ЕСПЧ рассмотрел жалобу о прослушивании телефонных разговоров журналистки и сотрудника полиции с целью раскрытия ее журналистских источников в полиции

Ирина Кушнир,

менеджер проекта Совета Европы «Поддержка судебной власти Украины в условиях войны и послевоенного периода», специально для «Судебно-юридической газеты»

В деле Klaudia Csikós v. Hungary (28.11.24) ЕСПЧ рассмотрел жалобу о прослушивании телефонных разговоров журналистки и сотрудника полиции с целью раскрытия ее журналистских источников в полиции.

ЕСПЧ признал неадекватность процессуальных гарантий защиты от неправомерного прослушивания телефонов журналистки в Венгрии, что привело к нарушению ее права на уважение частной жизни и права на свободу выражения взглядов.

За обставинами справи телефонні розмови заявниці, яка є журналісткою, стали об'єктом прослуховування та запису правоохороними органами в межах кримінальної справи щодо працівника поліції Т. Після спілкування заявниця опублікувала статтю про кримінальну справу з розслідування вбивства, а проти Т. було порушено кримінальне провадження за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем за те, що він поділився секретною інформацією із заявницею. Інформація, зібрана за допомогою прослуховування телефону, була дозволена для використання в якості доказів у цьому провадженні в подальшому рішенням суду.

З цього ж провадження заявниця дізналась, що її телефон прослуховувався  з метою встановлення її джерел у поліції. Після отримання інформації її знайомі в поліції були звільнені зі своїх посад, що, як вона стверджувала, мало місце через те, що вони були визначені як її джерела інформації. Заявниця поскаржилась на незаконність моніторингу її телефонних розмов до Національної служби оборони, МВС та Комітету національної безпеки Парламенту та до адміністративного суду. Вона також просила надати їй доступ до документів, підготовлених у рамках кримінального провадження проти Т., з метою отримання інформації про заходи спостереження. Всі органи в загальних формулюванням відповідали про те, що відповідні дії органів влади були законними. Ніякої додаткової інформації не було надано, оскільки вона стосувалася кримінального провадження, що триває.

Загальні принципи

У контексті статті 8 ЄСПЛ встановив, що у справах, в яких оскаржується законодавство, що дозволяє таємне спостереження, законність втручання тісно пов'язана з питанням, чи був дотриманий критерій «необхідності», і тому Суду доцільно розглядати спільно вимоги «відповідно до закону» і «необхідності». Якість закону в цьому контексті означає, що національне законодавство повинно бути не тільки доступним і передбачуваним у застосуванні, але й гарантувати, що заходи таємного спостереження застосовуються тільки тоді, коли це “необхідно в демократичному суспільстві”, зокрема, шляхом забезпечення адекватних і ефективних запобіжників і гарантій проти зловживань.

Суд розробив такі мінімальні вимоги, які повинні бути викладені в законі, щоб уникнути зловживань владою: (i) характер правопорушень, які можуть призвести до видачі ордеру на перехоплення; (ii) визначення категорій осіб, чиї комунікації можуть бути перехоплені; (iii) обмеження тривалості перехоплення; (iv) процедура, якої слід дотримуватися для вивчення, використання та зберігання отриманих даних; (v) запобіжні заходи, яких слід дотримуватися при передачі даних іншим сторонам; і (vi) обставини, за яких перехоплені дані можуть або повинні бути видалені або знищені.

Що стосується статті 10, Суд повторює, що захист журналістських джерел є одним із наріжних каменів свободи преси. Без такого захисту джерела можуть утримуватися від надання допомоги пресі в інформуванні громадськості про питання, що становлять суспільний інтерес. Як наслідок, життєво важлива роль преси як громадського контролера може бути підірвана, а здатність преси надавати точну і достовірну інформацію може зазнати негативного впливу.

Будь-яке втручання у право на захист журналістських джерел має супроводжуватися правовими процесуальними гарантіями, співмірними з важливістю принципу, про який йдеться. Першою і головною серед цих гарантій є гарантія перевірки до передачі таких матеріалів суддею або іншим незалежним і безстороннім органом, який має повноваження визначати, чи існує вимога в інтересах суспільства, що переважає принцип захисту журналістських джерел, і запобігти непотрібному доступу до інформації, яка може розкрити особу джерела, якщо така вимога відсутня.

Враховуючи превентивний характер такого перегляду, суддя або інший незалежний і безсторонній орган повинен мати можливість здійснити таке зважування потенційних ризиків і відповідних інтересів до будь-якого розкриття і з посиланням на матеріал, який вимагається розкрити, щоб аргументи органів влади, які вимагають розкриття, могли бути належним чином оцінені. Рішення, яке має бути прийняте, повинно ґрунтуватися на чітких критеріях, зокрема, на тому, чи може менш інтрузивний захід бути достатнім для забезпечення встановлених переважаючих суспільних інтересів. Суддя або інший орган влади повинен мати право відмовити у видачі наказу про розкриття інформації або видати обмежений чи умовний наказ, щоб захистити джерела від розкриття, незалежно від того, чи названі вони конкретно в засекреченому матеріалі, на тій підставі, що передача такого матеріалу створює серйозний ризик компрометації особистості журналістських джерел інформації. У невідкладних ситуаціях до використання матеріалу органами влади повинна існувати процедура для виявлення та вилучення інформації, яка може призвести до ідентифікації джерел, від інформації, яка не несе такого ризику.

Висновки ЄСПЛ

Суд визнав важливим, що в угорському законодавстві не передбачено жодної форми повідомлення про таємні заходи спостереження, навіть у випадках, коли повідомлення може бути здійснене без шкоди для мети втручання після припинення заходів спостереження. Таким чином, Суд погодився з тим, що заявниця навряд чи могла дізнатися, чи були її повідомлення перехоплені, що за своєю суттю ускладнювало для неї можливість в кінцевому підсумку звернутися до засобів юридичного захисту.

До початку кримінального розслідування негласний збір інформації може бути дозволений відповідно до Закону «Про поліцію». Хоча законодавство визначало кримінальні правопорушення, які могли спричинити перехоплення, воно не описувало категорії осіб, які могли бути піддані спостереженню, і не передбачало винятків або обмежень.

Також не видається, що заявниця мала доступ до незалежного та безсторонього органу, який мав би юрисдикцію розглядати будь-яку скаргу на незаконне перехоплення, незалежно від повідомлення про те, що таке перехоплення мало місце. Жоден з цих органів не надав жодних роз'яснень щодо того, чи було піддано заявницю негласному моніторингу, і якщо так, то чи були ці заходи пропорційними її індивідуальним обставинам і чи були вони санкціоновані суддею.

Здебільшого органи влади надали заявниці лише загальні запевнення щодо законності втручання, не розглянувши її скарги, у тому числі питання про те, чи мали місце такі заходи та чи були вони здійснені на законних підставах і з дотриманням інтересів заявниці як журналіста. Більше того, відповіді, надані заявниці, не відображали розгляд з точки зору балансу між серйозністю кримінального правопорушення, що розслідувалось, з одного боку, та потенційним негативним впливом, який може мати таємний наказ про збір інформації на здійснення свободи ЗМІ, з іншого боку.

В зв'язку з вказаним та неспроможністю національних органів влади розглянути скарги заявниці належним чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниці не були надані адекватні процесуальні гарантії для оскарження стверджуваного застосування проти неї таємного спостереження з метою розкриття її журналістських джерел.

Порушення статті 8 та 10 ЄКПЛ було встановлено одноголосно.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.