Коли батько може втратити одноразову допомогу за загиблого cина-військового: позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув спір щодо встановлення факту ухилення батька загиблого військовослужбовця від виконання обов’язку з утримання сина за його життя. Встановлення такого факту мало значення для вирішення питання про право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Фабула справи
Мати загиблого військовослужбовця звернулася до суду з позовом про встановлення факту ухилення батька від виконання обов’язку щодо утримання сина у період з 1 лютого 2003 року до 30 липня 2014 року, а також про визнання його таким, що втратив право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю сина під час проходження військової служби.
Позов обґрунтовувався тим, що після припинення спільного проживання батько фактично самоусунувся від виконання батьківських обов’язків, не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався із сином, не надавав матеріальної допомоги та не цікавився його життям. Всі витрати на утримання та виховання дитини, за твердженням позивачки, вона несла самостійно.
Після загибелі військовослужбовця Міністерство оборони України призначило одноразову грошову допомогу його матері та батькові у рівних частках. Позивачка посилалася на частину другу статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої у призначенні або виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено особі, щодо якої судовим рішенням встановлено факт ухилення від виконання обов’язку щодо утримання загиблого за його життя.
Рішення судів попередніх інстанцій
Суд першої інстанції частково задовольнив позов та встановив факт ухилення батька від виконання обов’язків щодо утримання сина у період з 1 лютого 2003 року до 30 липня 2014 року. Суд дійшов висновку, що надані докази підтверджують самоусунення відповідача від виконання батьківських обов’язків.
Апеляційний суд скасував це рішення в частині задоволених вимог та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Суд зазначив, що позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов’язків щодо утримання сина у спірний період.
Не погодившись із таким рішенням, позивачка подала касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у справі № 584/661/24 насамперед звернув увагу на правову природу встановлення юридичних фактів. Суд зазначив, що юридичними є факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин, а їх встановлення допускається для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заінтересованої особи.
Суд наголосив, що метою позову у цій справі було встановлення факту ухилення одного з батьків від виконання обов’язку щодо утримання загиблого військовослужбовця для подальшого вирішення питання про право на отримання одноразової грошової допомоги.
Аналізуючи частину другу статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, визначаючи необхідність встановлення факту ухилення від виконання обов’язку щодо утримання загиблої особи за її життя, мав на меті визначити часові межі існування такого факту, а не обмежити момент його встановлення судом.
Суд зазначив, що інше тлумачення цієї норми суперечило б її змісту та меті правового регулювання, оскільки фактично унеможливило б її застосування у значній кількості випадків і призвело б до отримання державної допомоги особами, які фактично не виконували покладених на них обов’язків.
Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не містить вимоги про встановлення такого факту виключно за життя військовослужбовця. Відповідний факт може бути встановлений і після його смерті за умови доведення, що ухилення мало місце саме за його життя. У такому випадку судове рішення має ретроспективний характер та спрямоване на встановлення обставин минулого, які породжують юридичні наслідки у майбутньому, зокрема щодо призначення або припинення виплати одноразової грошової допомоги.
Разом із тим Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про недоведеність заявлених вимог. Суд зазначив, що апеляційна інстанція належним чином дослідила та оцінила всі наявні у справі докази, включаючи показання свідків, і дійшла обґрунтованого висновку про відсутність належних доказів того, що відповідач ухилявся від виконання батьківських обов’язків щодо утримання та виховання сина або свідомо не виконував покладені на нього законом обов’язки.
Також Верховний Суд звернув увагу, що батько не був позбавлений батьківських прав щодо сина, а тому до нього не можуть застосовуватися наслідки, передбачені статтею 166 Сімейного кодексу України.
Окремо Суд зазначив, що доводи про ненадання матеріальної допомоги не були підтверджені належними доказами. Крім того, позивачка не скористалася передбаченим законом правом на стягнення аліментів на утримання дитини у судовому порядку.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та погодився з висновками апеляційного суду про недоведеність факту ухилення батька від виконання обов’язку щодо утримання сина. Водночас Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої факт ухилення від виконання обов’язку щодо утримання загиблого військовослужбовця може бути встановлений судом і після його смерті, якщо буде доведено, що таке ухилення мало місце за його життя.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
