Як змінять закон про безоплатну правову допомогу: Кабмін зареєстрував проект закону

19 лютого Кабінет Міністрів України зареєстрував у Верховній Раді законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги та підвищення якості її надання №5107. 

Документ розроблено з метою ефективної реалізації прав осіб, у тому числі дітей, недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежена, на отримання якісної безоплатної правової допомоги шляхом спрощення механізму організації надання такої допомоги, врегулювання питання обов’язкової участі адвоката при розгляді судом справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу, а також вдосконалення процедури забезпечення якості безоплатної вторинної правової допомоги.

Проблема, яка потребує розв’язання

Для реалізації конституційного права громадян на безоплатну правову допомогу в Україні з 2013 року функціонує система надання БПД, фінансування якої здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Разом із тим, під час реалізації нормативно-правових актів у сфері надання безоплатної правової допомоги виникають питання, що необхідно врегульовувати шляхом внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та розроблення нового законодавства.

Законом центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – центри) визначено суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги, але при цьому механізм надання такої допомоги (розгляд звернень, прийняття рішень) на сьогодні в Законі відсутній, що ускладнює роботу працівників центрів.

Одним із принципів, на яких ґрунтується державна політика у сфері надання безоплатної правової допомоги в Україні, є доступність такої допомоги для всіх категорій осіб, що мають право на її отримання. Переважна більшість осіб, які звертаються за отриманням правових послуг, належить до соціально-вразливих категорій громадян, зокрема діти, особи з інвалідністю, інші.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають особи, середньомісячний дохід яких не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

З метою усунення соціальної несправедливості та забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги особам з інвалідністю виникла необхідність розширення критерію малозабезпеченості (з двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, як це є сьогодні, до двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб).

Сімейний кодекс України та процесуальне законодавство передбачають звернення до суду з певних питань дітей, які досягли 14 років. Водночас, Законом визначено, що звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги подаються особами, які досягли повноліття.

Також процесуальне законодавство передбачає право звернення до суду, зокрема, з питань поновлення дієздатності осіб, дієздатність яких обмежена, та недієздатних осіб.

До того ж за Законом звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги, що стосуються дітей, надсилаються або подаються їх законними представниками, а звернення, що стосуються осіб, визнаних судом недієздатними або дієздатність яких обмежена судом, надсилаються або подаються їх опікунами чи піклувальниками.

У зв’язку з цим потребують удосконалення норми Закону.

Крім того, існують випадки, коли законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Таким чином, існує необхідність врегулювання питань обов’язкової участі адвоката при розгляді судом справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу шляхом внесення змін до Закону, Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про психіатричну допомогу».

Рішенням Уряду дозволено центрам до законодавчого врегулювання залучати перекладача (сурдоперекладача) для забезпечення надання безоплатної вторинної правової допомоги суб’єктам права на таку допомогу відповідно до Закону в разі, коли зазначені суб’єкти не володіють державною мовою та/або є глухими, німими або глухонімими (постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 401 «Деякі питання залучення перекладачів (сурдоперекладачів) для забезпечення надання безоплатної вторинної правової допомоги»). Разом із тим, на сьогодні зазначене питання не врегульовано в Законі та на практиці виникає багато проблемних питань під час залучення перекладачів через відсутність такої процедури.

Статтею 14 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» передбачено, що особа, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право до прийняття рішення про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання, зокрема, медичної, психологічної, правової та іншої допомоги незалежно від місця проживання. Разом із тим, у Законі така категорія осіб не належить до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу.

Проєктом Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо проведення судово-психіатричної експертизи в адміністративному провадженні» №4326 від 5 листопада 2020 року пропонується доповнити КУпАП новою статтею 280-1, якою передбачити, що у разі наявності достатніх даних про те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, могла перебувати у стані неосудності під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності, орган (посадова особа), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, призначає судово-психіатричну експертизу за згодою або клопотанням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, або її законного представника. Крім того, зазначеною статтею передбачається обов’язкова участь захисника під час вирішення питання щодо необхідності проведення судово-психіатричної експертизи, що потребує передбачення відповідних змін у Законі.

