Возмещение дополнительных расходов на профессиональную правовую помощь – позиция Объединенной палаты Кассационного хозяйственного суда

14:00, 2 марта 2024
Объединенная палата КХС ВС пояснила, что должен учитывать суд, решая вопрос о судебных издержках и своевременности предоставления доказательств понесенных дополнительных расходов на профессиональную правовую помощь.
Возмещение дополнительных расходов на профессиональную правовую помощь – позиция Объединенной палаты Кассационного хозяйственного суда
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Объединенная палата Кассационного хозяйственного суда ВС высказала позицию о возможности возмещения стороне, в пользу которой принято судебное решение, расходов на составление подготовки и составления заявления о принятии дополнительного решения и распределении судебных издержек.

В частности, ОП КХС ВС отметила, что заявление о принятии дополнительного решения является фактически заявлением о предоставлении доказательств расходов, понесенных стороной в связи с необходимостью возмещения правовой помощи, а потому расходы на подготовку такого заявления не подлежат возмещению. Соответствующее постановление Объединенная палата приняла 2 февраля 2024 года по делу №910/9714/22.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фізичні особи – позивачі по справі звернулися до відповідачів у справі про стягнення доплати за акції у зв`язку із заниженням ціни їх викупу та за затримку у виплаті повної суми 5 952 498 грн. Ухвалою Господарського суду Києва у справі №910/9714/22 позовну заяву з додатками повернуто на підставі пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК, оскільки суд дійшов висновку, що представник позивачів звернувся до господарського суду у спосіб, який не передбачений чинним процесуальним законодавством. Північний апеляційний господарський суд залишив без змін цю ухвалу.

ПрАТ (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу зробило заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У подальшому звернулося до апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 405 грн. Додатковою ухвалою апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, за висновком суду:

- з акта приймання-передачі наданих послуг чітко вбачається, що адвокатським об`єднанням було надано ПрАТ послугу, зокрема: «підготовка, перевірка касаційної скарги на суму 9 924,00 грн». Ураховуючи те, що ПрАТ звернулося до суду із заявою про відшкодування правової допомоги у суді апеляційної інстанції, суд дійшов висновку, що дана послуга Адвокатським Об`єднанням клієнту - ПрАТ не надавалась, отже і не підлягає компенсації;

- стосовно заявлених ПрАТ витрат у розмірі 2 481,00 грн за підготовку заяви до апеляційного господарського суду про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), суд апеляційної інстанції зазначив про те, що звернення сторони із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу це є право сторони, а не обов`язок. Тобто, підготовка тексту самої заяви про відшкодування витрат, на переконання суду апеляційної інстанції, не входить у розуміння компенсування таких витрат іншої стороною, оскільки у даному випадку, відповідач просто скористався своїм правом.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем до вартості витрат на професійну правничу допомогу включено вартість послуг, які не пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Водночас послуги зі складання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат не стосуються підготовки самого процесу розгляду даної справи.

ПрАТ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову ухвалу Північного апеляційного господарського суду, в якій просить заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити та стягнути на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 405 грн.

Підстави передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду

Справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала КГС ВС мотивована необхідністю відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20, додатковій постанові від 13.07.2023 у справі №922/2088/21, додатковій ухвалі від 17.12.2020 у справі №909/980/19 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України про те, що витрати на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення відносяться до витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Зокрема, на думку колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, відповідно до положень частини восьмої статті 129 ГПК України заява про ухвалення додаткового рішення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Тобто, це витрати, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги і не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Подібна за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України.

Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про неоднакове застосування касаційним господарським судом у складі різних палат положень статей 123, 126 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ОП КГС ВЕРХОВНОГО СУДУ

У цій справі об`єднана палата Касаційного господарського суду ВС мала висловитися щодо можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення підготовку/складання заяви про ухвалення додаткового рішення/розподіл судових витрат, та вирішити питання щодо необхідності відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, від 21.10.2022 у справі №910/13595/20, у додатковій постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №922/2088/21 та у додатковій ухвалі Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №909/980/19.

Питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.

Норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Положеннями статті 221 ГПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Наведені положення статей 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями статті 221 ГПК дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішенняУ разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.

При цьому за аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Водночас на підтвердження докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства Суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20, додатковій постанові від 13.07.2023 у справі №922/2088/21 та в додатковій ухвалі від 17.12.2020 у справі №909/980/19.

Вивчивши наведені постанови / ухвали КГС, об`єднана палата вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку. Зміст наведених судових рішень свідчить про те, що у вирішенні питання про розподіл судових витрат КГС враховував критерії об`єктивного визначення розміру суми заявленої стороною і конкретні обставини справи, у тому числі доводи і заперечення сторін та, відповідно не покладав/зменшував їх розмір.

Поряд з тим, у постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20 Верховний Суд, зокрема, вирішував питання щодо правильності застосування процесуальних норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл. Так, у наведеній справі позивачем оскаржувалася в касаційному порядку додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою суд часткового задовольнив його заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

ОП КГС відступає від правового висновку та наголошує, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Щодо заяви ПрАТ про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 12 405 грн та висновків суду апеляційної інстанції в цій частині

Як вже було зазначено вище, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище та висновків суду апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, у справі, що розглядається відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд стягнути витрати, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в апеляційному господарському суді у розмірі 12 405 грн.

Як слідує з матеріалів справи та змісту оскаржуваної додаткової ухвали, дослідивши та надавши оцінку доданим відповідачем до заяви документам / доказам на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені у акті приймання-передачі наданих послуг дані (інформація) щодо характеру та обсягу правничої допомоги не підтверджують факт надання Адвокатським Об`єднанням відповідачу професійної правничої допомоги із підготовки, перевірки та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/9714/22.

