Верховний Суд: Мобілізація батька не може відкласти право дитини на аліменти
Воєнний стан поставив перед судами новий виклик — як забезпечити права військовослужбовця, не допустивши при цьому порушення права дитини на належне утримання.
У постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув питання про допустимість зупинення апеляційного провадження у справі про стягнення аліментів у зв’язку з проходженням відповідачем військової служби.
Ця правова позиція має важливе значення для судової практики, оскільки визначає межі застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у спорах, де предметом захисту є право дитини на утримання. Суд звернув увагу на необхідність забезпечення справедливого балансу між процесуальними гарантіями військовослужбовця та найкращими інтересами дитини.
Обставини справи
У січні 2024 року мати дитини звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки. Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу дитина проживає разом із нею, перебуває на її утриманні, тоді як батько добровільно фінансової допомоги не надає.
Рішенням міського суду позов було задоволено. Суд стягнув з батька аліменти у розмірі 1/4 усіх видів доходу щомісячно з установленими законом мінімальними та максимальними межами.
Не погодившись із рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Під час апеляційного розгляду він звернувся з клопотанням про зупинення провадження, посилаючись на проходження військової служби за мобілізацією та участь у заходах із забезпечення оборони України.
Апеляційний суд погодився з цими доводами та зупинив провадження до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.
Мати дитини оскаржила таку ухвалу в касаційному порядку, вказуючи, що тривале зупинення справи фактично порушує право дитини на своєчасне отримання утримання.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).
Важливим є те, що інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
Проте під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
ВС також звернув увагу, що системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов'язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи.
Додатково Суд зазначив, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 щодо обов’язкового зупинення провадження у зв’язку з військовою службою сторони не може застосовуватися автоматично у спорах про аліменти без оцінки інтересів дитини, завдань цивільного судочинства та принципу верховенства права.
Щодо забезпечення найкращих інтересів дитини
ВС звернув увагу, що принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв'язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.
Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини.
Суд вказав, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.
По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.
Верховний Суд звернув увагу, що зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист.
Тож, спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану.
Додатково Суд нагадав, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко.
Оцінюючи конкретні обставини справи, Верховний Суд встановив, що відповідач активно користувався процесуальними правами: подавав апеляційну скаргу, заяви, клопотання та особисто підписував процесуальні документи.
Суд зазначив, що фактична поведінка батька дитини свідчить про відсутність об'єктивних перешкод для реалізації ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків при вирішення питання щодо матеріального утримання його малолітньої дитини.
Також ВС вказав, що за наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на дитину.
Водночас зупинення такого спору на невизначений строк фактично дозволяє відтермінувати виконання обов’язку щодо утримання дитини та може призвести до порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конвенцією про права дитини.
Тож, суд апеляційної інстанції у достатній мірі не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини та дійшов передчасного висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується забезпечення права дитини на утримання, до припинення перебування відповідача у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Таким чином, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу для продовження розгляду.
Суд сформулював важливу правову позицію, що військова служба сама по собі не є безумовною підставою для зупинення спору про аліменти. У таких справах суд повинен враховувати не лише права військовослужбовця, а й право дитини на своєчасне утримання.
Читайте також — як стягнути аліменти з військовослужбовця: що передбачає закон та як працює механізм утримання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
