Велика Палата ВС висловила позицію щодо звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання

18:43, 14 июля 2022
ВП ВС: Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення ВККС її компетенції щодо оцінювання.
Велика Палата ВС висловила позицію щодо звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/57/19, скасувавши рішення Касаційного адміністративного суду та відмовивши у позові звільненому судді.

Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що врахування обставин дисциплінарного проступку, за яке суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, не свідчить про надання йому повторної та/або додаткової оцінки, а тому підстав вважати, що позивача вдруге притягнуто до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення немає.

Відмітимо, що за даними нашого видання, по справі висловлено окремі думки сімома суддями. Нараза одна з них опублікована у Реєстрі судових рішень.

Отже, 16 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду винесла постанову по справі №9901/57/19 щодо кваліфікаційного оцінювання суддів. Позивачем у справі виступав суддя Франківського районного суду міста Львова Ростислав Козюренко, якого 26 березня 2019 року було звільнено з посади Вищою радою правосуддя, оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання його визнано таким, що не відповідає займаній посаді.

У січні 2019 року він звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 вересня 2018 року;

- зобов`язати відповідача повторно провести етап його кваліфікаційного оцінювання і дослідити досьє та провести співбесіду відповідно до вимог чинного законодавства.

Прохання мотивував насамперед неякісністю закону, тим, що немає належної, сталої, послідовної й передбачуваної законодавчої основи для проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді з дотриманням законодавчих і процедурних гарантій незалежності судової влади (зокрема, розроблених на рівні закону порядку, критеріїв та методів оцінювання), а також суперечливістю конституційної підстави до звільнення судді як наслідку такого оцінювання.

Вважає рішення ВККС «протиправним, оскільки:

- воно порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення;

- Комісія ухвалила рішення неналежним складом її колегії, бо двоє з трьох членів якої не є суддями, а член, що є суддею, не обраний суддями;

- через несвоєчасне повідомлення про час і місце проведення співбесіди стала неможливою участь на цій стадії кваліфікаційного оцінювання ГРД, що є порушенням законодавчо визначеного порядку проведення оцінювання;

- рішення ухвалено з порушенням таємниці нарадчої кімнати за результатами повторної співбесіди або, інакше кажучи, не у спосіб, визначений законом;

- ВККС колегіально ухвалила рішення з порушенням порядку дослідження суддівського досьє та на підставі матеріалів, яких бракувало (не містилися) в такому; воно є невмотивованим та необґрунтованим (більшість показників та їх складових залишилися не оціненими), що є достатньою самостійною підставою для його скасування;

- зазначені у рішенні фактичні підстави не є доконаними фактами, встановленими компетентними органами у визначеному законом порядку, але, однак, Комісія без належної перевірки зважила на них як на достовірні відомості й, при цьому, протиправно переплутала процедуру оцінювання з дисциплінарними процедурами».

У січні 2020 року позивач також просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП про звільнення від 26 березня 2019 року, ухвалене за наслідками розгляду подання ВККС.

Вимоги мотивував тим, що саме ВККС наділена усіма необхідними повноваженнями та інструментами для встановлення повного обсягу питань факту і права під час вивчення суддівського досьє, співбесіди з позивачем та оцінки доказів для ухвалення рішень, що віднесені законом до предмета її відання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 липня 2021 року позов задовольнив:

- визнав протиправним та скасував рішення ВККС № 1629/ко-18;

- зобов`язав ВККС повторно провести етап кваліфікаційного оцінювання судді  з етапу дослідження досьє та провести співбесіду відповідно до вимог законодавства;

- визнав протиправним і скасував рішення ВРП.

ВРП не погодилася з рішенням КАС ВС від 29 липня 2021 року і подала апеляційну скаргу про його скасування.

Велика Палата Верховного Суду виснувала таке.

1 лютого 2018 року ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Франківського районного суду м. Львова.

Оскільки за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя набрав 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами оцінювання всіх критеріїв, Комісія ухвалила рішення, яким за встановленою кількістю набраних балів визнала суддю Франківського районного суду м. Львова таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення його з посади цього суду.

Оцінюючи відповідність судді займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, колегія Комісії зважила на такі відомості:

- рішення Комісії від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12 про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді догани у зв`язку з відмовою в доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом;

- рішення Комісії від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15, ухвалене за зверненням про неналежну поведінку судді , яким ВККС встановила факт невжиття заходів щодо розгляду справи протягом строку, визначеного законом, та припинила провадження у дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення судді дисциплінарної відповідальності;

- безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень стало підставою для відкриття дисциплінарної справи, свідченням чого є ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 серпня 2018 року  № 2622/3дп/15-18;

- дані про надходження до Комісії та Ради за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді;

- факти про неподання декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки та декларації доброчесності за 2017 рік, що вказує на порушення положень статей 61, 62 Закону № 1402-VIII.

