Як не втратити право на відстрочку: Верховний Суд розповів, у яких випадках суд визнає призов законним

Нажаль, повномасштабна війна триває і вже п’ятий рік і питання, пов’язані з військовою службою звучать дедалі голосніше. В масивах законодавчих змін важко віднайти потрібний правовий орієнтир, а особливо, в умовах коли суперечливі ситуації не просто іноді трапляються, а набувають системного характеру. Тож важливого значення набуває чітке правове регулювання мобілізаційних процесів, і надважливу роль у врегулюванні спірних питань відіграє саме судова практика, адже за кожним судовим рішенням стоять реальні історії військовослужбовців.

Верховний Суд опублікував першу серію із циклу оновлюваних тематичних оглядів судової практики щодо питань військової служби. «Судово-юридична газета» своєю чергою розпочинає цикл публікацій, в яких розбираємо ключові кейси Верховного Суду. Це не просто перелік рішень — це дорожня карта на шляху до захисту інтересів та винесення справедливих рішень. І сьогодні розглядаємо питання, що пов’язані з прийняттям на військову службу.

Повістка ТЦК не підлягає оскарженню в суді

​​Суть справи, викладеної в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року № 300/1263/22 полягала в тому, що громадянин звернувся до суду з позовом проти Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), вимагаючи визнати протиправним та недійсним наказ про зобов’язання прибути до центру, який був реалізований шляхом вручення повістки.

​Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження. Позивач не погодився з цим і подав касаційну скаргу, проте Верховний Суд залишив рішення попередніх судів без змін.

​Суд визначив, що сама по собі повістка є лише засобом інформування, а не рішенням, що порушує права громадянина в розумінні КАС України.

​​Повістка — це лише спосіб оповіщення. Крім того, повістка не є рішенням чи дією суб’єкта владних повноважень, які можна оскаржити в адміністративному суді. Вона не створює, не припиняє і не змінює правовідносин між особою та державою у той спосіб, як це роблять акти індивідуальної дії.

​Обов’язок військовозобов’язаної особи з’явитися за викликом встановлений нормами законодавства про військовий обов’язок і військову службу, а повістка лише фіксує конкретну дату та час для виконання цього обов’язку. ​При цьому вручення не означає автоматичного укладення контракту чи негайного проходження служби.

​​Важливе уточнення: це рішення підкреслює, що правовий захист у питаннях мобілізації має будуватися не на оскарженні факту отримання повістки, а на етапах прийняття конкретних рішень, наприклад, рішень ВЛК або наказів про безпосередній призов, якщо для цього є законні підстави.

Чи можуть мобілізувати до 25 років?

Верховний Суд ухвалив важливе рішення постановою від 14 листопада 2025 року № 460/5251/24 розмежувавши мобілізацію призовників і військовозобов’язаних, яким не виповнилося 25 років.

23-річний громадянин звернувся до суду з позовом проти військової частини. Він стверджував, що його мобілізація була незаконною, оскільки йому лише 23 роки, тобто менше встановленого законом віку для призову під час мобілізації, він не проходив строкову службу, не мав військової підготовки у ВНЗ та не надавав добровільної згоди на службу. Позивач вважав, що він є призовником, а отже, не підлягає призову за мобілізацією до досягнення 25 років.

Суди всіх інстанцій, включаючи Верховний Суд, відмовили у задоволенні позову, оскільки було встановлено, що на момент мобілізації позивач вже перебував у статусі військовозобов’язаного, а не призовника.

Верховний Суд зазначив, що віковий поріг у 25 років встановлений законом саме для призову на службу осіб, які перебувають у статусі призовників. Віковий критерій 25 років застосовується виключно до призовників, тобто тих, хто стоїть на обліку призовників і не набув статусу військовозобов’язаного.

Якщо особа вже перебуває у запасі як військовозобов’язаний (наприклад, раніше визнана непридатною в мирний час / обмежено придатною у воєнний час, зарахована до запасу), то після повторного проходження ВЛК та визнання придатною — вона підлягає призову на мобілізацію незалежно від віку (навіть до 25 років). У цій справі позивач ще з 2018 року мав статус військовозобов’язаного — отримав тимчасове посвідчення «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний», тому підпадав під призов за Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відсутність відстрочки, неоскарження висновку ВЛК та відсутність доказів порушень процедури призвели до відмови в позові.

Важливе уточнення: до 18 травня 2024 року віковий критерій застосовувався виключно до призовників, а військовозобов’язані, які вже були зараховані до запасу за результатами медичного огляду, підлягали призову на військову службу під час мобілізації незалежно від віку. Особи зі статусом «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час», після повторної ВЛК та визнання придатними могли підлягати призову під час мобілізації і до 25 років. Після набрання чинності Законом № 3621-IX скасовано статус «обмежено придатний» до військової служби. Громадяни, які раніше мали таку категорію, зобов’язані пройти повторну ВЛК, за результатами якої їм визначається нова категорія придатності. Вирішальним є результат повторної ВЛК: якщо особу визнають придатною та вона має статус військовозобов’язаного, її зможуть призвати на військову службу навіть до досягнення 25 років.

