Чи має позивач право на відшкодування витрат на правничу допомогу, якщо провадження закрито через відсутність предмета спору

Справу з цікавим питання щодо витрат на правничу допомогу КГС ВС передав на розгляд Об`єднаної палати. Відповідач наполягав на різній судовій практиці.

У червні 2025 року ПрАТ «СК «УСГ» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПрАТ «СК «Саламандра» про стягнення шкоди в порядку суброгації. 26 червня 2025 року позивач подав заяву про закриття провадження: на його рахунок надійшли кошти від МТСБУ в повному обсязі позовних вимог. У тій же заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року, закрито провадження у справі № 917/1161/25 на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України; повернуто ПрАТ "СК "УСГ" з Державного бюджету України судовий збір та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати  на професійну правничу допомогу.

Проте у касаційній скарзі та уточненнях до неї відповідач просить суд ухвалу Господарського суду Полтавської області від 01 липня 2025 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12 серпня 2025 року у справі № 917/1161/25 скасувати в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що у низці справ суди визнають допустимим звернення до суду без заяви до страховика та присуджують витрати на правничу допомогу, навіть якщо спір по суті не розглядався. В інших справах суди, навпаки, акцентують увагу на недопустимості передчасного звернення та пов`язують відмову у компенсації витрат із відсутністю фактичного спору і невиконанням позивачем обов`язку з досудового інформування відповідача. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про існування неоднакової судової практики щодо застосування норм процесуального та матеріального права у справах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, коли спір фактично не виник, а страховика було позбавлено права виконати зобов`язання в добровільному порядку.

У заяві про закриття провадження за відсутністю предмету спору, позивач ставив питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що він не підтримує свої позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення цього позову.

Касаційний господарський суд  у складі Верховного Суду  вирішив передати на розгляд Об`єднаної палати з наступних міркувань.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу на підставі частини третьої статті 130 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц  зазначала, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (пункт 49 постанови).

Особливості здійснення розподілу витрат у разі закриття провадження у справі унормовані у статті 130 ГПК України, яка є спеціальною нормою. Так, згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Водночас Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2025 року у справі № 917/276/25 зазначав, що у позивача виникає право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини третьої статті 130 ГПК України лише у випадку його відмови від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК.

Питання полягало в тому, що в цій справі провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Згідно з висновком, викладеним у постанові від 24 жовтня 2025 року у справі №   917/276/25, закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України унеможливлює стягнення витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини третьої статті 130 ГПК України.

Отже, Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2025 року у справі №   917/276/25 ототожнив термін "відмова позивача від позову", який використовується в першому реченні частини третьої статті 130 ГПК України з терміном "позивач не підтримує своїх вимог", який застосований у другому реченні частини третьої статті 130 ГПК України. 

КГС ВС  з таким висновком не погодився.

На думку суддів терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах ГПК України не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог. 

Якщо застосовувати логічний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.

Системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України звертає увагу на те, що стаття 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини третьої статті 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

Також, системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України дає можливість дійти висновку, що в інших нормах ГПК України законодавець використовує термін "не підтримує позовних вимог" з іншим змістом ніж "відмовляється від позову", зокрема у частинах четвертій, п`ятій статті 55 ГПК України, що свідчить про те, що законодавець не ототожнює ці терміни.

Суд також застосував цільовий спосіб тлумачення частини третьої статті 130 ГПК України та звернув увагу на норму частини першої статті 2 ГПК України, яке відносить до завдань господарського судочинства справедливе вирішення судом спорів, що включає в себе дотримання принципу справедливості як при застосуванні норм права до спірних правовідносин, так і при їх тлумаченні. КГС ВС визнав, що навряд чи буде справедливим тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України у такий спосіб, що якщо позивач подав обґрунтований позов у зв`язку з чим поніс витрати на правничу допомогу і відповідач після цього задовольнив його вимоги, то позивач отримує право відшкодувати ці витрати з відповідача лише якщо додатково ще відмовиться від позову, а якщо суд закрив провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору, то ні.

Колегія суддів тлумачить норми частини третьої статті 130 ГПК України таким чином, що за загальним правилом першого речення частини третьої статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, оскільки така відмова може бути здійснена позивачем з різних підстав, в тому числі внаслідок заявлення необґрунтованого позову. Проте, якщо позивач не підтримує свої позовні вимоги унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому, спосіб у який позивач не підтримує своїх вимог не має значення для застосування норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України.

Рішення Об`єднаної палати може стати важливим орієнтиром для судової практики у спорах про компенсацію витрат на правничу допомогу. 

Автор Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.