Адвокатська таємниця під загрозою: погляд ЄСПЛ на необхідність оскарження дозволу на обшук під час досудового розслідування в Україні

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

член Апеляційної палати НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

почесний професор кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія),

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна),

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

почесна професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія),

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна)

І. Право на повагу до приватного життя, житла і кореспонденції, закріплене у статті 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ, Конвенція), є основоположним для правової держави. Особливо важливим цей принцип є для адвокатів, чия діяльність базується на довірчих відносинах із клієнтами. Втручання у професійну діяльність адвокатів без належних правових підстав та з порушенням гарантій адвокатської діяльності загрожує не лише їхньому праву на приватність, а й порушує права клієнтів на захист. Справа Reznik v. Ukraine (заява № 31175/14), яка була вирішена Європейським судом з прав людини 25 січня 2025 року^[1] (ЄСПЛ, Суд), демонструє недоліки української правової системи у забезпеченні таких гарантій, що потребує глибокого аналізу для вдосконалення законодавства.

Обшуки адвокатів у контексті кримінальних проваджень проти їхніх клієнтів викликають значну стурбованість через ризик порушення адвокатської таємниці. У справі Reznik v. Ukraine ЄСПЛ виявив кілька системних проблем:

• Широкий обсяг ордеру на обшук. Ордери на обшук часто видаються без достатнього обґрунтування, що призводить до порушення принципу пропорційності.

• Недостатні гарантії захисту адвокатської таємниці. Вилучення пристроїв і документів адвокатів без належного контролю підриває принципи справедливого судового розгляду.

• Відсутність ефективного юридичного захисту. Заявники скаржилися на відсутність механізмів оскарження дій слідчих органів, що було визнано порушенням статті 13 ЄКПЛ у поєднанні зі статтею 8.

Зауважимо, що в цій справі ЄСПЛ дійшов наступних висновків:

• Порушення статті 8 ЄКПЛ щодо першого заявника.

• Порушення статті 13 ЄКПЛ у поєднанні зі статтею 8 ЄКПЛ щодо першого заявника.

ІІ. Обставини справи. Заявники – Михайло Резнік, Тамара Резнік, Олексій Резнік та Микола Резнік – є громадянами України, які проживають у місті Бровари (Україна). Вони є членами однієї родини.

Справа стосувалася обшуку, проведеного поліцією у помешканні заявників. Обшук проводився в рамках розслідування Міністерством внутрішніх справ низки злочинів, які нібито були вчинені керівництвом Інформаційного центру (державної інформаційно-технологічної компанії), зокрема зловживання владою та привласнення коштів. Михайло Резнік надавав юридичні послуги цьому Центру. У ході обшуку були вилучені пристрої для зберігання персональних даних та документи, які, за словами заявників, підпадали під адвокатську таємницю.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та статтю 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Європейської конвенції з прав людини, а також на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявники скаржилися, зокрема, на те, що обшук і вилучення матеріалів були незаконними та необґрунтованими.

ІІІ. Рішення ЄСПЛ.

1. Щодо статті 8 Конвенції. ЄСПЛ нагадав, Суд наголошує, що обшук у приміщеннях адвоката може вимагати розгляду питання з точки зору втручання в "приватне життя", "житло" та "кореспонденцію". Термін "кореспонденція" було визнано таким, що охоплює, серед іншого, електронні листи, файли та пристрої зберігання даних, які належать юридичним фірмам і адвокатам.

Як і у випадку будь-якого втручання в права, захищені статтею 8 Конвенції, заходи з обшуку та вилучення мають бути виправданими у значенні частини 2 цієї статті: вони повинні проводитися "згідно із законом" і переслідувати принаймні одну з "легітимних цілей", зазначених у цій частині. Крім того, вони повинні бути необхідними у демократичному суспільстві, тобто відповідати нагальній соціальній потребі та уникати непропорційного впливу на особу, яка зазнала втручання.