Позивач не погодився з цим рішенням і звернувся до Верховного Суду з позовом про його скасування.

ВП ВС вказує наступне у своїй постанові:

«ВККС, коли приймала рішенняпро визнання судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, виходила з того, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 352,125 бала, за критерієм професійної етики - 135 балів, за критерієм доброчесності - 155 балів.

Підставами для цього рішення стали обставини, які містяться в суддівському досьє та встановлені під час проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, зокрема: відомості в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та про встановлення факту в межах дисциплінарної справи, провадження у якій закрито внаслідок спливу строків давності притягнення судді до відповідальності; обставини, викладені в ухвалі про відкриття дисциплінарного провадження; а також відомості про надходження за період 2012-2018 років 51 скарги на дії судді, у тому числі дисциплінарне провадження щодо яких було та є пов`язаним з безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; неподання суддею декларації доброчесності за 2017 рік та декларації родинних зв`язків за 2013-2017 роки. Зміст цих підстав, зовнішній прояв та форма вираження відображені в оскаржуваному рішенні ВККС.

Відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності оцінюється Комісією за показниками, визначеними у розділі ІІ Положення № 143/зп-16, прийнятого на виконання вимог частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII.

Пунктом 4 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 встановлено, що рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту та оцінювання критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критерію професійної етики чи критерію доброчесності.

За змістом пунктів 5.2, 5.3 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам доброчесності відповідно.

Пунктами 1 та 2 глави 6 розділу ІІ цього Положення передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Дослідження досьє та проведення співбесіди як один з етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності. Тобто в цьому випадку встановлено легітимну мету дій ВККС.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, то Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23), а також у Кодексі суддівської етики.

З положень Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

З огляду на наведене, повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. При цьому оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Таким чином, жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Велика Палата у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня 2018 року у справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/328/17, від 12 та 26 червня 2018 року у справах № 800/248/17 та № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/354/17).

Велика Палата акцентувала увагу на тому, що установлена легітимна мета дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС у цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосовувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Оцінка критеріїв компетентності, професійності та доброчесності, яка має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, покладена на членів ВККС і ґрунтується на засадах рівноправності та співпричетності у прийнятті рішення. Повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого колегіального органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою.

З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень ЄСПЛ у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

У пункті 41 звіту Венеціанської комісії від 25 - 26 березня 2011 року передбачено можливий консенсус щодо обов`язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема таких, як законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, у тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом. Тобто принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи.

У рішенні ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» зазначено, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинне передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами №1402-VIII та № 1798?VIII.Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні.

Зі сказаного можна припустити, що якщо суддя, з-поміж яких й позивач, був ознайомлений не тільки з вимогами цитованого вище законодавства, а й виявив бажання пройти відповідну процедуру оцінювання, то він міг передбачити, що наслідки такого оцінювання могли бути як позитивні, так і негативні.

З оскаржуваного рішення ВККС вбачається, що у зв`язку з набранням суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв 642,125 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів, рішенням № 1629/ко-18 ВККС визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала ВРП розглянути питання про його звільнення з посади судді.

Ураховуючи наведені відповідачем мотиви прийняття спірного рішення, Велика Палата вважає, що рішення ВККС містить достатньо інформації щодо критеріїв, які вплинули на остаточну оцінку відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, та не вбачає підстав стверджувати, що висновки відповідача є свавільними.

На думку Великої Палати, ВККС дотрималася імперативних вимог статті 88 Закону № 1402-VІІІ щодо потреби прийняття саме мотивованого рішення як гарантії дотримання прав особи, щодо якої проводилося кваліфікаційне оцінювання.

Зі змісту оскаржуваного рішення ВККС убачається, що воно містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

На підставі цього рішення Комісії ВРП перевірила встановлені ВККС обставини та, керуючись підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, прийняла рішення про звільнення позивача з посади судді.

ВРП в апеляційній скарзі зазначила, що законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, які є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП представник позивача зазначає про недоречність посилання скаржником на означені норми закону, оскільки вони не підлягають застосуванню у цій справі, бо спірне рішення ВРП не стосується звільнення судді в порядку застосування дисциплінарного стягнення.

