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні Сторони зобов'язались виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами, прецедентний характер мають виключно рішення, в яких Україна була стороною процесу. В інших, навпаки, мова йде про те, що всі рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Слід також згадати, що уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У вказаному клопотанні порушувалось питання щодо того, чи є джерелом права рішення ЄСПЛ, постановлені у справах не проти України. При цьому зазначалось про наявність неоднозначної судової практики у пріоритетності застосування судами України положень національного законодавства України, Конвенції чи рішень Європейського суду з прав людини.

31 травня 2018 року Велика Палата Конституційного Суду України постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за цим поданням на підставі того, що до повноважень Конституційного Суду України не належить питання застосування судами України будь-яких актів законодавства.

Очевидно, що актуальність питання застосування практики Європейського суду з прав людини не викликає сумніву. А розгляд цього питання слід розпочати з аналізу положень національного законодавства, що визначають значення рішень Європейського суду з прав людини.

Розпочати такий аналіз слід з положень Конституції України, які визначають, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї набули статусу частини національного законодавства.

У розвиток конституційного визначення примата міжнародного права, статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Закон прямо визначає, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому  порядку, встановлено  інші  правила, ніж ті, що передбачені у відповідному  акті   законодавства   України,   то застосовуються правила міжнародного договору.

Профільний Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону). При тому під практикою Суду закон розуміє всю без винятку практику Європейського суду з прав людини  та Європейської комісії з прав людини (ст. 1 Закону). Окрім того, Закон також визначив правила  застосування практики Європейського суду з прав людини у сфері законодавства та в адміністративній практиці.

Процесуальні кодекси мають своє власне бачення на питання застосування практики ЄСПЛ.

Так, Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.2 ст.8). При цьому визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч.5 ст.9).

Цивільний процесуальний кодекс України визначає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст.10).

Господарський процесуальний кодекс України уповноважує суд застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.4 ст. 11).

А відповідно до ч.2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. При цьому ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Поряд з вищенаведеним є необхідність все ж таки згадати і міжнародні норми, що регламентують питання застосування практики Європейського суду з прав людини.

Так, згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов’язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору. А відповідно до ст.31 цієї Конвенції, рішення Європейського Суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування та тлумачення.

Сам Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях роз’яснював, що існує низка причин, за якими необхідно притримуватись прецеденту. Перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецеденту не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й відображає саму суть судової політики. (Рішення у справі «Коссі проти Сполученого Королівства»/Соssеу v. the United Kingdom/ 27 вересня 1990 року, Серія А №184, с. 14, п. 35).

При цьому слід чітко розуміти різницю між виконанням остаточних рішень ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких Україна є стороною, та застосуванням практики ЄСПЛ. Так, дотримання Україною  як члена  Ради Європи зобов’язань та виконання статті 46 Конвенції, згідно з якою держави-учасники зобов’язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду в будь-якій справі, в якій вони є сторонами, обумовлюють державні заходи, спрямовані на виконання рішень ЄСПЛ. Такі заходи можуть бути загальними, тобто спрямованими на вирішення структурної проблеми законодавства або правозастосування, чи індивідуальними, тобто спрямованими на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Європейського суду. При цьому застосування практики Європейського суду полягає у використанні в діяльності органів держави норм Конвенції разом з їх тлумаченням, що міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно, можна дійти висновків, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини є частиною українського законодавства. Уся без винятку практика  Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні. При цьому практика Європейського суду з прав людини має пріоритет у застосуванні. А положення Конвенції, розтлумачені в практиці Європейського суду з прав людини, є мінімально необхідними стандартами в системі дотримання прав людини, які повинні бути захищені та гарантовані. Це той мінімум, який держава має забезпечити кожному громадянину і кожній людині!

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Станет ли Конституционный Суд Украины «четвертой инстанцией»
Сегодня день рождения празднуют
  • Татьяна Тютюн
    Татьяна Тютюн
    судья Апелляционного суда Киева
Новости онлайн