При визначенні, чи відповідали обшук та виїмка критерію "згідно із законом", Суд встановив, що вона повинна мати підстави у національному законодавстві, яке, крім того, що є доступним і передбачуваним, має відображати принцип верховенства права. Тобто воно має містити конкретні процесуальні гарантії для забезпечення адекватного захисту особи від свавільного втручання державних органів.

Щодо конкретних гарантій у випадках, коли обшуки і вилучення стосуються адвокатів, Суд неодноразово наголошував, що адвокатська таємниця є основою довірчих відносин між клієнтами та адвокатами, які, будучи посередниками між сторонами спору і судами, відіграють важливу роль у здійсненні правосуддя. Для втручання у комунікацію чи робочі документи адвокатів державні органи повинні мати вагомі підстави. Умови проведення обшуків у приміщеннях адвокатів мають бути піддані особливо суворому контролю для захисту адвокатської таємниці.

Національне законодавство повинно містити конкретні положення, що визначають обсяг адвокатської таємниці та розробляти адекватні правила і процедури для ідентифікації та захисту матеріалів, які підпадають під цю таємницю, під час обшуків і вилучення. Крім того, Суд наголошує на важливості присутності під час обшуку незалежного спостерігача, який міг би забезпечити захист матеріалів, що підпадають під адвокатську таємницю.

Крім того, національне законодавство повинно передбачати спеціальну процедуру, яка зобов'язувала б суддю проводити "специфічну перевірку пропорційності" у разі обґрунтованих заяв про вилучення матеріалів, що підпадають під адвокатську таємницю. Ця процедура має дозволяти судді, якщо необхідно, зобов'язати повернути чи знищити відповідні матеріали.

Суд також зазначає, що питання законності втручання тісно пов’язане з питанням його необхідності. Якщо правила і процедури проведення обшуків є недостатньо суворими, Суд може встановити порушення статті 8 Конвенції через те, що втручання не було "згідно із законом". Суд також може звернути увагу на взаємодію між формальним змістом закону і фактичною практикою, оцінюючи прогалини чи недоліки у застосуванні закону з точки зору "необхідності" втручання в конкретному випадку. У будь-якому випадку для того, щоб обшук відповідав вимозі "необхідності" за статтею 8 Конвенції, Суд повинен бути переконаний, що процесуальні гарантії від зловживань чи свавілля були ефективно впроваджені, щоб забезпечити "справедливий баланс" між правами особи за статтею 8 та потребами кримінального розслідування (§§ 56-61).

Далі ЄСПЛ з’ясовував чи мало місце втручання та чи було втручання виправданим.

Враховуючи обставини цієї справи та практику Суду, ЄСПЛ вважає, що обшук у домі першого заявника, вилучення його документів та пристроїв зберігання даних, а також передача цих матеріалів на експертне дослідження для визначення, чи містять вони, зокрема, будь-яку кореспонденцію через Skype або інтернет, становило втручання у права заявника на повагу до його приватного життя, житла та кореспонденції, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Суд зазначає, що така оскаржувана слідча (розшукова) дія як обшук мала підставу в національному законодавстві, а саме у статтях 234-236 КПК.

Оцінюючи аргументи заявника про те, що національне законодавство не відповідало принципу верховенства права через відсутність процедурних гарантій, Суд спершу зазначає, що відповідні правові акти передбачають, що – за винятком невідкладних ситуацій – заходи з обшуку та вилучення мають підлягати судовому контролю (стаття 234 КПК). Вони також визначають, що у випадку обшуку в приміщеннях адвоката лише обмежена кількість високопосадовців прокуратури має право подавати клопотання про дозвіл на обшук (стаття 23 Закону про адвокатуру). Ці посадовці мають обґрунтувати свої дії та переконати суддю в наявності розумних підстав вважати, що у володінні особи, чиє приміщення підлягає обшуку, можуть бути важливі докази (статті 234-235 КПК). Судді, у свою чергу, зобов’язані складати перелік предметів і документів, які підлягають пошуку, з урахуванням особливостей адвокатської таємниці.

