Безконтрольна антикорупція: чому САП і НАБУ втратили довіру

Попри роки реформ і гучні заяви про “незалежність”, антикорупційна система України перетворилася на простір без реального контролю. Війна, кадрові втрати, політичні конфлікти та “картонкові протести” — усе це створює небезпечну ілюзію боротьби з корупцією там, де давно потрібна системність і підзвітність.

Під час інтерв’ю в ефірі “1+1” журналістка Наталія Мосейчук разом із колишнім прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрієм Броневицьким обговорили, чому САП і НАБУ втратили ефективність і довіру, а головне — хто сьогодні несе відповідальність за їхню роботу.

В умовах війни тема боротьби з корупцією вже давно перестала бути лише питанням моралі чи політики. Вона напряму впливає на національну безпеку, бо йдеться не просто про гроші чи посади — йдеться про довіру до держави, про здатність країни вистояти. Але замість того, щоб зміцнювати тил і робити систему справді ефективною, ми бачимо інше: внутрішні конфлікти, кадрові перестановки, взаємні звинувачення і гучні заяви, які часто не мають реальних дій за собою.

Антикорупційні органи створювалися для того, щоб показати: в Україні більше не буде «недоторканних», кожен, хто зловживає владою, відповідатиме перед законом. Проте зараз складається враження, що між різними структурами — НАБУ, САП, НАЗК — точиться боротьба не за справедливість, а за вплив. Керівники публічно з'ясовують стосунки, політики коментують гучні справи ще до вироків суду, а суспільство втрачає віру, що система працює чесно.

Показові затримання чи гучні розслідування часто перетворюються на медійні вистави, де головне — не результат, а ефект. Та поки чиновники сперечаються, реальні злочини залишаються без належного покарання. Це підриває довіру не лише громадян, а й міжнародних партнерів, які підтримують Україну і вимагають реальних реформ, а не лише звітів на папері.

Сьогодні, коли кожна гривня з бюджету має значення, а кожен посадовець несе відповідальність перед суспільством, корупція стає не просто злочином, а загрозою обороноздатності. І якщо антикорупційна система не працює як єдиний механізм, країна ризикує втратити не лише гроші, а й повагу та підтримку тих, хто допомагає боротися за свободу.

Боротьба з корупцією не може бути змаганням за посади чи рейтинги. Це — питання виживання держави, її майбутнього та довіри до влади, яку так важко здобуває українське суспільство.

Відсутність контролю і “держави в державі”

Найгостріші слова у розмові пролунали щодо функціонування САП і НАБУ:

“Абсолютно відсутня система контролю за роботою цих органів”, — наголосив Броневицький.

Після ухвалення низки змін до законодавства Генеральний прокурор фактично позбавлений впливу на діяльність антикорупційних підрозділів. САП стала окремою юридичною особою публічного права, що “повністю відмежувалася від Офісу Генпрокурора”.

За його, словами генеральний прокурор позбавлений можливості будь-яким чином контролювати те, що відбувається в органах прокуратури.

Фактично, держава створила “орган у межах органу”, який формально підпорядковується системі прокуратури, але реально діє автономно. І ця автономія не супроводжується підзвітністю чи прозорістю.

Втім, жодного аудиту у САП, зокрема, не проводилося з 2015 року.

Тобто вже десятиліття, як не проводилося жодної незалежної перевірки результативності роботи антикорупційного відомства.

Це означає, що суспільство не має чітких даних про те, скільки справ реально доведено до вироку, які ресурси витрачаються, і хто несе відповідальність за провали.

У поєднанні з політичними конфліктами між НАБУ, САП та іншими силовими структурами це створює ситуацію, коли антикорупційна система працює без нагляду, але з потужними повноваженнями.

“Війна спецслужб” і втрачений професіоналізм

Броневицький звертає увагу на ще одну небезпечну тенденцію:

“Війна між спецслужбами у країні, що воює, не сулить нам нічого доброго.”

Замість координації зусиль, правоохоронні та антикорупційні органи нерідко змагаються між собою за вплив, резонанс і гучні справи. Внаслідок цього втрачається професійність, а довіра громадян знижується.

За його словами, багато досвідчених прокурорів, які працювали з реальними справами, залишили систему або пішли на фронт. Але навіть тих, хто воює, — не підтримують.

“З прокурорами, які пішли воювати, ніхто з керівництва не комунікує, їх викинули із загального чату,” — розповів він.

Коли реформи втрачають зміст

Суть проблеми, за словами колишнього прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, полягає не лише в окремих недоліках, а у набагато глибшому явищі — системній кризі управління.

Він наголошує, що українські антикорупційні реформи останніх років проводилися поспіхом, під тиском суспільства та міжнародних партнерів, але без вибудуваної та чітко продуманої моделі контролю. Координація між ключовими органами — САП, НАБУ та Офісом Генерального прокурора — виявилася формальною, а механізм взаємодії між ними так і не став ефективним інструментом забезпечення справедливості.

У результаті замість обіцяної прозорості виникла вибірковість, коли окремі справи отримують хід, а інші — роками лежать без руху. Там, де мала б бути реальна підзвітність, з’явилася лише її імітація. Незалежність правоохоронних структур, якою колись так пишалися реформатори, поступово перетворилася на самодостатність без жодного зовнішнього нагляду.

“Незалежність без відповідальності — це хаос,” — підсумував Броневицький, наголошуючи, що в умовах війни така ситуація є особливо небезпечною. Адже тил держави має бути міцним і згуртованим, а не роз’єднаним внутрішніми конфліктами та взаємною недовірою між інституціями.

Попри критичні оцінки, колишній прокурор не демонструє зневіри. Навпаки, він закликає не зупинятися на півдорозі й не перетворювати реформи на фікцію. На його переконання, вихід полягає у створенні дієвого механізму контролю — не політичного, а правового — який забезпечить реальну відповідальність кожного посадовця за результати роботи.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.