Чи можуть виселити з житлового будинку після припинення шлюбних відносин: позиція ВП ВС

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім’ї власника житла, суди мають взяти до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважити на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 447/455/17.

Обставини справи

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненим право відповідача користування житловим будинком, та зобов’язати відповідача звільнити вказаний будинок.

З матеріалів справи відомо, що у період шлюбу вона за власні кошти на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом, набула право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна, які є її приватною власністю, що вбачається зі змісту вказаних договорів та на що відповідач надав письмову згоду.

Зазначала, що з дня укладення договорів у будинку зареєстровані та проживають вона з сином. Відповідач зареєстрований за місцем проживання своїх батьків, однак проживав у будинку позивачки на тій підставі, що був її чоловіком. Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, відповідач відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.

Позивач вважала, що подальше перебування відповідача у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Визнано припиненим право відповідача на користування житловим будинком та зобов’язано його звільнити це приміщення.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1 280 грн.

 Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач зберігає право користування спірним житловим приміщенням і після припинення сімейних відносин з позивачем відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу Української РСР тому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми статей 319, 321, 391 ЦК України та зробив необґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання припиненим права відповідача на користування житловим будинком.

Висновок ВП ВС

Судді ВП ВС підкреслили, що згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї  власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 Цього Кодексу.

ВП ВС зазначила, що аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім’ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надав згоду на вселення такої особи як члена сім’ї.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинні відбуватись в судовому порядку.

При цьому ВП ВС звернула увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

ВП ВС наголосила, відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Так, ВП ВС зазначила, що положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

ВП ВС  відзначила, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім’ї власника житла, суди мають взяти до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважити на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Так, суди встановили, що позивач у позовній заяві посилався на те, що спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з який проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років. Указана обставина має оцінюватися з урахуванням вимог статті 50 ЖК УРСР, яка передбачає, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.

В іншій кімнаті проживає відповідач, з яким у позивачки припинені шлюбні відносини. За таких обставин вона змушена проживати разом із сином у своїх батьків. Крім цього, згідно з поясненнями позивачки, відповідач зареєстрований за місцем проживання його батьків. Доказів про неможливість проживання відповідача за місцем реєстрації матеріали справи не містять.

Таким чином, у цій справі питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Велика Палата Верховного Суду врахувала вимоги позивача про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Вважає, що припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом із нею.

Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім'ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім'ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання припиненим право відповідача на користування житлом та залишила в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Велика Палата ВС відступила від висновку щодо продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.