Суд також зазначає, що Закон про адвокатуру 2012 року надає спеціальні гарантії захисту адвокатів під час виконання ордерів на обшук. Стаття 23 передбачає вимогу завчасно повідомляти відповідну раду адвокатів про таку заплановану слідчу (розшукову) дію як обшук в приміщенні його члена з метою делегування представника для контролю за діями органів влади.

Загалом Суд вважає, що КПК 2012 року та Закон про адвокатуру того ж року врахували низку зауважень, які Суд висловлював у справі Golovan проти України та інших справах проти України щодо слідчих заходів з обшуку та вилучення, що відбулися до прийняття цих актів.

Хоча Суд визнає важливість зусиль уряду-відповідача щодо гармонізації застосовного правового регулювання з вимогами статті 8, він також зазначає, що поняття адвокатської таємниці досі визначається досить широко та загально. Законодавство не передбачає конкретних положень про законні винятки, що дозволяють органам розслідування втручатися у професійну таємницю адвоката (див. статтю 22 Закону про адвокатуру  і порівняйте зі справою Golovan). Уряд також не надав прикладів судової практики, яка б уточнювала сферу застосування зазначеної статті 22. Тому, зокрема, не зрозуміло, чи забороняє вона вилучення матеріалів, що підпадають під адвокатську таємницю, за будь-яких обставин (§§ 62 - 71).

Щодо того, чи переслідувало втручання легітимну мету, то Заявник не оспорював твердження Уряду про те, що спірне втручання переслідувало легітимні цілі, зазначені в пункті 2 статті 8 Конвенції, такі як запобігання злочинам. Суд також не знаходить підстав вважати інакше та приймає пояснення Уряду.

Стосовно того, чи було втручання необхідним ЄСПЛ зазначив наступне.

Оцінюючи необхідність проведення обшуку у справі заявника, Суд нагадує, що заявник виступав виключно як адвокат підозрюваного, і жодних доказів, які б вказували на його особисту причетність до ймовірних злочинних дій, не було представлено. На думку Суду, цей фактор зобов'язував органи влади бути особливо уважними при визначенні, чи існують альтернативи обшуку для отримання необхідних доказів. Якщо таких альтернатив не було, влада мала бути особливо точною та ретельною у визначенні обсягу операції та предметів, які підлягали вилученню. Суд звертає увагу на аргументи заявника, що він повернув усі документи, отримані від компанії, причетної до пов’язаного кримінального провадження, приблизно за два місяці до видачі ордера на обшук, і цей факт був належним чином зафіксований у документах компанії, які були доступні поліції. У цьому контексті Суд вважає, що ордер був позбавлений достатньої аргументації для обґрунтування висновку, що відсутні «документи, що стосуються програмного забезпечення», або будь-які інші матеріали, які мали значення для розслідування, могли залишатися у заявника. Суд також зазначає, що ордер надавав правоохоронним органам дуже широкі повноваження на пошук будь-яких документів, що стосуються «фінансової та комерційної діяльності» великої кількості компаній та осіб, а також на вилучення різноманітних нечітко визначених носіїв електронних даних без надання будь-яких інструкцій щодо захисту конфіденційних матеріалів, які могли бути знайдені на цих носіях або в інших місцях на території заявника.

Враховуючи широкий обсяг ордера, Суд оцінює, чи була ця широта компенсована застосуванням на практиці достатніх процедурних гарантій для захисту заявника від зловживань або свавілля під час виконання обшуку.

У цьому контексті Суд зазначає, що, з одного боку, поліцейські провели обшук у присутності самого заявника, двох понятих і трьох представників адвокатської асоціації, які брали активну участь і подавали коментарі та заперечення. Однак, незважаючи на це, оскільки заперечення не мали практичного впливу, представники адвокатської асоціації не мали повноважень перешкоджати вилученню предметів, які поліцейські вважали необхідними. Крім того, не було очевидно, що представник адвокатської асоціації або будь-який інший незалежний спостерігач мав контроль над подальшою перевіркою матеріалів на електронних носіях, вилучених з помешкання заявника без перевірки їхнього вмісту.