Командир військової частини не має права мобілізувати призовника

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року № 520/27954/22 , частково задовольнивши касаційну скаргу та змінивши мотивувальну частину рішень нижчих інстанцій, розмежував повноваження командира військової частини та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо призову на військову службу під час мобілізації залежно від статусу особи — призовник чи військовозобов’язаний.

Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати наказ про його призов та зарахування до списків особового складу військової частини. Позивач, як призовник, стверджував, що не надавав добровільної згоди на мобілізацію, а командир військової частини не мав законних повноважень призивати його в односторонньому порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій розійшлися у висновках, що призвело до перегляду справи Верховним Судом. Верховний Суд частково задовольнив скаргу та надав чітке тлумачення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ч. 5 ст. 22) та Закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

Командир військової частини уповноважений призивати на військову службу під час мобілізації виключно військовозобов’язаних, тобто осіб, які перебувають у запасі, раніше визнані придатними тощо.

Призовників, тобто громадян призовного віку, які не перебувають у запасі, не проходили строкову службу та не мають статусу військовозобов’язаного, можуть призивати лише ТЦК та СП.

При цьому призов призовників за мобілізацією в примусовому порядку законодавство не передбачає — командир частини не має права самостійно видавати наказ про їх зарахування без добровільної згоди, наприклад, за контрактом.

Важливе уточнення: Чинне законодавство не дає права командиру військової частини діяти всупереч нормам закону та призивати призовників на військову службу не за контрактом, а за мобілізацією. Якщо призовника було зараховано до списків частини наказом командира без його добровільної згоди та без відповідного рішення ТЦК, такий наказ є нікчемним. Це дає підстави для оскарження перебування на службі та звільнення через порушення процедури призову.

Відстрочка не застосовується автоматично

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року № 280/6033/22 сформулював правову позицію: наявність права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією не є автоматичним захистом — військовозобов’язаний повинен активно реалізувати це право до моменту набуття статусу військовослужбовця.

Позивач, як здобувач фахової передвищої освіти, оскаржував наказ про його призов на військову службу. Він стверджував, що відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на момент призову) не підлягав призову як студент. Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд скасував рішення та відмовив у позові. Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляції — без змін.

На момент видання наказу про призов позивач дійсно мав право на відстрочку як здобувач фахової передвищої освіти. Проте, право на відстрочку не є автоматичним і не звільняє від обов’язку проходження служби. Право на відстрочку реалізується виключно шляхом активних дій самого військовозобов’язаного: подання документів, звернення до уповноваженого органу (районного ТЦК та СП) та оформлення відстрочки у встановлений спосіб.

У постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 560/8238/22 Верховний Суд вчергове наголошує, що право на відстрочку необхідно реалізовувати активно і самостійно.

Позивач оскаржував дії щодо його мобілізації, посилаючись на те, що на його утриманні перебуває донька — особа з інвалідністю II групи, тому він не підлягає призову. Верховний Суд зазначив, що наявність повнолітньої дитини з інвалідністю II групи не дорівнює автоматичному звільненню від військової служби — це лише підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Саме на військовозобов’язаного покладено обов’язок самостійно повідомити орган військового обліку про наявність підстав для відстрочки та надати документи, які підтверджують це право.

До такого ж висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 11 квітня 2024 року № 520/7954/22, зазначивши, що наявність статусу студента дає право на відстрочку, але не захищає від призову, якщо особа вчасно не повідомила про своє навчання та вже стала військовослужбовцем. Статус студента лише надає право на відстрочку, а не автоматично звільняє від обов'язку служби. Реалізувати право на відстрочку можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після того, як видано наказ про зарахування до списків частини, особа вже не вважається такою, що підлягає призову, а є такою, що вже проходить службу.

Важливе уточнення: Позиції ВС окреслюють загальний підхід судів до реалізації права на відстрочку, чи то за освітою, сімейними обставинами, або інвалідністю. Відстрочка — це інструмент, який вимагає своєчасного використання, тобто активного і вчасного оформлення з боку громадянина. Реалізація права на відстрочку можлива лише до моменту набуття статусу військовослужбовця, тобто до фактичного зарахування до списків особового складу військової частини після призову. ТЦК та СП не зобов’язані самостійно знаходити підстави для відстрочки без ініціативи громадянина.

Статус багатодітної сім’ї не гарантує відстрочку

Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2024 року № 340/2502/23 залишив без задоволення касаційну скаргу та підтвердив рішення нижчих інстанцій: багатодітний батько не має права на відстрочку від мобілізації, якщо хоча б одна з трьох дітей досягла 18 років, навіть якщо продовжує навчання та перебуває на утриманні.

Верховний Суд зазначив наявність статусу багатодітної родини та факт утримання дитини після 18 років, навіть якщо вона продовжує навчання, не дають права на відстрочку від мобілізації. Вирішальним фактором є наявність саме трьох дітей, які не досягли 18-річного віку.

Важливе уточнення: Законодавство не змінилося в цій частині: відстрочка для батьків — виключно за трьома і більше дітьми до 18 років (за умови відсутності заборгованості з аліментів понад 3 місяці). Обов’язок утримувати повнолітню дитину-студента, закріплений у Сімейному кодексі, не змінює вимог мобілізаційного законодавства. Для реалізації права на відстрочку факт утримання має стосуватися виключно неповнолітніх дітей.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.