ВРП рішенням № 934/0/15-19 звільнила позивача з посади судді за підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, що є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Така підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання.

Відповідно до пункту 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання Комісії в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII визначено, що засідання ВРП у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП або Дисциплінарної палати відповідно. Рішення ВРП, її органів ухвалюється у спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті), бути присутніми в якому іншим особам, крім членів цього органу чи Дисциплінарної палати, які мають право голосу при ухваленні рішення, забороняється.

Порядок розгляду питання про звільнення судді з посади за особливими обставинами визначений статтею 56 Закону № 1798-VIII.

Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя статті 56 Закону № 1798-VIII).

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення (частина шоста статті 56 Закону № 1798-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Відповідно до пункту 17.41 глави 17 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядається Радою в пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 Закону.

Пунктом 17.6 глави 17 Регламенту ВРП визначено, що за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126, підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Рада ухвалює вмотивоване рішення, яке викладається у письмовій формі, підписується усіма її членами, що брали участь у його ухваленні.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону  № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Витяг з протоколу засідання ВРП від 26 березня 2019 року № 22 свідчить про те, що під час розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді участь у засіданні та голосуванні брали 19 членів ВРП. За рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді проголосували більшість членів ВРП («за» - 16 членів, «проти» - 3). Рішення ВРП підписане всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Таким чином, підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП немає.

Оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

ВРП, ухвалюючи Рішення № 934/0/15-19, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Франківського районного суду м. Львова.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Щодо незгоди ВРП з рішеннямсуду першої інстанції в частині висновків суду про те, що ВККС надала оцінку обставинам дисциплінарного проступку, за який суддя вже притягався до дисциплінарної відповідальності, що стало підставою для ухвалення з цих же підстав рішення щодо невідповідності судді займаній посаді, варто зазначити таке.

За положеннями частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII, суддівське досьє має містити:

1) копії всіх заяв судді, пов`язаних з його кар`єрою, та доданих до них документів;

2) копії всіх рішень, прийнятих щодо судді ВККС, ВРП, Вищою радою юстиції, органами суддівського самоврядування, Президентом України або іншими органами, які приймали відповідні рішення; <…>

6) інформацію про здійснення викладацької діяльності; <…>

8) інформацію про обрання (призначення) судді до органів суддівського самоврядування, ВККС, ВРП, Вищої ради юстиції;

9) інформацію про ефективність здійснення судочинства суддею, зокрема: а) загальну кількість розглянутих справ; б) кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування; в) кількість рішень, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, якими встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов`язань; г) кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни; ґ) дотримання строків розгляду справ; д) середню тривалість виготовлення тексту вмотивованого рішення; е) судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, регіоні з урахуванням інстанційності, спеціалізації суду та судді;

10) інформацію про дисциплінарну відповідальність судді, зокрема: а) кількість скарг на дії судді; б) кількість дисциплінарних проваджень та їх результати;

11) інформацію щодо дотримання суддею правил професійної етики: а) відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики;

12) інформацію щодо відповідності судді критерію доброчесності, зокрема, відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до цього Закону та законодавства у сфері запобігання корупції;

13) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

14) результати тестувань щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх проведення);

15) результати застосування інших засобів встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх застосування);

16) висновок ГРД (у разі його наявності);

17) інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яку іншу інформацію щодо судді, визнану рішенням ВККС такою, що підлягає включенню до суддівського досьє.

Інформація із суддівського досьє використовується під час проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для цілей встановлення відповідності його займаній посаді судді чи продовження кар`єри з метою зайняття посади в іншому суді.

Використання інформації про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (рішення дисциплінарного органу від 09 лютого 2012 року № 815/ДП-12), а також про закриття провадження у дисциплінарній справі у зв`язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (рішення дисциплінарного органу від 18 листопада 2015 року № 3271/дп-15) є формою (елементом) охоплення і застосування значеннєвих обставин, котрі за професійними та морально-етичними ознаками характеризують здатність позивача бути суддею.

Потрібно ще раз нагадати, що кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею.

Урахування відомостей про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є лише композиційним елементом характеристики особи судді. Ці відомості наче «повідомляють», чи може обіймати посаду судді особа, котра вчиняла дії, які за визначенням є неприйнятними і несумісними зі статусом судді.

Відтак можна стверджувати, що процедура кваліфікаційного оцінювання не є процедурою повторного притягнення судді до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, а рішення відповідачів про невідповідність судді займаній посаді і звільнення його з цієї посади є видом дисциплінарного стягнення.