Суд зазначає, що після вилучення з помешкання заявника ці електронні носії були передані зовнішнім технічним експертам для аналізу. Їм доручили виявити та вилучити, окрім документів, зазначених в ордері, будь-які інші документи, що стосуються ширшого кола компаній і осіб, а також будь-яке листування чи видалені файли. Хоча заявник не стверджував, що якісь конфіденційні матеріали фактично були вилучені з цих носіїв, Суд вважає, що сам факт вилучення, передачі і доступу до електронних пристроїв адвоката, які потенційно могли містити такі матеріали, без будь-якого зовнішнього нагляду або інших гарантій є, на думку Суду, непропорційним втручанням у права заявника за Конвенцією Суд також зазначає, що ці пристрої зберігалися органами влади протягом значного періоду часу, для чого у матеріалах справи або поданнях Уряду не наведено жодного обґрунтування.

Суд вважає, що наведені ним обставини, достатні для висновку про те, що оспорюваний обшук на практиці не супроводжувався достатніми процедурними гарантіями та не міг бути виправданим як «необхідний в демократичному суспільстві». Цей висновок робить недоцільним розгляд інших аргументів, поданих сторонами

Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції (§§ 72 - 78).

2. Стосовно статті 13 Конвенції. Стаття 13 Конвенції. Заявник скаржився на підставі статті 13 Конвенції, що він не мав ефективного національного засобу правового захисту для подання своїх скарг за статтею 8 Конвенції.

Уряд заперечував проти цього погляду. Вони посилалися на свої доводи, викладені в запереченні щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту і стверджували, що заявник міг отримати відшкодування, подавши позов відповідно до Кодексу адміністративного судочинства; використовуючи засоби правового захисту, передбачені КПК (статті 303 і 309); або звернувшись до цивільного суду відповідно до Цивільного кодексу та/або Закону про відшкодування. На підтвердження своєї позиції уряд посилався на національні судові рішення.

ЄСПЛ нагадав, що правило, яке вимагає вичерпання національних засобів правового захисту, зазначене в статті 35 Конвенції, ґрунтується на вимозі — також відображеній в статті 13 Конвенції — щоб особа, яка має підстави вважати себе жертвою порушення прав, передбачених Конвенцією, мала змогу звернутися до національного органу для отримання "ефективного" засобу правового захисту, здатного розглянути сутність її скарг за Конвенцією та, за необхідності, відшкодувати шкоду. Суд також зазначає, що після проведення обшуку або після того, як особа дізналася про існування ордеру, має бути передбачена процедура, за якою вона може оскаржити правові та фактичні підстави ордеру та отримати відшкодування у разі, якщо обшук був незаконно постановлений або здійснений.

Оглядаючи факти справи, Суд нагадує, що чинний КПК України, який було введено в дію в 2012 році, так само, як і КПК 1960 року, не передбачає можливості оскарження ордеру на обшук.

Оцінюючи потенційну ефективність інших націоналдьних засобів правового захисту, зазначених урядом, Суд зазначає, що на момент подачі цієї заяви кримінальна справа, в рамках якої було видано оскаржуваний ордер, знаходилася на стадії досудового розслідування. Уряд не повідомив Суду про будь-які подальший розвиток подій, остаточний результат або поточний стан цієї справи. Тому Суд не має підстав вважати, що засоби правового захисту, передбачені Кодексом адміністративного судочинства, були доступні заявнику, оскільки з внутрішньої судової практики видно, що їх неможливо було застосувати під час здійснення кримінального провадження. Тому Суд вважає, що в рамках цієї справи не доцільно розглядати ефективність цього засобу.

З тієї ж причини Суд вважає недоцільним розглядати засоби правового захисту, передбачені статтями 303 (частина 2) та 309 (частина 3) КПК, оскільки їх застосування залежало від направлення згаданої кримінальної справи до суду.