Також підлягають удосконаленню порядок подання, розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правової допомоги та також підстави відмови у наданні такої допомоги (статті 18 - 20 Закону).

Крім того, потребують змін норми, якими визначено підстави та порядок припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема, в частині осіб, які отримують безоплатну вторинну правову допомогу та оголошені в розшук у кримінальному провадженні, оскільки у справах спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження участь захисника є обов’язковою.

У зв’язку з успішною реалізацією пілотного проєкту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» рішенням Уряду дозволено центрам до законодавчого врегулювання залучення посередника із числа адвокатів, включених до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, що пройшли навчання з реалізації Програми відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину, для врегулювання конфлікту між такими неповнолітніми та потерпілими шляхом укладення угоди про застосування зазначеної Програми. Таким чином, зазначене питання потребує врегулювання в Законі.

Слід також зазначити, що існуючий механізм моніторингу дотримання адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги потребує вдосконалення, про що свідчать, зокрема, висновки та рекомендації звіту Ради Європи за результатами «Оцінювання системи безоплатної правової допомоги в Україні у світлі стандартів та передового досвіду Ради Європи».

У цьому звіті автори зазначають, що ефективний моніторинг якості роботи адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, і дотримання ними стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги вимагає фахової оцінки матеріалів справи клієнта додатково до наявних способів оцінювання якості, таких як спостереження в суді та інтерв’ю з клієнтами, які проводять працівники центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Таким чином, виникла необхідність у запровадженні нового інструмента забезпечення якості безоплатної правової допомоги шляхом упровадження механізму незалежного оцінювання якості наданої адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги з використанням інструмента рецензування («peer review»).

Суть проєкту акта

Законопроєктом пропонується передбачити на законодавчому рівні:

• механізм надання центрами безоплатної первинної правової допомоги;
• право дітей, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, на звернення за безоплатною первинною правовою допомогою, а також право цих осіб на звернення за безоплатною вторинною правовою допомогою особисто з питань, звернення з якими до суду дозволяється таким особам, та порядок такого звернення;
• права центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги залучати перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися, у тому числі перекладача жестової мови, за рахунок коштів державного бюджету в разі, коли особа, яка бажає отримати безоплатну вторинну правову допомогу, не володіє державною мовою та/або має порушення слуху;
• конкретизація переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу;
• удосконалення порядку подання, розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правової допомоги, а також підстав відмови у наданні такої допомоги;
• конкретизацію підстав та порядку припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги;
• врегулювання питання оплати послуг із медіації, відновних практик при виведенні неповнолітніх із кримінального процесу адвокатам, що залучаються центрами;
• утворення комісії незалежного оцінювання якості надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою забезпечення надання якісної безоплатної вторинної правової допомоги шляхом впровадження механізму оцінювання якості наданої адвокатом правової допомоги з використанням інструмента рецензування («peer review»);
• збільшення межі малозабезпеченості осіб з інвалідністю для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, передбачивши право таких осіб на безоплатну вторинну правову допомогу в разі, якщо вони отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
• визначення прав та обов’язків суб’єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу.

Позиція заінтересованих органів

Законопроєкт погоджено Міністерством фінансів України, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством соціальної політики України без зауважень та Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із зауваженнями, які не враховано.

За результатами проведеної 18 січня 2021 року узгоджувальної наради Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України знято зауваження щодо надання внутрішньо переміщеним особам такого виду правових послуг, як захист, який надається виключно у справах про адміністративні правопорушення та кримінальних провадженнях та право на який виникатиме у внутрішньо переміщених осіб у разі належності їх до категорій осіб, передбачених пунктами 5-11 частини першої статті 14 законопроєкту.

Водночас зауваження Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України в частині визначення положеннями законопроєкту права внутрішньо переміщених осіб на безоплатну вторинну правову допомогу лише з питань, що пов’язані із захистом їх прав, визначених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», не враховано, оскільки запропоновані законопроєктом зміни не звужують коло питань, з якими внутрішньо переміщені особи можуть звернутись до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, не порушують їх права на доступ до вторинної правової допомоги, а лише уточнюють норми чинної редакції Закону посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.