При прийнятті рішень ВККС і ВРП врахували, що подані на суддю скарги були пов`язані з безпідставним затягуванням або невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволіканням з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасним наданням суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Очевидним є те, що вказані обставини можуть вплинути на характеристику судді і, відповідно, на бали оцінки, які за внутрішнім переконанням надавали члени ВККС, а тому були відображено в мотивувальній частині рішення Комісії.

Не погодилась ВРП і з висновком суду першої інстанції щодо достатності та переконливості пояснень позивача стосовно неподання ним декларацій родинних зв`язків і доброчесності. З погляду Ради, ці пояснення не можна взяти до уваги, оскільки їх не підтверджено жодним доказом. Такі дії судді є свідченням невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, що об`єктивно не могло бути залишено поза увагою.

Факт неподання у встановлений строк таких декларацій ніким не заперечується, а наведені з цього приводу пояснення позивача не підтверджені жодними доказами, окрім наданих у судовому засіданні усних та письмових пояснень.

Суд першої інстанції вказав, що причин неподання означених декларацій до відповідних реєстрів позивач пояснити не зміг, однак зазначив, що такі причини за жодних умов не можуть слугувати підставою відповідальності позивача, оскільки перебувають у зоні відповідальності Комісії. До того ж на час проведення співбесіди й ухвалення Комісією оскаржуваного рішення запитувані декларації (повторно заповнені їх бланки разом з поясненнями) були у віданні цього органу.

У контексті цього суд послався на правові висновки, викладені у постановах КАС ВС від 27 січня 2021 року в справі № 640/3701/20 та від 01 липня 2021 року в справі № 9901/229/21, у яких цей суд зазначив, що оскільки Закон № 1402-VIII не містить альтернативи права вибору подачі декларацій доброчесності та родинних зв`язків віруючою людиною, то примусове виконання особою обов`язку подачі в електронному вигляді таких декларацій також не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції.

У цих рішеннях суд виокремив, що ВККС має організаційні та технічні можливості оприлюднювати дані паперових декларацій доброчесності та родинних зв`язків судді у відкритому доступі для суспільства. Вказане підтверджується можливістю ознайомитись із розміщеними на сайті відповідача сканкопіями паперових декларацій доброчесності та родинних зв`язків суддів, які подавались до запровадження електронного декларування, тобто декларацій, які подані в 2016-2018 роках.

Однак така позиція КАС ВС є нерелевантною до спірних відносин, оскільки, як відомо, протягом січня-вересня 2018 року позивач не вчинив жодних дій, спрямованих на те, щоб переконатися про фактичне надходження декларацій до ВККС, а пізніше подав такі в паперовому вигляді, тоді як подача декларацій у згаданих справах, на які посилається суд, у паперовому вигляді була обумовлена релігійними переконаннями позивачів, які зробили це своєчасно, однак Комісія їх не прийняла через недотримання форми подання.

Необґрунтованим видається судження в рішенні суду першої інстанції стосовно невиконання (несвоєчасного виконання) обов`язку подання декларацій родинних зв`язків та доброчесності через призму оцінки суспільно небезпечного діяння/умисного приховування конкретних даних, оскільки такий обов`язок не пов`язаний з наявністю чи відсутністю таких даних.

Отже, дії судді ОСОБА_1 щодо несвоєчасного подання зазначених декларацій є не інакше як свідченням невиконання ним вимог пункту 3 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, що за наведеними вище нормами не могло бути залишено поза увагою ВККС в межах проведення кваліфікаційного оцінювання судді.

Треба також погодитись і з доводами скарги ВРП про те, що за змістом норм частини п`ятої статті 84 Закону № 1402-VІІ зупинення кваліфікаційного оцінювання за таких обставин (наявності фактів, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді) є правом, а не обов`язком Комісії. Тому сам факт зупинення кваліфікаційного оцінювання щодо інших суддів не може мати правового значення у цій справі.

Отже, підстава для звільнення суддів, передбачена підпунктом4 пункту161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, у поєднанні з вимогами статей 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII є достатньою правовою основою для прийняття оскаржуваного рішення ВРП.

Велика Палата вважає встановленим, що ВРП, ухвалюючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798?VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення судді ОСОБА_1 із займаної посади.

Узагальнюючи все наведене, Велика Палата вважає, що рішення КАС ВС від 29 липня 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову», - зазначено у постанові.

Таким чином, ВП ВС задовольнила апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2021 року скасувала та ухвалила нове рішення: у задоволенні позову екс-судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Автор: Наталя Мамченко

Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Telegram канал Sud.ua
Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Главное о суде