Що стосується процедури, передбаченої статтею 303 (частина 1) КПК, то її обсяг обмежувався можливістю власника вилучених предметів вимагати їх повернення, якщо він чи вона могли довести, що предмети були вилучені з порушенням закону або без належного обґрунтування. Як видно з справи № 646/1591/18, на яку посилається уряд, визнання порушення прав власника шляхом цієї процедури також могло дати йому підстави для отримання відшкодування шляхом подання окремого цивільного позову.

Суд вважає, що введення цієї процедури, яка не була передбачена КПК 1960 року, стало важливим запобіжником для власників вилучених предметів під час заходів з обшуку та вилучення.

Суд зазначає, що заявник у цій справі звернувся до цієї процедури і зміг повернути деякі з вилучених предметів. Однак його більш суттєві скарги, які становили суть цієї заяви, зокрема обґрунтованість видачі ордеру на обшук і законність дій поліцейських (включаючи питання гарантій адвокатської діяльності), крім тих, що стосуються вилучення його майна, залишилися поза межами перегляду.

Нарешті, щодо посилань уряду на можливість подачі окремих цивільних позовів про компенсацію, то в низці попередніх справ проти України, поданих особами, які не мали процесуального статусу в пов'язаних кримінальних справах, Суд вважав такий процес неефективним через недостатню певність на практиці. Хоча ці справи були вирішені в період, коли діяв КПК 1960 року, з наявних матеріалів у цій справі не видно, що новий Кодекс 2012 року змінив цю ситуацію. Зокрема, уряд не навів жодних прикладів з судової практики або інших доказів, що свідчать про те, що заявник міг отримати відшкодування за свої скарги шляхом подання окремих цивільно-правових позовів (окрім контексту пошуку компенсації за порушення, вже встановлене в процесі, передбаченому статтею 303 частина 1, як згадано вище). Не вбачається, щоб у справі заявника суддя цивільного суду міг переглянути підстави для видачі чинного ордеру на обшук або оцінити законність або обґрунтованість дій поліцейських під час обшуку, проведеного в контексті поточної кримінальної справи.

Ураховуючи все вищезазначене, з наявних матеріалів не видно, щоб будь-який із засобів правового захисту, наведених урядом, міг надати заявнику в даній справі належний засіб для оскарження підстав, викладених у спірному ордері на обшук, навіть після завершення відповідної слідчої (розшукової) дії. Також не видно, щоб будь-який з цих засобів правового захисту дозволяв йому оскаржити ймовірні порушення з боку поліцейських, включаючи ймовірні порушення адвокатської таємниці, окрім тих, що прямо пов'язані з вилученням його речей, і які могли бути вирішені за допомогою статті 303 частина 1 КПК.

Суд робить висновок, що заперечення уряду щодо невичерпання засобів правового захисту повинно бути відхилене.

Суд також встановлює, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у цій справі (§§79 - 91).

3. Про стверджуване порушення статей 8 та 13 Конвенції щодо другого, третього та четвертого заявників

Другий, третій та четвертий заявники (відтепер згадуються разом як «заявники») стверджували, що, будучи спільними власниками та співмешканцями квартири, яку займав перший заявник, вони стали жертвами незаконного та необґрунтованого обшуку в їхньому житлі, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Вони зазначили, що, замість того, щоб обмежитися обшуком приміщення, яке займав перший заявник, поліцейські обшукали всю квартиру та оглянули особисті речі заявників. Третій заявник, лікар за професією, додатково поскаржився, що поліцейські нібито вимагали від нього розкрити файли його пацієнтів, що суперечить його юридичному обов’язку зберігати їх у таємниці. Разом із другим заявником він також поскаржився, що поліцейські відмовилися визнати їх призначення першого заявника їхнім адвокатом під час обшуку. Четвертий заявник, у свою чергу, поскаржився, що його спальню обшукали безпідставно за його відсутності. Він зазначив, що перебував вдома, коли поліцейські прибули, але потім пішов на роботу, з дозволу поліції. Заявники додатково стверджували, що не існувало ефективних національних засобів правового захисту, які вони могли б використати, і тому вони повинні бути звільнені від обов'язку звертатися зі своїми скаргами до національних органів.

