Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула справу № 130/720/17 та встановила, що при вирішенні питання про причинний зв'язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що особа_2, керуючи автомобілем ЗІЛ 130, усупереч вимогам пунктів 10.1, 13.3 Правил дорожнього руху під час початку руху та подальшої зміни його напрямку праворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не обрав безпечного бокового інтервалу з пішоходом, який рухався у зустрічному напрямку праворуч від автомобіля по краю проїзної частини дороги, внаслідок чого допустив наїзд на особу_3. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.
За вироком Жмеринського міськрайоннного суду Вінницької області, залишеним без змін апеляційним судом, особу_2 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Не погоджуючись із рішенням судів, касатор подав касаційну скаргу. Суть доводів зводиться до того, що у справі не міститься доказів на підтвердження наявності у водія технічної можливості запобігти наїзду на особу, котра впала, йдучи по слизькому узбіччю повз автомобіль, що рухався.
Висновок Верховного Суду
Мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, апеляційний суд послався на відображені у вироку докази, зокрема на протокол проведення слідчого експерименту та висновки експертиз (криміналістичної, автотехнічної, а також комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної й автотехнічної), фактично визнавши, що їх оцінка відповідає ст. 94 КПК і вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
При цьому за змістом оспорюваної ухвали, позиція суду щодо правомірності засудження особи вирішальною мірою ґрунтується на вказаних експертних висновках, згідно з якими з технічної точки зору невиконання водієм вимог пунктів 10.1, 13.3 ПДР перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП. Як констатовано у проведеному комплексному дослідженні, у момент, коли пішохід, рухаючись у зустрічному напрямку, потрапив у поле зору водія, той усвідомив, що дорожні умови не дозволяють проїхати з безпечним боковим інтервалом, а тому мав зупинитися і дочекатися, доки пішохід не пройде повз автомобіль.
Однак ВС підкреслив, що беручи до уваги лише наведену технічну точку зору, без урахування юридичного аспекту, суд апеляційної інстанції не зважив на положення ч. 2 ст. 94, ч. 10 ст. 101 КПК (відповідно до яких жоден доказ не має наперед установленої сили, а висновок експерта не є обов’язковим для органу, що здійснює провадження) і не спростував тверджень скаржників про безпосередню причину ДТП – раптове падіння особи під автомобіль не через контактування з транспортним засобом. Переглядаючи вирок у межах апеляційних скарг, суд не з’ясував суті змісту інкримінованих особі_2 конкретних порушень ПДР, а зазначаючи про необрання водієм безпечного бокового інтервалу, не зіставив і не проаналізував наявних у справі даних про механізм ДТП, про відсутність будь-яких слідів контакту на деталях автомобіля, крім як на правому задньому колесі, а також відомостей про горизонтальне, майже перпендикулярне руху ЗІЛ 130, положення потерпілої у момент наїзду й про утворення виявленого у неї ушкодження ліктьового суглоба та на лівій кисті внаслідок падіння тіла на ліву руку. Не отримало й оцінки суду й те, чи узгоджується з правилами статей 101, 102 КПК викладене у висновку експертизи, вочевидь, не з технічної точки зору судження про усвідомлення водієм неможливості проїзду з безпечним боковим інтервалом.
Отже, під час апеляційного розгляду залишилося без ретельної перевірки питання, чи додержався місцевий суд вимог ст. 91 вказаного Кодексу щодо обставин, які належать до предмета доказування з огляду на особливості правозастосування ст. 286 КК. Замість цього апеляційний суд фактично обмежився згодою з наведеним експертними дослідженнями, яких не проаналізував у взаємозв’язку з іншими доказами, у тому числі з усіма показаннями засудженого.
ВС зауважив, що за нормативним визначенням об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, складається з: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, суспільно небезпечних наслідків, причинного зв`язку між порушенням і наслідками. Відсутність хоча б одного з елементів об’єктивної сторони виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.
При виявленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія.
Крім того, при вирішенні питання про причинний зв'язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, відсутність технічної можливості уникнути наслідків юридичного значення не має.
ВС наголосив, що незважаючи на доводи в апеляційних скаргах про відсутність у особи технічної можливості уникнути наїзду, суд в ухвалі не спростував цього і не зазначив переконливих обґрунтувань щодо створення аварійної ситуації самим водієм.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чим відрізняється причинний зв'язок у автотранспортних злочинах.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій
