Ціна непослідовності: Верховний Суд скасував рішення апеляції через суперечливу мотивацію

Верховний Суд розглянув тривалий спадковий спір щодо домоволодіння в Одесі. Касаційна інстанція частково задовольнила скаргу позивачки, скасувавши постанову Одеського апеляційного суду та направивши справу на новий апеляційний розгляд. Ключовою причиною такого рішення стали взаємовиключні висновки апеляційного суду, неповне дослідження доводів сторін і відсутність належної мотивації щодо істотних обставин справи.

Правова головоломка: будинок – спільний і особистий?

Касаційний цивільний суд ВС детально проаналізував касаційну скаргу у справі №521/8157/21 на постанову Одеського апеляційного суду.

Підґрунтям спору стало свідоцтво про право на спадщину, видане у 2017 році – після смерті матері позивачки. Йдеться про житловий будинок під літерою «Б» площею 76,3 кв.м і прибудову «а1» площею 6,9 кв.м, яку вказано як самочинно збудовану. Позивачка наполягала, що нотаріусом помилково визначено обсяг спадкової маси, внаслідок чого у свідоцтво про спадщину включено майно, яке є її особистою власністю.

За словами позивачки, житловий будинок під літерою «Б» є її особистою власністю, оскільки був збудований ще батьком, а на момент затвердження мирової угоди з іншою співвласницею у 1994 році цей будинок юридично ще не існував і, відповідно, не міг бути предметом розподілу між спадкоємцями. Аналогічну позицію позивачка займала і щодо прибудови «а1», вважаючи безпідставним надання їй статусу самочинного будівництва.

Як зазначено у матеріалах справи, в травні 2021 року спадкоємниця звернулася до приватного нотаріуса із заявою, в якій просила скасувати свідоцтво про право на спадщину від 23 листопада 2017 року, а також видати нове свідоцтво про право на на спадщину, що складається з 48/200 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння.

Співвласником домоволодіння була ще одна особа, яка проживала у житловому будинку під літ. «А», загальною площею 34,1 кв.м, що підтверджується ухвалою, яку Іллічівський районний суд м. Одеси виніс раніше – лютому 1994 року. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді частини домоволодіння. Саме тому позивачка хотіла оформити нове свідоцтво про право на спадщину. Проте 26 травня 2021 року вона отримала роз`яснення приватного нотаріуса, в якому зазначено: підстави для скасування свідоцтва про право на спадщину від 23 листопада 2017 року – відсутні.

Протокольною ухвалою суду першої інстанції було замінено неналежного відповідача – приватного нотаріуса – на спадкоємця, якому належала частка у спільному будинку. До участі в справі було залучено нотаріуса як третю особу. Проте в листопаді 2023 року Малиновський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позову. Це рішення мотивовано тим, що позивачка не надала доказів, які підтверджують належність житлового будинку під літерою «Б» саме їй. При цьому суд посилався на статтю 391 Цивільного кодексу України, згідно якої лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У свою чергу, Одеський апеляційний суд формально задовольнив апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції, але водночас ухвалив нову постанову з тим же самим результатом – повною відмовою у позові. При цьому апеляційна інстанція дійшла суперечливих висновків: з одного боку, визнала рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає вимогам законності, а з іншого – заявила про його обґрунтованість і відповідність нормам матеріального права. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на помилки у визначенні належного відповідача судом першої інстанції, але фактично не надав оцінки цим обставинам у контексті правильного вирішення спору.

Апеляція у двох вимірах: законно і незаконно – водночас

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд нагадав, що його повноваження обмежені перевіркою правильності застосування норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги. Касаційна інстанція не встановлює нових фактів, а лише оцінює: чи були вони належним чином досліджені судами нижчих інстанцій і чи отримали правову оцінку у мотивувальній частині рішень.

Визначальне значення мало дотримання вимог до законності й обґрунтованості судового рішення, визначених статтями 263, 264, 265 та 382 ЦПК України, а також стандартів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд підкреслив: судове рішення має бути внутрішньо узгодженим, логічним і таким, що дає відповідь на істотні аргументи сторін. Наявність у мотивувальній частині взаємовиключних висновків свідчить про порушення принципу верховенства права і позбавляє сторони можливості зрозуміти реальні підстави відмови у захисті їхніх прав.

Особливу увагу КЦС ВС звернув на суттєвий момент: апеляційна інстанція фактично визнала порушення процесуальних норм судом першої інстанції, зокрема щодо суб’єктного складу сторін, але не проаналізувала, як ці порушення вплинули на правильність вирішення справи. Так само, на думку Верховного Суду, апеляційний суд залишив поза увагою доводи позивачки про неправильне визначення правового статусу прибудови «а1» та її включення або невключення до спадкової маси, що було одним із головних питань спору.

У своїй постанові Верховний Суд наголосив: «Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення…».

Касаційна інстанція нагадала усталену практику Європейського суду з прав людини: мотивоване рішення має демонструвати сторонам, що їх почуто, а також забезпечувати ефективну можливість оскарження. Також Верховний Суд зробив посилання на правові позиції Великої Палати ВС, які акцентують на необхідності чіткої, зрозумілої та несуперечливої мотивації судових актів.

Враховуючи те, що порушення норм процесуального права були допущені саме судом апеляційної інстанції та унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають вирішальне значення для справи, Верховний Суд скасував рішення Одеського апеляційного суду. Справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду, який зобов’язаний надати повну оцінку доводам сторін, усунути логічні суперечності та чітко визначити правовідносини, що виникли у спорі за спадщину.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.