Уряд заперечив проти цих скарг, стверджуючи, що вони є нечіткими, загальними та недостатніми для доведення порушення їх прав за Конвенцією. Вони також заявили, що національні засоби правового захисту не були використані.

ЄСПЛ зазначає на самому початку, що на відміну від першого заявника, другий, третій та четвертий заявники не стали об'єктом обшуку за ордером, і жоден із їхніх особистих речей не було вилучено. Зважаючи на обсяг, характер та рівень деталізації скарг цих заявників, здається, що вони були стурбовані насамперед самим фактом того, що поліція провела обшук у їхньому приватному приміщенні. У зв'язку з цим Суд наголошує, що Конвенція не забороняє обшуки в приміщеннях третіх осіб. Суд також зауважує, що заявники не подали жодних заперечень до протоколу обшуку і не звернулися за офіційною реакцією національних органів на будь-яке ймовірне порушення їх прав поліцією, яке могло б спричинити їм надзвичайні труднощі. Вони також не надали Суду детальний опис будь-яких таких дій або інших доказів таких труднощів. Оцінивши подання заявників на основі доступних матеріалів, Суд вважає, що вони не містять prima facie ознак того, що заявники зазнали стресу чи незручностей, які б істотно відрізнялися від звичайних труднощів, яких зазнають члени домогосподарства особи, щодо якої здійснюється обшук.

Зважаючи на вищевикладене, Суд вважає, що скарги, подані під статтею 8 Конвенції, другий, третій та четвертий заявники є явно безпідставними та повинні бути відхилені відповідно до статті 35 §§ 3(a) та 4 Конвенції. Це рішення усуває потребу в розгляді будь-яких інших аргументів недопустимості, які подано Урядом.

Скарги заявників за статтею 13 Конвенції також повинні бути відхилені за тією ж підставою, оскільки не було висунуто обґрунтованого позову за статтею 8 Конвенції (§§ 92 - 97).

IV. Рішення ЄСПЛ у цій справі, без перебільшення, має надзвичайну актуальність для України з огляду на низку причин.

А. З цього рішення ЄСПЛ Україна може отримати кілька важливих уроків для вдосконалення національного кримінального процесуального законодавства (КПК) та судової практики, зокрема:

1. Уточнення поняття адвокатської таємниці та її захисту

• Урок: Потрібно чітко визначити в законодавстві, що саме охоплюється адвокатською таємницею, щоб запобігти її неконтрольованому порушенню. Це також включає визначення конкретних винятків, коли органи досудового розслідування все ж таки можуть отримати доступ до матеріалів, що підпадають під адвокатську таємницю.

• Імплементація: Законодавство України, зокрема КПК, має конкретизувати механізми захисту адвокатської таємниці та встановити чіткі правила і межі для втручання органів досудового розслідування. Це можна досягти через внесення змін до статей КПК, що стосуються обшуку та вилучення матеріалів у адвокатів.

2. Регулювання законних винятків для втручання в адвокатську таємницю

• Урок: Необхідно чітко визначити у законодавстві винятки для втручання у професійну таємницю адвоката. Вони повинні бути обґрунтованими і відповідати принципам пропорційності та необхідності.

• Імплементація: Внести до КПК положення, що чітко регулюють випадки, коли органи розслідування можуть втручатися в адвокатську таємницю, визначаючи процедуру, умови та обґрунтування таких дій, а також ефективні гарантії захисту прав клієнта.

3. Обґрунтування та обмеження повноважень органів досудового розслідування

•  Урок: Дозволи слідчих суддів на проведення обшуку і вилучення матеріалів повинні бути чіткими, обґрунтованими та пропорційними. Це означає, що органи досудового розслідування мають обмежувати свої повноваження лише тими предметами чи документами, які безпосередньо стосуються розслідування, як на етапі звернення до слідчого судді, так і під час виконання відповідної ухвали слідчого судді.

•  Імплементація: Встановити в КПК вимогу щодо надання більш детальних і обґрунтованих клопотань для отримання дозволів на обшук, щоб вони не охоплювали надмірно широкі категорії документів або носіїв даних. Також важливо передбачити ефективні механізми судового контролю за дотриманням цих вимог, у тому числі й під час наступного судового контролю.

4. Незалежний контроль за вилученням і перевіркою матеріалів

•  Урок: Важливо забезпечити незалежний контроль за процесом вилучення та перевірки матеріалів, які можуть містити адвокатську таємницю, аби уникнути неправомірного доступу до конфіденційної інформації.

•  Імплементація: Ввести в кримінальне процесуальне законодавство ефективну обов'язкову участь представника відповідної ради адвокатів регіону у процесі вилучення матеріалів, що можуть містити адвокатську таємницю, а також у процесі подальшої перевірки їх змісту, у тому числі й після завершення проведення обшуку. Надати цим представникам ефективні процесуальні повноваження, що вимагатимуть обов'язкового реагування з боку слідчого та прокурора у відповідному кримінальному провадженні, а також можливість оскаржувати відповідні рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування.

5. Збереження та обґрунтованість строків зберігання вилучених матеріалів

•  Урок: Вилучені електронні носії повинні зберігатися лише на обґрунтований і доволі обмежений період часу (а не увесь час протягом якого відбувається досудове розслідування), з відповідним періодичним судовим контролем.

•  Імплементація: Змінити КПК і визначити чіткі правила для зберігання вилучених електронних пристроїв та матеріалів, що можуть містити адвокатську таємницю, з встановленням строків зберігання та обов'язковою перевіркою слідчим суддею необхідності їх подальшого зберігання.

6. Забезпечення гарантій для захисту прав осіб, які мають адвокатську таємницю

•  Урок: Необхідно створити механізми, які б забезпечували баланс між інтересами слідства та захистом прав особи на адвокатську таємницю. Це включає чіткі правила щодо доступу до матеріалів, вилучених у адвоката.

•  Імплементація: Внести зміни в КПК щодо створення процедур для захисту адвокатської таємниці під час досудового розслідування, включаючи надання особі права на оскарження незаконних дій, рішень слідчого прокурору та запровадження судового контролю за такими діями.

7. Практичне застосування стандартів ЄСПЛ в судовій практиці

•  Урок: Українські суди, перш за все Верховний Суд, повинні послідовно застосовувати стандарти ЄСПЛ, зокрема щодо захисту адвокатської таємниці, під час розгляду справ про обшуки та вилучення матеріалів у адвокатів.

•  Імплементація: Верховному Суду доцільно вжити конкретних заходів для адаптації судової практики до правових позицій, викладених у рішенні ЄСПЛ щодо ухвалення рішень про надання дозволу на обшуки та вилучення матеріалів, враховуючи міжнародні стандарти захисту адвокатської таємниці.

Таким чином, для імплементації цього рішення в національну практику Україні необхідно не лише змінити законодавство, а й впровадити ефективні механізми контролю, що забезпечать дотримання прав осіб, що користуються адвокатською таємницею, а також гарантують збалансований підхід між інтересами слідства і правами громадян.

Б. З урахуванням рішення ЄСПЛ щодо порушення статті 13 Конвенції, можна запропонувати наступні змін до КПК, щоб забезпечити ефективний правовий захист у випадку, подібному до цього.

1. Запровадження механізму судового оскарження ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку:

•  Внести до КПК положення, яке передбачає, наприклад, можливість оскарження під час досудового розслідування слідчому судді законності проведеного обушку або оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку також в межах досудового розслідування. Це дозволить особам, які піддаються обшуку, мати ефективний засіб правового захисту для перевірки законності такого судового дозволу.

