Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, який відмовив міській раді у визнанні недійсним заповіту, складеного на користь спадкоємиці. Суд визнав, що заповіт відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його складання, і не містить підстав для визнання його недійсним, відхиливши аргументи міської ради щодо формальних порушень.
Суть справи
Міська рада звернулася до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного заповідачкою у 2000 році та посвідченого секретарем ради депутатів трудящих. Згідно з заповітом, усе майно, зокрема квартира, було передано відповідачці у справі. Міська рада стверджувала, що заповіт є недійсним через відсутність у ньому зазначення місця складання, прізвища та ініціалів посадової особи, яка його посвідчила, а також через невідповідність адреси заповідачки її паспортним даним. Раніше місцевий суд визнав спадщину відумерлою та передав квартиру територіальній громаді, але Рівненський апеляційний суд скасував це рішення, підтвердивши право спадкоємиці на майно. Після цього міська рада подала позов про визнання заповіту недійсним, але місцевий суд відмовив у його задоволенні.
Позиції сторін
Міська рада наполягала, що заповіт має бути визнаний недійсним через формальні недоліки: відсутність зазначення місця складання, прізвища та ініціалів посадової особи, яка його посвідчила, а також невідповідність адреси заповідачки паспортним даним. Позивач також указував на відмінність підпису в заповіті від підпису в паспорті заповідачки, вважаючи це підставою для визнання документа недійсним. Міська рада стверджувала, що ці порушення свідчать про невідповідність заповіту вимогам законодавства.
Відповідачка, спадкоємиця за заповітом, заперечувала позовні вимоги, наполягаючи на законності заповіту. Вона вказувала, що документ був посвідчений уповноваженою особою, зареєстрований у Державному реєстрі, і відповідає волі заповідачки. Відповідачка також скористалася наданим судом додатковим строком для подання заяви про прийняття спадщини після скасування рішення про визнання спадщини відумерлою.
Що вирішив суд
Рівненський апеляційний суд 12 серпня 2025 року залишив без змін рішення місцевого суду, який відмовив міській раді у визнанні заповіту недійсним. Суд установив, що заповіт, складений у 2000 році, відповідає нормам Цивільного кодексу УРСР 1963 року, чинного на момент його вчинення. Згідно з ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР, громадянин має право заповісти своє майно одній або кільком особам, а ст. 541 вимагає письмової форми заповіту, підпису заповідача та нотаріального посвідчення. Суд підтвердив, що заповіт був посвідчений уповноваженою особою – секретарем ради народних депутатів, і його реєстрація підтверджується архівними документами.
Апеляційний суд відхилив аргументи міської ради про невідповідність адреси заповідачки паспортним даним, зазначивши, що норми спадкового законодавства не передбачають такої підстави для визнання заповіту недійсним. Щодо відмінностей у підписі, суд указав, що позивач не подавав клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, а висновок судово-технічної експертизи не містив категоричних тверджень про підробку документа. Суд оцінив докази в сукупності, як того вимагає ст. 89 ЦПК України, і не знайшов підстав для визнання заповіту недійсним.
Додаткові деталі
Рівненський апеляційний суд підкреслив, що місцевий суд правильно застосував норми ЦК УРСР, які діяли на момент складання заповіту, та врахував правові висновки Верховного Суду в подібних справах. Відсутність у заповіті місця складання чи прізвища посадової особи не впливає на його дійсність, оскільки ці вимоги не були обов’язковими за законодавством 2000 року. Постанова суду від 12 серпня 2025 року у справі № 569/10332/23 (провадження № 22-ц/4815/664/25) залишила рішення місцевого суду без змін, підтвердивши право спадкоємиці на майно.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.