«Дешеве» правосуддя по-українські та міжнародні стандарти врегулювання оплати праці судді

12:44, 27 февраля 2018
Питання нерівності оплати праці виникло у зв’язку з різним розміром суддівської винагороди...
«Дешеве» правосуддя по-українські та міжнародні стандарти врегулювання оплати праці судді

Андрій Потапенко,

суддя-спікер Ржищевського міського суду Київської області

 

Законодавчі колізії врегулювання суддівської винагороди

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII (далі — Закон №1402-VIII).

Частина 1 статті 135 Закону №1402-VIII, кореспондуючись зі статтею 130 Конституції України, передбачає, що суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді: місцевого суду — 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; судді Верховного Суду — 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Разом із тим, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

На виконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010.

Так, частини 3, 4 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010, передбачають, що посадовий оклад судді     місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а суддів апеляційного, вищого спеціалізованого, ВСУ та КСУ — пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1.1, 1.2. та 1.3., відповідно.

Отже, вказані положення (пункти 22 та 23 розділу XII Закону № 1402-VIII)  у їх сукупності визначили рівень винагороди суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, на істотно меншому рівні, у порівнянні із тими суддями, які його пройшли, а також тими суддями, що призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом №1402-VIII.

Водночас 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 6.12.2016, пунктом 3 «Прикінцевих та перехідних положень» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Дана норма Закону з 1 січня 2017 року застосовується Державною судовою адміністрацією України при нарахуванні суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. У зв’язку із цим, наприклад, посадовий оклад судді місцевого суду складає 10 Х 1600 = 16000 грн, що еквівалентно (за курсом НБУ) 480 Євро.

Зазначені вище законодавчі колізії вже призвели до численних позовів суддів до адміністративних судів, оскільки низький розмір суддівської винагороди та нерівність в її оплаті, неякісне законодавче врегулювання, соціальна та правова незахищеність у сукупності з іншими викликами, що припали на перехідний період сучасної судової реформи (значне навантаження, кадровий колапс, тиск та втручання в діяльність суддів), створюють значний морально-психологічний тиск на судову систему України загалом, принижують та нівелюють високий статус судді в демократичному суспільстві.

Дія вказаних положень (починаючи з 1.01.2017) вже призвела до того, що абсолютна більшість суддів суддівського корпусу України отримують суддівську винагороду в значно меншому розмірі ніж судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, хоча, відправляючи правосуддя, вони виконують рівноцінну роботу згідно з посадовими обов’язками. Станом на січень 2018 року різниця в суддівській винагороді між суддями. які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та тими, що його не пройшли, становить більш ніж удвічі.

Крім того, сам по собі розмір суддівської винагороди у суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, став значно нижчим у порівнянні з іншими особами, які займають відповідальне положення в державі, та представниками інших юридичних професій. І це при тому, що рівень юридичної відповідальності суддів за прийняття ними рішень та рівень відповідальності перед суспільством є значно більшим ніж у згаданих осіб.

 

Міжнародні стандарти у сфері судочинства

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року, передбачають, зокрема, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її. На кожну державу — члена ООН покладається зобов'язання виділяти відповідні кошти, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Термін повноважень суддів, їх незалежність, відповідна винагорода повинні належним чином гарантуватися законом (пункти 1, 7, 11).

Згідно з пунктом 6.1 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.), рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання їхніх професійних обов’язків, повинен бути таким, щоб вони відчували себе захищеними від тиску при прийнятті рішення і в роботі загалом, щоб не було впливу на їхню незалежність та неупередженість.

У розвиток зазначеного вище Комітет Міністрів Ради Європи надав наступні рекомендації державам-членам щодо суддів. Оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та посадовим обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від принад, через які можна впливати на їх рішення. Мають бути гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантування виплат у зв’язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення.

Потрібно уникати впровадження систем, в яких основна оплата праці суддів залежить від їх досягнень, оскільки в такому випадку, можуть виникнути перешкоди для незалежності суддів (пункти 54, 55 додатку до Рекомендація CM/Rec (2010)12 КМ РЄ).

Консультативна рада Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади надала такі висновки: «винагорода суддів повинна гарантуватися законом» та «відповідати гідності їх професії та тягареві відповідальності, яка на них покладається». Європейська Хартія містить важливе прагматичне та реалістичне визнання ролі адекватної винагороди суддів у захисті «від тиску з метою впливу на прийняття рішень та в широкому сенсі на їх поведінку…» КРЄС повністю схвалює це положення Європейської Хартії. КРЄС відзначила, що дуже важливо (особливо для нових демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських окладів, а також упровадити положення, які б де-факто передбачали підвищення суддівських окладів відповідно до зростання вартості життя (пункти 61, 62 Висновку №1 (2001) КРЄС до уваги КМ РЄ).