2. Визначення процедури для оскарження порушень під час проведення обшуку:

•  Створити чітку належну правову процедуру для оскарження дій правоохоронців під час обшуку, зокрема щодо законності дій поліцейських, включаючи можливі порушення адвокатської таємниці та інших прав, яка б гарантувала, що такі скарги можна буде ефективно розглядати на національному рівні.

3. Внесення змін до статей 303 та 309 КПК:

•  Переглянути зміст статей 303 та 309 КПК, аби чітко визначити, що вони можуть бути застосовні в разі порушення прав особи під час обшуку, зокрема забезпечити можливість оскарження судового дозволу на обшук і надання засобу правового захисту в контексті саме досудового розслідування, а не лише після його завершення та направлення справи до суду.

4. Впровадження ефективного механізму відшкодування шкоди від незаконного обушку:

•  Внести зміни до законодавства, що дозволять особам, права яких були порушені під час обшуку, отримати відшкодування за порушення в межах кримінального провадження, а не через окремий цивільний позов. Це дозволить скоротити час і витрати на отримання компенсації.

Ми переконані, що ці зміни сприятимуть поліпшенню доступу до ефективних засобів правового захисту, відповідно до вимог статті 13 Конвенції з прав людини.

В. Це рішення ЄСПЛ надає кілька важливих аспектів, які можуть бути корисними для вдосконалення адвокатської практики, зокрема в контексті захисту прав клієнтів у випадках порушень під час обшуку. Ось кілька рекомендацій:

1. Технічна точність та деталі в подачі скарг. Важливо, щоб адвокат надавав чітке та детальне обґрунтування скарг. У цьому випадку ЄСПЛ відхилив скарги через загальність та нечіткість. Адвокати мають забезпечити точне наведення конкретних фактів, таких як обставини обшуку, порушення прав клієнтів та їх наслідки. Важливо вказувати на усі порушення, зокрема ті, які можуть стосуватися непрямого впливу на приватне життя клієнта.

2. Документування порушень. Адвокати повинні рекомендувати своїм клієнтам детально фіксувати обставини, пов'язані з порушеннями під час обшуку, наполягати на їх відображенні у відповідних протоколах проведення обшуку. У цьому випадку заявники, в житлі яких було проведено обшук але які не були безпосередніми фігурантами справи, не подали заперечень до протоколу обшуку, що могло б стати важливим доказом у майбутньому.

3. Оцінка ефективності національних засобів правового захисту. ЄСПЛ підкреслив відсутність ефективних національних засобів правового захисту. Це вказує на необхідність адвокатам забезпечувати своїм клієнтам консультації щодо можливості звернення до національних органів і вжиття всіх можливих заходів до звернення до ЄСПЛ.

4. Аналіз впливу порушення на клієнта. Адвокат повинен звертати увагу на встановлення конкретних наслідків порушень для клієнта, особливо якщо є порушення, які можуть мати серйозний вплив на їхнє життя або професійну діяльність (наприклад, розкриття конфіденційної інформації лікаря). Порушення, які не мають реального впливу на клієнта, досить важко обґрунтувати як серйозні порушення прав.

5. Інформування клієнтів про їхні права. Адвокати повинні детально інформувати своїх клієнтів про їхні права під час обшуків, зокрема права на відмову в наданні доступу до особистих речей або документів, захисту адвоката та інших важливих аспектів, щоб клієнти могли краще реагувати на ситуацію та уникати порушень їхніх прав.

6. Оцінка правових стратегій. Важливо, щоб адвокати ретельно аналізували, чи є необхідність для подачі скарги до ЄСПЛ. У даному випадку Суд визнав скарги безпідставними, тому адвокатам варто оцінювати доцільність таких скарг, враховуючи як сильні, так і слабкі сторони конкретної ситуації.

Ці аспекти, на нашу думку, допоможуть адвокатам більш ефективно захищати права своїх клієнтів у подібних справах.

^[1] URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-240192.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.