ЕСПЧ признал жалобу «Золотой Мандарин Ойл» неприемлемой, фактически пересмотрев свое предыдущее решение

Европейский суд по правам человека опубликовал свое решение от 9 июля 2024 г., которым признал неприемлемым заявление «Золотой Мандарин Ойл». Фактически таким образом ЕСПЧ пересмотрел предыдущее решение.

Так, в 2015 году Украина достигла мирного урегулирования спора в ЕСПЧ, обязавшись выплатить этой компании денежные средства. Компания тогда жаловалась на системную проблему продолжительного невыполнения окончательных судебных решений национальных судов.

Конкретный предмет вышеупомянутого заявления касался утверждаемого неисполнения решения Хозяйственного суда Киева от 21 апреля 2009 года – в пользу компании-заявителя, вынесенного против АО «Киевэнерго». Решением от 21 апреля 2009 года «Киевэнерго» обязали вернуть в натуральной форме около 24 600 тонн нефти компании-заявителю, тогда как решением от 12 мая 2009 года изменена форма принудительного исполнения из-за невозможности «Киевэнерго» вернуть нефть в натуральной форме, обязав последнюю вместо этого оплатить компании-заявителю сумму в 54 млн грн (на момент подачи заявления в ЕСПЧ примерно 5 млн евро).

20 октября 2015 г. ЕСПЧ решил изъять заявление из реестра дел в соответствии со статьей 37 § 1 (b) Конвенции на основе мирового соглашения между компанией-заявителем и Правительством.

В частности, украинское правительство обязывалось выполнить вышеупомянутое решение в течение трех месяцев с даты уведомления.

Однако 26 октября 2020 года Правительство подало ходатайство о возвращении заявления в реестр дел и предложило ЕСПЧ объявить его неприемлемым по причине того, что компания-заявитель утратила статус потерпевшего, или, альтернативно, потому, что ее поведение составляло злоупотребление правом на индивидуальное заявление. В подтверждение конкретных фактов, изложенных в запросе, Правительство предоставило документы, полученные от Национального антикоррупционного бюро Украины (НАБУ).

3 марта 2023 года Правительство сообщило Суду, что согласно выводам НАБУ за последние 10 лет компания-заявитель девять раз меняла директоров и что ее нынешним директором и представителем является господин Ю.В.А. Правительство также предоставило адрес и контактные данные соответствующего лица. Это же лицо в общедоступном реестре компаний Украины указано как директор компании-заявителя.

24 марта 2023 г. запрос Правительства о восстановлении и сопроводительных документах были вручены господину Ю.В.А. Компания-заявитель не воспользовалась возможностью предоставить комментарии по запросу Правительства.

Запит Уряду

Уряд стверджував, що 22 та 24 лютого 2016 року в рамках мирової угоди Міністерство юстиції перерахувало на банківський рахунок компанії-заявника суму 54 179 613,40 грн. Проте 30 квітня 2020 року НАБУ повідомило Міністерство юстиції результати перевірки підозрілих операцій. Як вказує ЄСПЛ з посиланням на дані Кабміну, 10 квітня 2013 року компанія-заявник підписала угоду з іншою компанією, Issahar-Zevulon Import-Export TOV (IZIE), на підставі якої компанія-заявник переуступила IZIE свою вимогу до «Київенерго», тобто позов встановлено вищезазначеним рішенням/ухвалою Господарського суду міста Києва, а IZIE перерахував компанії-заявнику суму, що відповідає вартості позову. Згодом додатковою угодою від 15 лютого 2016 року компанія-заявник та IZIE розірвали договір 2013 року та вирішили, що перерахована сума грошей буде повернута IZIE як компенсацію за розірвання.

Уряд стверджував, що ці факти свідчать про те, що до подання заяви до ЄСПЛ, 14 вересня 2013 року, компанія-заявник перестала бути кредитором згідно з відповідним рішенням/ухвалою Господарського суду міста Києва. У той же час IZIE не замінила компанію-заявника як кредитора у внутрішньому виконавчому провадженні та не подала заяву до Суду. Таким чином, на думку Уряду, ця ситуація була подібною до ситуації у справі Promimpro Exports and Imports Limited і Sinequanon Invest, SARL проти України (№ 32317/10, 10 вересня 2019 р.), яку ЄСПЛ визнав неприйнятною.

На думку Уряду, вищезазначений факт, а саме переуступка права вимоги компанії-заявника на користь IZIE, не був відомий ЄСПЛ, оскільки компанія-заявник приховала його під час подання заяви. Крім того, оскільки це був комерційний контракт, про який не було повідомлено жодному державному органу, Уряд не знав про його існування до того, як це було виявлено в розслідуванні НАБУ. У зв’язку з цим, на думку Уряду, додаткова угода від 15 лютого 2016 року не мала значення, оскільки була укладена після ухвалення рішення Суду у цій справі та була удаваним правочином, спрямованим на приховування відсутності у компанії-заявника статусу потерпілого під час провадження за Конвенцією. За цих обставин Уряд запропонував ЄСПЛ відновити заяву до реєстру справ і визнати її неприйнятною.

Компанія-заявник не прокоментувала запит Уряду.

Оцінка ЄСПЛ

Пункт 2 статті 37 Конвенції передбачає, що «Суд може прийняти рішення відновити заяву до свого реєстру справ, якщо він вважає, що обставини виправдовують такий крок».

