Верховний Суд: апеляція не може приймати докази, яких не існувало на момент рішення першої інстанції

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядаючи 10 вересня 2025 року cправу №  906/127/24.

КГС зазначив, що саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду від 27.08.2023 у справі №552/7368/21).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19).

З огляду на це, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у прийнятті до розгляду нового доказу - заяви свідка.

Правовий аналіз наведених положень статей 86, 88, 89 ГПК свідчить, що виклик свідка не є обов`язковим для здійснення оцінки показань свідків судом, а також те, що передумовою виклику свідка для допиту є суперечливість обставин, викладених свідком у заяві, іншим доказам, або у разі наявності у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №901/2027/13, від 26.05.2022 у справі №908/2828/19).

Справа стосується дій колишнього голови правління АТ «Житомиргаз», який обіймав цю посаду з 2008 по серпень 2023 року. У травні 2023 року наглядова рада товариства шляхом заочного голосування розглядала питання про преміювання голови правління та членів правління. У протоколі засідання було зафіксовано, що за виплату премій проголосували 2 члени ради, 1 утримався, і рішення було позначено як «прийняте».

Спираючись на цей протокол, голова правління видав наказ, яким нарахував премії на загальну суму 11 180 200 гривень собі та п’ятьом членам правління.

Проте згодом з’ясувалося, що за статутом та Положенням про наглядову раду АТ «Житомиргаз», рішення у формі заочного голосування має прийматися простою більшістю голосів від загального складу ради, який налічував 5 осіб. Таким чином, для прийняття рішення потрібно було мінімум 3 голоси «за», а не 2. У листопаді 2023 року один із членів наглядової ради, який утримався, повідомив, що при голосуванні допустив описку, і насправді мав намір голосувати «за». Він направив товариству виправлений протокол. Однак на той момент його повноваження як члена наглядової ради вже були припинені.

АТ «Житомиргаз» подало до суду позов про стягнення з колишнього голови правління 11,18 млн гривень збитків, стверджуючи, що той видав наказ на підставі юридично недійсного рішення ради.

Господарський суд Житомирської області та апеляційний суд задовольнили позов.

Переглядаючи справу Верховний Суд нагадав, що згідно з вимогами ст.92 ЦК особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Зміст ч.2 ст.1166 ЦК свідчить про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, тому спростування цієї вини є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі №911/3853/23, ухваленої за подібних правовідносин, вказав, що виконавчий орган не відповідає за зміст рішень наглядової ради та їх правомірність, а лише організовує їх виконання. Негативні наслідки, пов`язані з невідповідністю рішень наглядової ради вимогам закону та/або статуту товариства, загалом не мають покладатися на виконавчий орган. Вжиття виконавчим органом заходів, спрямованих на виконання цих рішень, не може слугувати підставою для притягнення його до відповідальності.

Водночас Верховний Суд зауважив, що законодавство закріплює обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку товариства. Недотримання таких обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству та, як наслідок, зобов`язання відшкодувати її.

Отже, при застосуванні ст.92 ЦК потрібно оцінювати не лише формальне дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Навіть якщо посадова особа prima facie виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

На підставі викладеного вище Верховний Суд вважає, що за наявності ознак очевидної протиправності рішення, зокрема, відсутності необхідної кількості голосів для його прийняття, виконавчий орган, реалізуючи свої фідуціарні обов`язки та виявивши належну обачність, повинен принаймні поінформувати наглядову раду про можливі дефекти такого рішення.

Тобто, Верховний Суд остаточно підтвердив, що керівник компанії, навіть діючи на підставі рішення наглядової ради, не звільняється від власної відповідальності за очевидні порушення процедури. Рішення підкреслює важливість фідуціарних обов’язків та принципу обачності для посадових осіб, які повинні самостійно оцінювати законність рішень, які вони виконують, особливо коли йдеться про значні майнові витрати. 

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.