Відповідальність за управління автомобілем в стані сп’яніння: судді звернулися до Разумкова з проханням внести зміни до законодавства

Асоціація розвитку суддівського самоврядування України 23 липня 2020 року опублікувала відкритий лист Голові Верховної Ради України Дмитру Разумкову.

Так, судді просять у найкоротший термін привести у відповідність норми Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення щодо відповідальності осіб за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Зокрема, 22 листопада 2018 року прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (закон про кримінальні проступки №2617-VІІІ), згідно з яким стаття 130 Кодексу про адміністративні правопорушення більше не передбачала адміністративну відповідальність за управління автомобілем в стані сп’яніння.

Така відповідальність перейшла до категорії кримінальних проступків, відобразившись у статті 286-1 Кримінального кодексу. Закон про кримінальні проступки мав набрати чинності 1 липня 2020 року.

Згодом, 17 червня 2020 року прийнято закон про внесення змін до закону про кримінальні проступки №720-ІХ, згідно з яким у розділі І  Закону про кримінальні проступки (який ще не набрав чинності (!) вилучені положення, які змінювали статтю 130 КпАП та включали до КК статтю 286-1.

При цьому в законі №720-ІХ, прийнятому 17 червня «навздогін», зазначено, що він набирає чинності з дня набрання чинності Законом про кримінальні проступки.

Закон про кримінальні проступки набрав чинності 1 липня 2020 року.

Закон про зміни до закону про кримінальні проступки №720-ІХ підписаний Президентом Зеленським лише 2 липня 2020 року, опублікований у газеті «Голос України» 3 липня 2020 року, та набрав чинності 3 липня 2020 року.

«Таким чином, на сьогоднішній день склалася ситуація, у відповідності до якої відповідальність осіб за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції має вирішуватися місцевими загальними судами та апеляційними судами відповідно до законодавства, яке діяло станом:

• до 1 липня 2020 року;
• з 1 по 3 липня 2020 року;
• після 3 липня 2020 року.

Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду за результатами розгляду звернення голови Донецького апеляційного суду Лісового О.О. та секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Мосьондза І.А. надані наступні роз’яснення щодо вирішення питання про те, чи підлягають з 1 липня 2020 року адміністративній відповідальності за статтею 130 КУпАП особи, які вчинили керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до 01 липня 2020 року:

«…до осіб, які до 1 липня 2020 року вчинили керування транспортними засобами в  стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені з статті 130 КУпАП, має бути застосовано закон, що діяв  під час і за місцем вчинення правопорушення»;

«…особи, які до 1 липня 2020 року вчинили керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені з статті 130 КУпАП, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 286-1 КК України, адже Законом було посилено юридичну відповідальність і замість адміністративної відповідальності було передбачено кримінальну відповідальність, яка є найбільш суворою за змістом державного примусу та правовими наслідками»;

в пункті 6 частини першої статті 247 КУпАП «йдеться про випадки скасування акта, яким встановлена адміністративна відповідальність, натомість у результаті внесення змін до статті 130 КУпАП юридична відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені з статті 130 КУпАП,була не скасована, а навпаки посилена»;

«…суди мають здійснювати розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, які було вчинено до 1 липня 2020 року, відповідно до цієї статті у редакції, чинній на час вчинення таких діянь».

Комітетом Верховної Ради України (надалі – Комітет) надані роз’яснення щодо окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» за №720-ІХ від 17.06.2020 року, за змістом яких:

«...Комітет вважає, що з 3 липня 2020 року стаття 130 КУпАП підлягає застосуванню в редакції, що діяла до набрання чинності Законом №2617-VІІІ, а стаття 286-1 КК України виключена».

Водночас, станом на час вказаного звернення на офіційному веб-порталі Верховної Ради України стаття 130 КУпАП викладена в редакції Закону №2617-VІІІ, КК України містить статтю 286-1, якою передбачена кримінальна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Звертаємо увагу, що у відповідності до частини 6 статті 90 Регламенту Верховної Ради України (надалі – Регламент) законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта (тобто, зміни до КК України та КУпАП повинні були внесені окремим законом безпосередньо до чинної на момент ухвалення редакції, а не законом про внесення змін до закону про внесення змін).

Крім того, аналіз частини 6 статті 91 Регламенту дозволяє дійти висновку про те, що зміни можуть вноситися лише до чинного закону. Разом з тим, Закон №2617-VІІІ на момент внесення до нього змін Законом №720-ІХ, чинності не набрав.

На думку Асоціації, вказана недосконалість законодавчої техніки може підіймати проблеми невиконання державою зобов’язань, котрі вона взяла на себе як держава-учасниця Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція), в тому числі за статтею 7, яка вимагає існування правових підстав для визнання винним у вчиненні кримінального правопорушення і призначення покарання.

Принцип передбачення законом злочинів і покарань вимагає, аби правопорушення і покарання за їх скоєння були чітко визначені у законі, який у розумінні статті 7, як і у інших статтях Конвенції (наприклад, у статтях 8-11), передбачає якісні умови, зокрема щодо доступності і передбачуваності.

Існуючі міжнародно-правові стандарти імплементовані у внутрішнє законодавство і практику його застосування.

Так, згідно з частиною 1 статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Аналогічні за змістом положення містяться у частині 2 статті 4 КК України, відповідно до якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Зазначені положення кореспондуються з частиною 2 статті 58 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Принагідно звертаємо увагу, що якість судового рішення, яка є об’єктом постійної і давньої уваги та впливає на довіру громадян до результатів судового процесу, залежить не тільки від окремого судді, а й від певної низки змінних чинників, що є зовнішніми до процесу адміністрування правосуддя, в тому числі – якості законодавства.

КРЕС у Частині 1 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень звернула увагу, що судові рішення насамперед ґрунтуються на законах, прийнятих законодавчими органами. Ці джерела права не тільки визначають, які права мають користувачі системи правосуддя та яка поведінка карається кримінальним законом, а й установлюють процедурні рамки ухвалення судових рішень. Таким чином, вибір, зроблений законодавцями, впливає на категорії та обсяги справ, що надходять до суду, а також на процесуальний порядок їх розгляду. Якість судових рішень може залежати від занадто частих змін законодавства, від недосконалого або нечіткого формулювання положень законів, а також від дефектів процесуального законодавства.

Тому бажаним є, щоб національні парламенти оцінювали і контролювали вплив чинного законодавства й законопроектів на систему правосуддя та передбачали відповідні перехідні та процедурні положення, які дозволятимуть суддям вводити їх у дію, ухвалюючи судові рішення високої якості. Законодавець повинен забезпечувати, щоб законодавство було зрозумілим та простим у застосуванні, а також відповідало Конвенції. Задля вдосконалення тлумачення права підготовчі документи, пов’язані із законопроектною роботою, повинні бути доступні та підписані зрозумілою мовою. Будь-який законопроект, що стосується відправлення правосуддя та процесуального законодавства, повинен бути предметом розгляду судової ради або еквівалентного органу до обговорення цього законопроекту в парламенті. 

Враховуючи викладене, просимо у найкоротший термін привести у відповідність норми Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності осіб за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», - зазначається у зверненні, підписаному за дорученням Правління АРССУ членом Асоціації Оленою Бальжик.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Асоціація розвитку суддівського самоврядування України погоджується із висновком Вищої ради правосуддя (затвердженим рішенням № 2077/0/15-20 від 9 липня 2020 року) про те, що законопроект № 3534 не відповідає заявленій меті удосконалення законодавства щодо прискорення проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді та суперечить вимогам нормотворчої техніки щодо раціонального та адекватного врегулювання суспільних відносин.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.