Вищий суд з питань інтелектуальної власності: спрощене позовне провадження

Денис Коваленко, 
суддя-спікер Рубіжанського міського суду 
Луганської області

Вищий суд з питань інтелектуальної власності, в силу положень ч. 3 ст. 24 та ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), буде розглядати спори, віднесені до його юрисдикції, у порядку господарського судочинства. Форми такого судочинства визначені ч. 1 ст. 12 ГПК, за якою господарське судочинство здійснюється у порядку наказного та позовного (загального або спрощеного) провадження.

Погляд автора щодо можливості розгляду справ у порядку наказного провадження Вищим судом з питань інтелектуальної власності розкрито у попередній публікації, про її зміст можна дізнатись за цим посиланням.

У цій статті мова піде про спрощене позовне провадження, яке за критерієм оперативності розгляду справи можна назвати другою формою господарського судочинства (оскільки строки розгляду справи у спрощеному провадженні є більшими, ніж у наказному, але меншими, ніж у загальному позовному провадженні).

Як зазначено у ч. 3 ст. 12 ГПК, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Отже, виходячи з буквального тлумачення, Вищий суд з питань інтелектуальної власності буде розглядати у порядку спрощеного позовного провадження: малозначні справи; справи незначної складності; інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Але слід пам’ятати, що ст. 12 є складовою розділу І ГПК, що має назву «Загальні положення», а тому наведена в ній норма права є також загальною. Врахування такої особливості обумовлено тим, що розділ ІІІ ГПК «Позовне провадження» містить окрему главу 10, яка присвячена правилам розгляду справ у порядку саме спрощеного позовного провадження, і деякі з цих правил мають спеціальний характер.

Наприклад, ст. 247 глави 10, що має назву «Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження», містить і загальні положення, і спеціальні. Зокрема, положення ч. 1 цієї статті повторюють загальне правило, за яким у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Отже, за цим правилом, малозначні справи повинні розглядатись за правилами саме спрощеного позовного провадження.

Положення ч. 2 передбачають, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду (тут слід розуміти будь-яку іншу справу, що не є малозначною), але тільки якщо така справа не входить до переліку тих, що містяться у ч. 4 цієї ж статті.

При цьому для таких інших справ положеннями ч. 3 ст. 247 ГПК визначено критерії, на підставі яких суд вирішує питання про те, чи може бути певна справа, яка не є малозначною, розглянута саме у порядку спрощеного позовного провадження. Тобто критерії, визначені ч. 3 ст. 247 ГПК, до малозначних справ не застосовуються, але застосовуються до інших справ, що не є малозначними та не зазначені у ч. 4 цієї статті.

Підставами для такого висновку є те, що малозначні справи (виходячи з буквального тлумачення ч. 1 ст. 247) розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження безальтернативно, а будь-які інші справи (якщо вони не входять до переліку тих, що визначені ч. 4 ст. 247), згідно з ч. 2 цієї ж статті, можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, а відповідно — можуть і ні. Тобто питання щодо можливості їх розгляду у порядку спрощеного позовного провадження вирішується суддею кожен раз на підставі критеріїв, визначених ч. 3 ст. 247 ГПК.

Такими є загальні правила визначення того, яку справу можна розглянути у порядку спрощеного позовного провадження у господарському судочинстві.

Однак слід враховувати, що ч. 4 ст. 247 ГПК передбачено перелік справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження в принципі. І це є спеціальним правилом, яке, як відомо, підлягає самостійному і окремому застосуванню без урахування загального правила.

Тобто якщо певна справа входить до переліку справ, що передбачені ч. 4 ст. 247 ГПК, суд, незважаючи на власне бажання чи бажання сторін, повинен розглядати таку справу тільки у порядку загального позовного провадження з урахуванням одного, але для Вищого суду з питань інтелектуальної власності дуже важливого виключення.

Зокрема, якщо уважно проаналізувати перелік справ, наведений у ч. 4 ст. 247 ГПК, то з усіх справ, що на підставі ч. 2 с. 20 ГПК складають предметну юрисдикцію Вищого суду з питань інтелектуальної власності, у порядку спрощеного позовного провадження цей суд має компетенцію розглядати справи про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Такий висновок є логічним наслідком наступного аналізу.

Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 247 ГПК, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що на підставі ч. 7 ст. 12 ГПК та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у 2019 році складає 192100 гривень (1921 гривня (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2019 року) ∙ 100).

Отже, будь-які справи у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності (за виключенням однієї категорії) не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження. І ці справи, слід сказати, охоплюють усю предметну юрисдикцію Вищого суду з питань інтелектуальної власності, передбачену п. 1, 2, 3, 4 та 5 ч. 2 ст. 20 ГПК, оскільки у своєму формулюванні не обмежують коло прав інтелектуальної власності, про захист яких іде мова (ні за видом, ні за змістом, ні за суб’єктом звернення).

Виключенням із цього правила є тільки справи про стягнення грошової суми, розмір якої у 2019 році не перевищує 192100 гривень.

Однак виникає питання про те, чи охоплюється забороною п. 4 ч. 4 ст. 247 ГПК розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження щодо захисту законного інтересу в інтелектуальній власності? Буквальне тлумачення п. 4 вказує на те, що під забороною розгляду у порядку спрощеного позовного провадження перебувають справи у спорах тільки щодо захисту прав інтелектуальної власності, ні про який інтерес там не йдеться.

Але не слід забувати, що за ч. 1 ст. 2 ГПК метою господарського судочинства і його завданням є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних не тільки прав, а й законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. А форма судочинства, в порядку якої буде розглядатись певна справа, вочевидь впливає на ефективність захисту, оскільки від цього, у першу чергу, залежить швидкість розгляду справи, і як наслідок, швидкість поновлення в правах, що є елементом ефективності захисту.

До того ж, явно значущими є й положення ч. 2 ст. 2 ГПК, за якими суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Тож не виключено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності чи Верховний Суд можуть зробити правовий висновок, який буде відходити від буквального застосування заборони, передбаченої п. 4 ч. 4 ст. 247 ГПК.

Що стосується другої категорії справ щодо інтелектуальної власності, які не можуть бути розглянуті Вищим судом з питань інтелектуальної власності у порядку спрощеного позовного провадження, то тут все однозначно. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 247 ГПК, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом, у тому числі й від недобросовісної конкуренції. З огляду на таке формулювання всі справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження. А це означає, що і та їх частина, що передбачена п. 6 ч. 2 ст. 20 ГПК як предметна юрисдикція Вищого суду з питань інтелектуальної власності, також не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження.

Підводячи підсумок, слід сказати, що наразі у порядку спрощеного позовного провадження Вищий суд з питань інтелектуальної власності зможе розглядати тільки справи про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у 2019 році 192100 гривень. Усі інші справи повинні розглядатись цим судом за правилами загального позовного провадження.