Кінець суддівської незалежності – коментар судді Анатолія Івченка

Анатолій Івченко

суддя Господарського суду міста Києва

Я – Івченко Анатолій Миколайович – майже 15 років працюю суддею Господарського суду міста Києва .

Сьогодні вранці до мене додому та до робочого кабінету завітали слідчі ДБР з метою проведення несанкціонованого судом обшуку та вручили підозру у вчиненні державної зради. Такі дії тривали дев’ять годин.

Дії стосуються винесення у вересні 2012 року рішення у справі № 5011-61/11340-2012.

Прикметно, що це рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2013, а ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2013 р. відмовлено у допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Тобто, одинадцять досвідчених суддів підтвердили законність ухваленого мною рішення, а підозру у вчиненні державної зради одержав тільки я.

З 2014 року цю справу розслідували за статтею 375 КК (неправосудне рішення), а після її неконституційності у діях угледіли 111 КК (державну зраду).

Кримінальне провадження має № 62023000000000707 (виділене із провадження №62021000000000999) та охочі за цими номерами можуть знайти у ЄДРСР ухвали слідчих суддів (ухвала Печерського районного суду міста Києва від 8.09.2023 у справі №757/33819/23-к, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 29.11.2023) якими закрито провадження №62021000000000999 (з нього в переддень рішень слідчих суддів незаконно виділено провадження 707).

Слідчі судді встановили, що строки досудового розслідування спливли 1.01.2022.

Аналогічне рішення ухвалив слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва в ухвалі від 11.12.2024 у справі №757/58949/23-к, вказавши що будь-які дії та здобуті докази після 01.01.2022 є недопустимими.

Саме у зв’язку із цим орган досудового розслідування вирішив провести обшуки без санкції слідчого судді – через 13 років після ухвалення судового акту, хоча у 2016 році аналогічні обшуки у межах провадження попередника проводилися на підставі ухвали слідчого судді.

Мене звинувачують у винесенні рішення без підтвердження законності підстав для стягнення та тому, що я зобов’язаний був відмовити у відкритті провадження з цих підстав.

Тобто, за версією ДБР суд має оцінити докази на стадії відкриття провадження у справі, а не за наслідком розгляду справи судом!

Свавільним є і те, що відповідність оригіналів всіх документів, що подані державою до суду у межах справи 2012 року власним підписом засвідчив пан Симоненко О. (працював в той час в СБУ), а слідство проводило допити Симоненка О. та доступ до телефонних з’єднань.

Унікальним в історії криміналістики незалежної України є те, що саме цей пан Симоненко О., будучи вже на посаді Заступника Генерального прокурора у 2022 році не тільки скасовує постанову про закриття кримінального провадження, а й призначає групу прокурорів.

Повторюся, свідок та фігурант (який засвідчив відповідність оригіналам поданих суду копій документів, хоча за версією слідства таких оригіналів не існує) призначає групу прокурорів. Ці обставини також встановлені ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 21.09.2023 у справі №757/32142/23-к та №757/32145/23-к (і знавці кримінального процесу можуть насолодитися цими шедеврами).

Один із таких прокурорів (призначений до групи свідком) і підписав одну із двох незаконним постанов про виділення із матеріалів одного кримінального провадження іншого (в тому числі того в якому повідомлено про підозру).

Норма ч.3 ст. 217 КПК України є очевидною, адже повноваження на виділення матеріалів у прокурора наявне виключно, якщо в провадженні повідомлено про підозру (чого до 2025 року не було).

Системно відстоюючи свої права я ще на початку 2024 року звернувся до Європейського суду з прав людини, який у спрощеному порядку наразі розглядає дані обставини у справі «Анатолій Миколайович Івченко проти України» (заява №10095/24).

Сьогоднішні події показують, що будь-якого українського суддю можна звинуватити у незаконності остаточного судового рішення, а факт підтвердження законності такого рішення вже ні для кого не має значення.

Слідчий ДБР вже визначив дії та рішення судді незаконними, що нівелює апеляційний та касаційний перегляд.

Такий прецедент матиме жахливі наслідки для системи правосуддя в цілому, породжуючи у суддів страх при відправленні правосуддя, адже будь-коли (як в даному випадку через 12 років) до судді можуть завітати і звинуватити у тому, що «у 2012 році він домовився із путіним фінансувати війну в Україні».

Для мене очевидно, що такі дії є наслідком моєї професійної діяльності, і надалі я поінформую всіх про деталі цієї свавільної справи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.