Доктрина «плодів отруйного дерева»: як її застосовують суди

Суди все частіше використовують правову доктрину для формування правозастосовчої практики.

Доктрина «плодів отруйного дерева» у справах  ЄСПЛ

Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) була сформульована Європейським судом з прав людини у наступних справах:

• «Гефген проти Німеччини»;
• «Тейксейра де Кастро проти Португалії»;
• «Шабельник проти України»;
• «Балицький проти України»;
• «Нечипорук і Йонкало проти України»;
• «Яременко проти України».

Доктрина прийшла із країн з англо-саксонською системою права.

Іноді в судовій практиці використовується інша її назва — «плід отруєного дерева».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»).

Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

На думку ЄСПЛ, необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.

Так, у рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від:

• їх доказової сили;
• того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», а саме:  коли визнаються недопустимими  не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

В західній континентальній Європі не всі країни дотримуються такого категоричного підходу. Так, наприклад, в Німеччині суди схильні визнавати докази, отримані в результаті незаконного обшуку, а також в результаті розслідування, заснованого на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Проте ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку суд повинен вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то й отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства», «Schenk v. Switzerland»).

Доктрина «плодів отруйного дерева» в судовій практиці України

1. Північний апеляційний господарський суд у справі №910/2503/18 послався на практику ЄСПЛ та погодився з позицією суду першої інстанції, який не прийняв до уваги висновок експертів №321/18 за результатами проведення комісійної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності від 26.02.2019.

Отже, висновок експертизи містив розбіжності, які суттєво впливають на її результати. Дослідницька частина та підсумковий висновок були неузгоджені між собою. Відповіді комісії експертів на окремі питання виявилися необґрунтованими внаслідок порушення норм методики експертизи.

Одночасно суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали, на яких будувався висновок, не належать до енциклопедій, довідників, словників, баз даних, стандартів, спеціальних видань.

2. У кримінальному процесуальному законі Україні вищезазначена доктрина була імплементована в положеннях ст. 87 ч. 1 КПК України, згідно з якою недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду застосував доктрину «плодів отруйного дерева» у справах №488/2433/15, №676/3183/15-к.

Касаційний кримінальний суд у справі №404/700/17 погодився з висновком Кропивницького апеляційного суду, який скасував вирок суду першої інстанції постановлений за обвинуваченням за ч.1 ст. 286 КК України.

ККС підтвердив висновок, що направлена на експертизу копія відеозапису з камери зовнішнього відеоспостереження, яка була встановлена на магазині, не є допустимим доказом, оскільки така копія не є оригіналом (хоча такий відеозапис отримано з дотриманням вимог КПК України).

Відповідно, і проведену на підставі копії відеозапису експертизу суди також не врахували, зазначивши, що «висновок експерта №17-134 від 24.01.2017 року в повному обсязі є недопустимим доказом, оскільки для встановлення швидкості мотоцикла «Honda СВ 500», відстані від місця зіткнення в момент, коли його водію була створена небезпечна ситуація, був використаний відеозапис «1_06_R_20161026220000. avi» з оптичного диску з написом «Videx DVD-RW 4,7 GB», який судом першої інстанції був визнаний недопустимим доказом, оскільки він не є оригіналом відеозапису».

ККС зазначив, що висновок апеляційного суду про недопустимість доказу — висновку експерта інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи №17-134 від 24 січня 2017 року щодо обставин пригоди, є вмотивованим, оскільки він ґрунтується на неправильних даних, здобутих з копії відеозапису «l_06_R_20161026220000.avi».

3. По справі №455/2/17 ККС визнав правильним висновок апеляційного суду про те, що речові докази (грошові кошти в сумі 2700 грн, куртка ОСОБА_1 та обеззолені фільтри зі змивами з рук) не можуть вважатись допустимими доказами, оскільки є похідними від первинних доказів, а саме — протоколів огляду та ідентифікації грошових коштів у сумі 2700 грн і обшуку приміщення ТСЦ №4648, які визнано недопустимими доказами.

Ураховуючи, що предметом дослідження криміналістичних експертиз були речові докази, визнані судом недопустимими, місцевий суд також правильно визнав їх висновки недопустимими доказами.

4. Проте непоодинокі випадки відмови судами у застосуванні цієї доктрини.

Верховний Суд у справі №263/6230/17  не побачив підстав визнавати недопустимими доказами всі інші документи та докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, за принципом «плоди отруйного дерева», про що наголошує засуджений у своїй касаційній скарзі.

У справі №153/109/17 суд зазначив, що посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ є неприйнятими у вказаному кримінальному провадженні, оскільки ті докази, які сторона захисту просить визнати недопустимими, було отримано на підставі кримінального процесуального закону, не викликають у колегії суддів сумнівів, а доводи, зазначені в касаційній скарзі захисника, не можуть вважатися належним чином обґрунтованими, оскільки, вказуючи на «плоди отруєного дерева», він не зазначає, як недопустимість перелічених ним доказів вплинула чи могла вплинути на недопустимість інших доказів у цьому кримінальному провадженні.

У справі №664/506/16-к ККС констатував стосовно визнання доказу недопустимим за правилом «плодів отруйного дерева», що у рішенні суду має бути чітко доведено похідний характер інформації, яка стала фактичною підставою для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, від дій, якими були істотно порушені права та свободи людини.

Касаційний адміністративний суд нагадав, що доводи позивача в касаційній скарзі, які стосуються оцінки судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі та, як наслідок, неправильного встановлення обставин у справі в оскаржуваних судових рішеннях, знаходяться поза межами перегляду справи судом касаційної інстанції (справа №2а-10773/12/2670).

Цікавими є висновки ККС у справі №639/8329/14-к, у якій суд першої інстанції, пославшись на статтю 87 КПК та порушення порядку складання протоколу, визнав недопустимим протокол допиту. Керуючись доктриною «плодів отруйного дерева», cуд визнав також недопустимими доказами документи виконавчого провадження, пославшись на те, що вони отримані завдяки використанню вищезазначеного протоколу допиту.

 Дослідивши матеріали справи, ККС зазначив наступне :

• вирок не містить жодного посилання на обставини, які необхідно встановити для застосування частини 1 статті 87 КПК. За відсутності такого обґрунтування посилання у даному випадку на статтю 87 КПК для визнання доказу недопустимим є непереконливим;
• тлумачення частини 1 статті 87 КПК в частині визнання недопустимими похідних доказів призводить до висновку, що це правило може бути застосовано до похідних доказів лише у разі, якщо первісні докази визнані недопустимими на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК (п. 39);
• застосовуючи правило частини 1 статті 87 КПК в частині визнання недопустимими похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ, отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використаний в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а що похідний доказ, здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в доказі, визнаний ним недопустимим відповідно до частини 1 статті 87 КПК (п. 40);
• для того, щоб можна було вважати, що певний доказ був отриманий завдяки доказу, визнаному недопустимим, інформація, що міститься у недопустимому доказі, має доводити обставини, що необхідно встановити для здійснення такої процесуальної дії (п.43).

Раніше «Судово-юридична газета» писала, як принцип «естопель» застосовують українські суди. Також розповідалося у яких випадках судами застосовується принцип Contra proferentem.