Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2929/17 відмовила колишньому учаснику АТО, добровольцю батальйону «Кіровоград» у встановленні факту участі особи в бойових діях (АТО).
Суд мотивував своє рішення наступним:
(пункт 4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413,
пункт 11 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 травня 2015 року № 200);
ВП ВС вважає, що розгляд такої заяви судом є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган, що має відповідну компетенцію. При цьому заявник не навів обставин, які б свідчили про неможливість отримання документа, що посвідчує його участь у бойових діях, в інший спосіб. Адже в силу положень Порядку та Положення показання певних осіб, визначених ними, входить до переліку документів, які підтверджують участь у бойових діях та надаються до відповідної комісії для підтвердження такої участі.
Зазначення у пункті 14 Положення про те, що рішення суду, в якому встановлений факт участі в бойових діях чи інших подіях, що дають право на визнання особи учасником бойових дій, визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій, не означає, що такий факт може бути встановлений за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаний факт суд може встановити у випадку оскарження громадянином рішення спеціально уповноваженого органу, що має відповідну компетенцію.
На думку ВП ВС, зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.
У червні 2017 року Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що у період з 27 серпня по 1 листопада 2014 року він брав участь у бойових діях, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України при здійсненні антитерористичної операції (АТО), зокрема як доброволець брав участь у бойових діях у складі 34-го батальйону «Кіровоград» на блокпосту № 3, розташованому в м. Торецьку (Дзержинську) Донецької області біля шахти «Південна» на першій лінії оборони. Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідків, відео- та фотоматеріалами, а також вироком суду.
Посилаючись на наведене, заявник просив установити факт його участі у бойових діях із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та безпосередньої участі в АТО з 27 серпня по 1 листопада 2014 року на блокпосту № 3 біля шахти «Південна» м. Торецька (Дзержинська) Донецької області для отримання статусу учасника бойових дій.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року заяву задоволено та встановлено факт, про який просив заявник.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року залишено без змін.
Проте Велика Палата Верховного Суду рішення обох судів скасувала та закрила провадження у справі.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата ВС підтримала практику розгляду справ щодо фраудаторних правочинів.