«Гарантії безпеки можуть бути включені в можливий мирний процес»: про що йдеться у Київському безпековому договорі, який презентував Андрій Єрмак

13 вересня Керівник Офісу Президента Андрій Єрмак і колишній Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен у Києві презентували рекомендації щодо безпекових гарантій для України, розроблені за дорученням Президента Володимира Зеленського.

У рекомендаціях йдеться про Київський безпековий договір – спільний документ про стратегічне партнерство, який об’єднає Україну та держави-гаранти. Договір складатиметься зі спільного документа про стратегічне партнерство, підписаного державами-гарантами та Україною, а також двосторонніх угод між Україною та державами-гарантами.

Гарантії безпеки окреслюватимуть низку зобов’язань, взятих групою гарантів разом з Україною. Вони мають бути обов’язковими для виконання на основі двосторонніх угод, але об’єднані в рамках спільного документа про стратегічне партнерство під назвою Київський безпековий договір.

Договір об’єднає основну групу країн-союзників та Україну. Ця група країн-гарантів може включати США, Велику Британію, Канаду, Польщу, Італію, Німеччину, Францію, Австралію, Туреччину, а також країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи.

За задумом авторів, ширша група міжнародних партнерів, включаючи зокрема Японію і Південну Корею, також повинна підтримати набір гарантій невійськового характеру, заснованих на санкціях.

«Він включатиме пакет санкцій, які автоматично повторно застосовуватимуться у разі нової російської агресії. Необхідно розробити законодавчу базу, яка дозволить органам влади конфіскувати власність агресора, його суверенні фонди та резерви, а також активи його громадян і організацій, які перебувають у списку санкцій. Зібрані кошти мають бути спрямовані на відновлення збитків, завданих Україні війною.

Пакет гарантій може бути доповнений додатковими угодами, що стосуються конкретних питань. Наприклад, договором (договорами) між Україною та країнами-виробниками засобів протиповітряної та протиракетної оборони з метою постачання Україні сучасних та ефективних систем ППО та ПРО в достатній кількості для забезпечення «закриття неба» від атак з повітря.

Крім того, пакет гарантій може включати регіональні угоди щодо безпеки у Чорному морі з Туреччиною та іншими прибережними державами, такими як Румунія та Болгарія», - йдеться у проекті.

Очікується, що основна група союзників візьме на себе чіткі зобов’язання щодо підтримки Збройних Сил України, а ширша група надасть невійськові гарантії, побудовані довкола санкційних механізмів.

«Якщо Україна не отримає унікальні та ефективні гарантії безпеки – які повинні бути закладені в мирний процес з врегулювання конфлікту – немає підстав вважати, що це не повториться.

Членство в НАТО і в ЄС значно зміцнить безпеку України в довгостроковій перспективі. Проте Україна потребує гарантій безпеки вже зараз.

У проміжний період Україні потрібні тверді гарантії безпеки. Вони надходитимуть переважно – хоча й не виключно – з країн НАТО.

Гарантії не повинні змушувати Україну обмежувати чисельність чи потужність своїх збройних сил. Вони також не повинні бути елементом обміну на певний статус, як от нейтралітет, чи накладати на Україну інші зобов’язання чи обмеження. З цими гарантіями Україна збереже свою спроможність забезпечити свою самооборону. Їхня мета – зміцнення територіальної цілісності, суверенітету та політичної незалежності України в її міжнародно визнаних кордонах», - зазначається у документі.

«Гарантії безпеки мають бути постійними, щоб допомогти розбудувати спроможність України до самооборони на довгострокову перспективу, та масштабованими, щоб постійно адаптуватися до потреб та відображати поточний рівень загрози.

Хоча вони можуть бути включені в можливий мирний процес, вони повинні бути погоджені та реалізовані в найкоротший період часу.

Це продемонструє єдність міжнародної спільноти з Україною, послідовність і посилення нинішніх зусиль, включаючи в рамках формату «Рамштайн», - підкреслюють автори.

Щоб уникнути вад слабких гарантій, Україна потребуватиме:

• Гарантії безпеки повинні бути юридично і політично зобовʼязуючими. Гаранти братимуть на себе обов’язкові до виконання зобов’язання через спільний документ про стратегічне партнерство, який буде обов’язковим до виконання договором між ними.

• На додаток до спільного документа, гаранти повинні брати на себе довгострокові та двосторонні правові та політичні зобов'язання перед Україною як на рівні виконавчої влади (урядів), так і на рівні відповідних законодавчих органів (парламентів).

• Гарантії безпеки повинні чітко зобов’язувати гарантів до забезпечення самооборони України. Це означає створення параметрів для широкого спектру відповідей та не повинно виключати жодної форми підтримки для забезпечення самооборони України.

