Стягнення аліментів зі зниклого безвісти військовослужбовця: на чому наголосив Верховний Суд під час розгляду
Зникнення військовослужбовця не припиняє аліментних зобов’язань автоматично, але й не позбавляє його сім’ю права на судовий захист. Касаційний цивільний суд ВС детально роз’яснив: хто саме та в який спосіб може оскаржувати дії державного виконавця, якщо боржник зник під час війни, але аліменти з нього продовжують стягувати.
Чоловік пропав, а борги залишились
Касаційний цивільний суд ВС розглянув справу № 370/1826/22, в якій оскаржувались дії головного державного виконавця Макарівського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
В основі спору – багаторічне виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого ще в грудні 2005 року Макарівським районним судом Київської області, про стягнення аліментів. Боржником був чоловік заявниці, а стягувачем – мати дитини від першого шлюбу. Аліменти визначалися з установленим мінімальним порогом: у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Після початку повномасштабної війни боржник був мобілізований і проходив службу у бойовому підрозділі. Наприкінці лютого 2023 року він зник безвісти під час виконання військового обов’язку, що підтверджувалося офіційними сповіщеннями військової частини та відповідними повідомленнями, надісланими його дружині. З того моменту сім’я опинилася у вкрай складній ситуації: з одного боку – правовий статус зниклого безвісти військовослужбовця, з іншого – незавершені аліментні зобов’язання, які продовжували виконуватись у примусовому порядку.
У виконавчому провадженні відбувалися численні процесуальні рухи. Державний виконавець то виносив постанови про закінчення провадження у зв’язку з відсутністю боржника, то скасовував їх – через наявність заборгованості. Зрештою, було винесено постанову про стягнення на доходи боржника у зв`язку із заборгованістю за виконавчим провадженням у розмірі 96170,66 грн. Таким чином, відповідні стягнення почали утримувати з грошового забезпечення військовослужбовця, яке виплачувалося його дружині як члену сім’ї зниклого безвісти.
Скаржниця неодноразово зверталася до органу державної виконавчої служби з вимогою – зупинити виконавче провадження. Вона обґрунтовувала свої звернення одразу кількома аргументами: статусом члена сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин; тим, що частина аліментних вимог стосувалася повнолітньої дитини, щодо якої судовий спір ще не був остаточно вирішений; а також очевидною неможливістю самого боржника захищати свої права.
Втім, державний виконавець послідовно відповідав запереченнями. Основний аргумент відмови був формальним: дружина військового не є стороною виконавчого провадження, а отже, не має права ініціювати питання про його зупинення чи отримувати інформацію щодо перебігу виконання. Скарги до органів Міністерства юстиції результату не дали, після чого заявниця звернулася до суду.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області провадження у справі було зупинено – на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК. Київський апеляційний суд своєю постановою залишив скаргу без задоволення. Фактично перша та апеляційна інстанції стали на бік державної виконавчої служби. Суди виходили з того, що дії та рішення державного виконавця відповідали вимогам закону, а скаржниця не мала процесуального статусу, який дозволяв би їй оскаржувати такі дії в порядку судового контролю.
Саме ці судові висновки й стали предметом касаційної скарги адвоката заявниці, яка просила скасувати ухвалу Макарівського районного суду Київської області та постанову Київського апеляційного суду, а також «ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити».
Оскаржити дії виконавця без статусу – неможливо
Касаційний цивільний суд ВС підійшов до справи значно ширше, – не обмежуючись простою перевіркою формальної правильності дій нижчих інстанцій. Суд детально проаналізував співвідношення норм Цивільного процесуального кодексу, законодавства про виконавче провадження та спеціального закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
КЦС ВС визнав, що законодавство прямо надає членам сім’ї зниклої безвісти особи право на захист її прав та інтересів. Однак ключовим стало питання форми і способу такого захисту. Суд наголосив, що інститут судового контролю за виконанням судових рішень має чітко окреслені межі. Згідно з процесуальним законом, звертатися зі скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть лише сторони виконавчого провадження – стягувач і боржник.
На переконання суду, сам по собі статус члена сім’ї зниклого безвісти, навіть за наявності законодавчо закріпленого права представляти його інтереси, не автоматично трансформує таку особу у сторону виконавчого провадження. Представництво можливе, але воно має здійснюватися у формах, передбачених процесуальним законом, зокрема шляхом звернення з відповідними позовами або заявами у належному процесуальному порядку.
Окрему увагу КЦС ВС приділив характеру вимог, заявлених у скарзі. Фактично дружина боржника просила не лише визнати дії виконавця неправомірними, а й зобов’язати зупинити провадження, повернути вже стягнуті кошти та компенсувати судові витрати. Такий комплекс вимог, на думку суду, виходив за межі судового контролю у виконавчому провадженні і фактично містив елементи матеріально-правового спору.
Розглядаючи касаційну скаргу, суд підкреслив: питання про розмір заборгованості з аліментів, правомірність їх нарахування, а також повернення коштів не можуть вирішуватися в порядку розгляду скарги на дії виконавця. Адже це предмет окремого позовного провадження, де мають бути досліджені всі фактичні обставини, докази та правові підстави. Аналогічно, вимоги про відшкодування шкоди або повернення коштів не є інструментом судового контролю, а мають розглядатися за загальними правилами цивільного судочинства.
У підсумку касаційна інстанція дійшла компромісного, але водночас принципового рішення. КЦС ВС визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій помилилися, розглянувши скаргу по суті та відмовивши в її задоволенні. Натомість правильним процесуальним рішенням було не вирішення спору по суті, а залишення скарги без розгляду через відсутність у заявниці належного процесуального статусу та через невідповідність обраного способу захисту характеру заявлених вимог.
Саме з цих підстав суд скасував рішення попередніх інстанцій, касаційну скаргу адвоката задовільнив частково, а скаргу заявниці на бездіяльність державного виконавця – залишив без розгляду. Водночас КЦС ВС прямо вказав, що «в разі незгоди із розміром заборгованості із сплати аліментів заявниця як заінтересована особа не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом», зокрема щодо визначення або оскарження розміру аліментної заборгованості чи захисту майнових інтересів сім’ї зниклого безвісти військовослужбовця.
Ухваливши постанову, касаційна інстанція залишила відкритим шлях для захисту прав членів сім'ї зниклого безвісти: суд чітко вказав, що такий захист має здійснюватися не шляхом формального оскарження дій виконавця, а через повноцінне судове провадження з дослідженням усіх обставин справи.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
