Втратив роботу через війну — чи можна не платити кредит: що каже закон і Верховний Суд
Повномасштабна війна суттєво вплинула на платоспроможність громадян та бізнесу. Багато позичальників втратили роботу, джерела доходів або були змушені залишити місце проживання. У зв’язку з цим виникло практичне питання: чи може особа законно припинити сплачувати кредит, посилаючись на воєнний стан та пов’язані з ним економічні труднощі.
Проблема має особливе значення для судової практики, оскільки кредитні спори залишаються однією з найчисельніших категорій цивільних та господарських справ. Крім того, війна актуалізувала питання співвідношення договірних зобов’язань, форс-мажору та спеціальних законодавчих гарантій для окремих категорій боржників.
Законодавче регулювання
Основою правового регулювання є норми Цивільного кодексу України про належне виконання зобов’язань.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.
Втрата роботи, зменшення заробітної плати чи погіршення матеріального становища боржника не належать до підстав припинення кредитного зобов’язання.
Сам факт відсутності доходу не означає, що борг перестає існувати. Тому позичальник не набуває права автоматично припинити сплачувати кредит лише через те, що внаслідок війни втратив роботу або джерело заробітку.
Форс-мажор і кредитні зобов’язання: що говорить Верховний Суд
Одним із найпоширеніших аргументів боржників є посилання на форс-мажорні обставини.
Стаття 617 ЦК України передбачає, що особа може бути звільнена від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе наявність випадку або непереборної сили. Однак ця норма не передбачає припинення самого зобов’язання.
У практиці Верховного Суду сформовано послідовний підхід: форс-мажор може впливати на відповідальність за невиконання договору, але не ліквідує сам борг.
Зокрема, у постанові ВС від 10 грудня 2025 року у справі № 916/4003/24 суд наголосив, що навіть тривала дія форс-мажорних обставин не продовжує автоматично строк повернення кредиту та не звільняє позичальника від обов’язку повернути отримані кошти, якщо інше не передбачено договором або законом. Форс-мажор може мати значення лише для питання відповідальності за прострочення виконання.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 суд наголосив, що стаття 617 ЦК України передбачає звільнення саме від відповідальності за порушення зобов’язання, а не від виконання самого зобов’язання. Верховний Суд окремо звернув увагу, що відсутність у боржника необхідних коштів прямо не визнається випадком або непереборною силою в розумінні цієї норми.
Аналогічний підхід простежується і в практиці господарської юрисдикції. У постанові від 7 червня 2023 року у справі № 906/540/22 суд зазначив, що навіть введення воєнного стану та наявність загального листа ТПП України про військову агресію РФ як форс-мажор не означають автоматичної неможливості виконання будь-якого договору. Сторона, яка посилається на форс-мажор, повинна довести не лише сам факт існування таких обставин, а й їхній безпосередній вплив на виконання конкретного зобов’язання.
Верховний Суд також підкреслив, що непереборна сила має об’єктивно унеможливлювати виконання договору, а не лише створювати труднощі чи погіршувати економічне становище боржника. Тому втрата роботи, зменшення доходів або інші фінансові проблеми, навіть спричинені війною, самі по собі не є форс-мажором та не звільняють позичальника від обов’язку повернути кредит.
Спеціальні гарантії під час воєнного стану
Втрата роботи або інші наслідки війни не звільняють від повернення кредиту, однак законодавство передбачає певні гарантії для позичальників.
Так, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює, що під час воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов’язання. У цей період не підлягають нарахуванню та стягненню штрафи, пеня та інші санкції, а нараховані з 24 лютого 2022 року штрафні платежі підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Водночас такі гарантії не означають списання самого боргу. Позичальник, як і раніше, зобов’язаний повернути основну суму кредиту, а передбачені законом пільги стосуються переважно відповідальності за прострочення його погашення.
Проблемні аспекти судової практики
Основна складність полягає у доведенні причинного зв’язку між війною та неможливістю виконання конкретного договору.
Якщо підприємство було знищене внаслідок бойових дій, активи залишилися на окупованій території або боржник фактично втратив доступ до майна, суди можуть більш уважно оцінювати аргументи про форс-мажор.
Натомість загальне посилання на економічну кризу, інфляцію чи втрату роботи без додаткових доказів зазвичай не визнається достатньою підставою для звільнення від відповідальності.
Для обґрунтування впливу війни на можливість виконання зобов’язання боржник може подавати, зокрема, накази про звільнення, документи про втрату роботи чи доходів, підтвердження евакуації, акти про пошкодження або знищення майна, а також докази втрати доступу до активів чи їх перебування на тимчасово окупованій території. Такі докази оцінюються судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Таким чином, втрата роботи під час війни сама по собі не дає права не сплачувати кредит. Чинне законодавство та практика Верховного Суду виходять із того, що воєнний стан, форс-мажор або погіршення фінансового становища не припиняють кредитного зобов’язання і не звільняють від повернення основної суми боргу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