• Деякі з цих гарантій будуть безстроковими та триваючими: вони включатимуть навчання та тренування, інвестиції та співпрацю в галузі оборони, а також постачання зброї.

• На випадок агресії у спільному документі мають бути викладені розширені зобов’язання гарантів використовувати всі елементи їхньої національної та колективної сили та вживати відповідних заходів – які можуть включати дипломатичні, економічні та військові засоби – щоб дати Україні змогу зупинити агресію, відновити суверенітет, забезпечити свою безпеку, військову перевагу та здатність стримувати ворогів і самостійно захищатися від будь-якої загрози.

• Територіальна сфера охоплення гарантій поширюється на всю територію в межах міжнародно визнаних кордонів України. Розширені гарантії у разі нової агресії мають застосовуватися у випадку, якщо Україна зазнає нападу на своїй території в межах міжнародно визнаних кордонів.

• Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 377A(V) «Об’єднуючись заради миру», гаранти повинні намагатися заручитися підтримкою ООН, найімовірніше через ГА ООН, у наведені нижче часові рамки. Водночас, усі положення про гарантії безпеки підпадатимуть під міжнародно-правову норму про індивідуальну та колективну самооборону (стаття 51 Статуту ООН: «Даний Статут жодним чином не зачіпає невід’ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації...»).

• Нарешті, для досягнення загальної політичної мети гарантій безпеки, спільний документ про стратегічне партнерство повинен віднайти правильний баланс між конкретними положеннями та зобов'язаннями загального характеру. Цього можна досягти, поєднавши основну частину спільного документу із додатками, у яких відображатиметься поточна оцінка загроз.

МЕХАНІЗМИ – ЯК МАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ ГАРАНТІЇ БЕЗПЕКИ

• Тригери гарантій повинні базуватися на спільній структурі оцінки загроз: розширені гарантії безпеки мають активуватися через механізм, який вимагав би направлення запиту від України до держав-гарантів у разі «збройного нападу чи акту агресії». Замість підтвердження від третьої сторони, такої як РБ ООН або Генеральна Асамблея, повинен спрацювати певний ступінь автоматизму, коли гаранти колективно консультуватимуться з Україною.

• Процес прийняття рішень має базуватися на принципі колективних консультацій з подальшим індивідуальним співробітництвом. За запитом України гаранти повинні будуть зібратись для колективних консультацій протягом дуже короткого часу (наприклад, 24 години) і прийняти рішення про активацію розширених гарантій в складі коаліції країн, що готові долучитися (наприклад, протягом 72 годин).

• Гарантії повинні надаватися на безстроковій основі. Тим не менш, гаранти повинні створити механізм для колективних зустрічей гарантів, оцінок та перегляду існуючих гарантій, щоб дотримуватись їх змістовності та актуальності – і, якщо необхідно, їхнього коригування відповідно до характеру та рівня загрози.

• Україна та держави-гаранти мають створити постійний і безперервний механізм моніторингу загроз і безпекових викликів, а також інформувати одна одну про військову діяльність, навчання та маневри. Для цього Україна та гаранти повинні розробити механізм збору, обміну, обробки та аналізу розвідувальних даних, у тому числі з метою виявлення підготовки до збройної агресії на ранніх етапах.

Міжнародні санкції мають стати додатковим рівнем загального комплексу гарантій безпеки у випадку агресії. Санкції повинні збалансувати конкретні елементи, залишаючи достатньо простору для маневру, щоб не розкрити агресору всю вартість будь-якого майбутнього можливого нападу на Україну.

Незважаючи на описаний нижче механізм санкцій, гаранти повинні утримуватися від скасування санкцій проти Росії, узгоджених з 2014 року, допоки Москва: а) не припинить агресію проти України; б) не гарантує, що в майбутньому не нападе на Україну; в) не компенсує Україні збитки, завдані під час вторгнення.

Будь-яке рішення про скасування або тимчасове призупинення санкцій у рамках переговорів щодо мирного врегулювання повинно прийматися в тісній координації з Україною. Угода про гарантії безпеки має містити положення про реактивацію санкцій (snapback provisions) у разі нових атак чи агресії. При цьому санкції потрібно зберігати до тих пір, поки Росія не перестане загрожувати суверенітету України.

Пакет санкцій має бути ініційований та реалізований гарантами безпеки України в тісній координації з іншими міжнародними органами, такими як «Група семи» та ЄС. Інші країни-однодумці, які підтримують санкції (наприклад, Швейцарія, Норвегія, Сінгапур, Південна Корея, Австралія та інші), також повинні бути запрошені приєднатися.

«Нарешті, слід узгодити заходи, які дозволять конфіскувати власність агресора, його суверенні фонди та резерви, а також активи його громадян та організацій, які включені до списку санкцій. Потім ці активи могли б бути продані з метою спрямування коштів на відшкодування збитків, завданих Україні війною», - йдеться у проекті.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.