Рівень оплати праці повинен встановлюватися у світлі соціальної ситуації в країні та бути порівнюваним із рівнем окладу для вищих державних посад.

Оплата праці має ґрунтуватися на загальних стандартах та визначатися за об’єктивними та прозорими критеріями, а не на основі оцінки ефективності роботи кожного конкретного судді (пункт 45 Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) щодо незалежності судової системи, частина І: незалежність суду (Венеція, 12-13.03.2010)).

27 червня 2014 року між Україною та Європейським Союзом було підписано УГОДУ ПРО АСОЦІАЦІЮ. В рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надавали особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією.

Сторони визнали важливість адаптації чинного законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Україна має забезпечувати, щоб існуючі закони та майбутнє законодавство поступово досягли сумісності з acquis (доробок спільноти) ЄС.

Отже, зазначені вище законодавчі норми щодо визначення суддівської винагороди, нерівність у праві суддями на її отримання, грубі законодавчі колізії призвели до неякісного врегулювання однієї із складових гарантій суддівської незалежності — відповідної оплати праці, що не відповідає як міжнародним стандартам у сфері судочинства, так і засадам державної антикорупційної політики України у частині відповідності рівня винагороди суддів їх статусу як осіб, що займають особливо відповідальне положення, відповідності гідності їх професії та тягареві відповідальності, яка на них покладається.

 

Шляхи вирішення питання нерівності оплати праці

23.02.2018 Вищою радою правосуддя було оголошено «Щорічну доповідь Вищої ради правосуддя про стан забезпечення незалежності суддів в Україні».

Одним із основних критеріїв незалежності суддів у вказаній доповіді зазначено суддівську винагороду. ВРП висвітлено проблему, яка виникла у зв’язку з різним розміром суддівської винагороди, в залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.

Серед основних причин виникнення даної проблеми зокрема було зазначено: занадто повільне здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання, пов'язане із перевантаженістю Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, грубі помилки, допущені у законодавчих актах, покликаних врегулювати питання оплати праці суддів у зазначений перехідний період.

Задля вирішення даної проблеми ВРП пропонує пришвидшити терміни проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та зміни в законодавстві, які дадуть можливість отримання суддівської винагороди в належному розмірі вже після проходження суддею першої частини кваліфікаційного оцінювання, а саме кваліфікаційного іспиту.

На даний час, ВККСУ призначено кваліфікаційне оцінювання та заплановано в 2018 році провести оцінювання орієнтовно 2700 суддів місцевих та апеляційних судів, відповідно до встановленого графіка. Згідно з зазначеними графіками, у 2018 році пріоритет надається проведенню саме стадії кваліфікаційного іспиту.

У цілому зазначені законодавчі пропозиції органів суддівського врядування заслуговують на підтримку, однак терміни ухвалення подібного рішення законодавчим органом наразі не відомі.

Разом із тим, Рада суддів України у своєму Рішенні №4 від 12.01.2018 від 12.01.2018 висловила позицію щодо необхідності скасування пунктів 22-23 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII або іншим чином усунути дискримінацію у виплаті суддівської винагороди, у зв’язку із чим звернулася до Ради з питань судової реформи.

Крім того, як повідомляла «Судово-юридична газета», за інформацією голови Верховного Суду до Верховного Суду надійшли 132 звернення судів різних інстанцій щодо нерівності у виплаті суддівської винагороди та необхідності внесення подання до Конституційного Суду України.

Насамперед, у вказаних вище зверненнях судів йдеться про визнання неконституційними положень пункту 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 6 грудня 2016 року в частині застосування їх до суддів України.

Також слід зазначити, що у КСУ вже перебуває на розгляді питання щодо нерівності виплати суддівської винагороди. Так, з 3.11.2016 року в КСУ перебуває на розгляді конституційне подання ВСУ щодо відповідності (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII статті 6, частин першої і другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої і другої статті 24, частин першої і другої статті 55, частин першої, п’ятої і шостої статті 126 Конституції України, за якими справа розглядається Судом з 21 листопада 2017 року.

Який із зазначених заходів захисту незалежності суддів призведе до реальних результатів, наразі не відомо, однак вже можна дійти висновку, що державою у законодавчій площині ще не забезпечено досягнення в повному обсязі сумісності з «доробком спільноти» Європейського Союзу, спрямованим на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності.


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
В каких случаях Большая Палата ВС принимает дело к производству
Видео
Сегодня день рождения празднуют
  • Яна Глущенко
    Яна Глущенко
    судья Киевского апелляционного административного суда
Новости онлайн