Колегія суддів вважає такі висновки суду необґрунтованими та зазначає про формальний підхід суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів, які подані стороною. Зокрема, Суд вважає, що у прийнятті додаткової ухвали за наслідками вирішення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції лише обмежився посиланням на недоведеність відповідачем вимог цієї заяви без належного мотивування рішення в цій частині.

У аспекті наведеного вище, Верховний Суд наголошує, що в силу положень частини першої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Однак оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає зазначеним вимогам до судового рішення з огляду на підстави відмови у розподілі судових витрат виключно за формальними причинами, без надання будь-якої оцінки обставинам фактичного надання заявнику професійної правової допомоги Адвокатським Об`єднанням та понесенням у зв`язку з цим стороною заявником (відповідачем) витрат.

Отже, посилання суду апеляційної інстанції на таку формальну підставу недоведеності заявником понесення фактичних витрат на професійну правничу допомогу як наявність помилки (неточності) в акті приймання-передачі послуг без урахування фактичних обставин справи та інших доказів, наявних у матеріалах справи доказів, не відповідає основним засадам (принципам) господарського судочинства.

Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції використовуючи процесуальні повноваження надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження факту представлення інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції Адвокатським Об`єднанням та встановив, що відповідно до акта прийнято лише послуги на підготовку, перевірку касаційної скарги (6 годин підготовки 6 сторінок відзиву, 2 години на перевірку) на загальну суму 9 924 грн.

У цьому контексті колегія суддів звертається до висновків, які викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №925/331/20 (на яку посилається скаржник), зокрема, що: "….наявність в окремому документі помилки, чи неточності у його оформленні, не є підставою для висновку про відсутність понесення заявником витрат на професійну правничу допомогу адвоката, якщо з матеріалів справи вбачаються обставини фактичного надання такої правової допомоги, адже певні недоліки в заповненні документів носять виключно оціночний характер……".

Таким чином, суд апеляційної інстанції мав обов`язок, з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку всім поданим заявником доказам та визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги. Оцінити наявні у матеріалах справи документи на предмет дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, у тому числі і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. За результатами чого, і надати обґрунтований висновок про наявність / відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розміру, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь відповідача за рахунок позивача.

На підставі цього Суд констатує, що під час розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду питання відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення. Зокрема, надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують факт представлення інтересів відповідача адвокатом на стадії апеляційного оскарження ухвали господарського суду міста Києва, шляхом складання і написання відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, Верховний Суд відзначає, що здійснюючи розгляд заяви ПрАТ, апеляційний господарський суд фактично керуючись приписами статті пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК, дійшов висновку не покладати такі витрати на позивача. Тобто, про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, однак не відмовив у прийнятті додаткового рішення, а ухвалив додаткову ухвалу.

За таких обставин, об`єднана палата визнає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги ПрАТ щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень глави 8 ГПК, якими унормовано інститут судових витрат. У той же час, об`єднана палата зазначає, що згідно з принципом процесуальної економії виявлені процесуальні порушення можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно.

Так, у вирішенні питання щодо витрат відповідача на складання і написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 9 924 грн, за відсутності заперечень позивача щодо зменшення суми судових витрат Суд, керуючись правилами, встановленими у частині п`ятій статті 129 ГПК України прийшов до висновку не покладати всі витрати відповідача на підготовку, перевірку та подання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 9 924 грн.

Зокрема, об`єднана палата Касаційного господарського суду враховує, що розгляд справи за апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду першої інстанції про повернення позовної заяви без розгляду не потребував тривалої підготовки (9 год.) та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання Суду, час витрачений представником відповідача 1 (6 годин підготовки 6 сторінок відзиву, 2 години на перевірку) на підготовку відзиву на апеляційну скаргу позивача (текст якого викладений на шести сторінках) не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним, ураховуючи, зокрема, фактичні питання які були поставлені перед апеляційним господарським судом. Суд вважає справедливим, за даних обставин, що витрачений адвокатом час не може перевищувати 4,5 години (із розрахунку - 3 години підготовки 6 сторінок відзиву, 1,5 години на перевірку).

Таким чином, стягнення повної вартості послуг, визначених у пункті 1 акта приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 9 924 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція). Крім того Суд зазначає, що відшкодування їх повної вартості матиме надмірний фінансовий тягар для позивача, як фізичної особи.

У вирішенні спірного питання, чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, Суд враховує конкретні обставини справи. Зокрема: суб`єктний склад (з позовом у даному спорі звернулись фізичні особи); характер спірних правовідносин (стягнення доплати за акції у зв`язку із заниженням ціни їх викупу та за затримку у виплаті повної суми); правові дії та позиції сторін спору в судах першої та апеляційної інстанції; висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Отже, у справі, що переглядається, за відсутності клопотання позивача про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу Суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що заявлені до стягнення.

На підставі наведеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, визначені як фактично надані послуги на підготовку, перевірку та подання відзиву на апеляційну скаргу, підлягають лише частковому покладенню на позивача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, Суд вважає, що розмір таких витрат має становити 5 000 грн.

Поряд з тим, з урахуванням висновків Суду, які викладені у пунктах 6.6. - 6.28. цієї постанови, об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні суми витрат відповідача на підготовку, перевірку заяви про розподіл судових витрат.

Дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, з урахуванням заперечень позивача, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції на суму 5000 грн. У решті заяву ПрАТ залишити без задоволення.

З огляду на викладене вище об`єднана палата дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким частково задовольнити заяву ПрАТ про ухвалення додаткового рішення.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Валентина Юрченко
    Валентина Юрченко
    суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді
  • Олександр Мельник
    Олександр Мельник
    суддя Миколаївського окружного адміністративного суду