Суд зазначає, що вирішальним питанням щодо клопотання про відновлення є те, чи існують виняткові обставини, які виправдовують відновлення заяви до реєстру справ. У переважній більшості випадків відновлення приймається на користь заявника головним чином через те, що Уряд-відповідач не виконав своїх зобов’язань, що випливають з рішення про вилучення. Однак у деяких випадках це може бути прийнято на користь Уряду, наприклад, якщо заяву було вилучено зі списку справ без конкретної важливої ​​інформації, яка була розкрита Суду.

Обставини цієї справи схожі на обставини у справі Otto Wolff Handelsgesellschaft mbH проти Румунії. У цій справі Уряд звернувся з проханням відновити справу до реєстру справ на тій підставі, що вони уклали мирову угоду з компанією-заявником, не знаючи про зміни в статусі компанії-заявника, а саме про те, що вона злилася з іншою компанією, яка взяла на себе всі активи та пасиви компанії-заявника. Суд задовольнив клопотання, відновив справу, а потім, вважаючи, що компанія-заявник втратила статус потерпілого, вилучив її зі списку справ відповідно до пункту 1 (с) статті 37 Конвенції.

У зв’язку з цим Суд також бере до уваги те, що Уряд покладається на справу Promimpro Exports and Imports Limited і Sinequanon Invest, SARL. Ця справа стосувалася скарги на невиконання арбітражного рішення, винесеного на користь першої компанії-заявника, де перша компанія-заявник потім поступилася шляхом переуступки своїх прав щодо арбітражного рішення повністю на користь другої компанії-заявника. Однак останній ніколи не намагався визнати його новим кредитором у виконавчому провадженні в національних судах.

Отже, Суд встановив, що, повністю передавши права щодо виконання арбітражного рішення другій компанії-заявнику, перша компанія-заявник втратила статус потерпілого відповідно до Конвенції. У той же час Суд вважав, що, не порушивши відповідного національного провадження та не звернувшись до суду з вимогою про правонаступництво щодо боргу, друга компанія-заявник ніколи формально не набувала статусу потерпілого, необхідного для заяви про порушення її власних прав за Конвенції. Тому Суд визнав скарги компаній-заявників неприйнятними відповідно до пунктів 3 (a) і 4 статті 35 Конвенції.

У цій справі угода про переуступку права вимоги компанії-заявника на користь IZIE не була розкрита Суду на жодній стадії провадження, яке призвело до ухвалення рішення про вилучення 20 жовтня 2015 року. Крім того, оскільки це був приватний комерційний контракт між двома компаніями, і за відсутності будь-яких пояснень компанії-заявника про протилежне, Суд не має підстав сумніватися в заяві Уряду про те, що вони не знали про його існування до того, як воно було виявлено у розслідуванні НАБУ.

Водночас з документів, доступних Суду, випливає, що платежі були здійснені між компанією-заявником та IZIE на основі цієї угоди. Таким чином, якими б не були точні обставини, пов’язані з метою угоди, про яку йде мова, фактом є те, що вона породила правові наслідки щодо позову, який був предметом скарги, поданої компанією-заявником до ЄСПЛ.

ЄСПЛ зазначає, що матеріали розслідування, надані Урядом, не були прокоментовані та будь-яким чином оскаржені компанією-заявником. Суд підкреслює, що національне кримінальне провадження, здається, все ще триває. Відповідно, він братиме до уваги матеріали, надані Урядом, лише в тій мірі, в якій вони стосуються скарги компанії-заявника щодо невиконання рішення Господарського суду міста Києва та стверджуваного зловживання нею правом індивідуальної скарги у цьому відношенні.

Суд вважає важливим зазначити, що угода про переуступку була укладена до подання заяви у цій справі, про що не було зазначено у формі заяви. Натомість, всупереч реальній ситуації, що склалася на відповідний час, компанія-заявник змусила Суд і Уряд повірити, що вона була єдиним кредитором у справі проти «Київенерго». Більше того, це дозволило цьому враженню зберігатися до укладення дружньої мирової угоди з Урядом щодо цієї вимоги та вилучення заяви зі реєстру справ.

Беручи до уваги ці міркування та наведені приклади зі своєї прецедентної практики, Суд вважає, що виникло серйозне питання щодо того, чи зберегла компанія-заявник статус потерпілого. Більше того, виникло серйозне питання щодо того, чи не зловживала компанія-заявник своїм правом на індивідуальну заяву, не розголошуючи існування угоди, яке Суд також має розглянути з власної ініціативи.

За цих обставин, беручи до уваги те, що компанія-заявник не повідомила ЄСПЛ та Уряду про існування договору про переуступку до ухвалення рішення про вилучення 20 жовтня 2015 року, що могло мати вирішальний вплив щодо прийнятності справи та підстав для прийняття угоди сторін про дружнє врегулювання, Суд вважає, що існують виняткові обставини, які виправдовують відновлення заяви до реєстру справ.

Суд також повторює, що будь-яка поведінка заявника, яка явно суперечить меті права на індивідуальну заяву, передбаченого Конвенцією, і перешкоджає належному функціонуванню Суду або належному проведенню провадження в ньому є зловживання правом на звернення за змістом статті 35 § 3 (a) Конвенції. Це положення у відповідній частині передбачає таке:

«Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану відповідно до статті 34, якщо він вважає, що заява є зловживанням правом на індивідуальну заяву»

Отже, ЄСПЛ вирішив відновити заяву до списку справ і оголосив заяву неприйнятною.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.