Правові висновки Верховного Суду у справах про банкрутство за січень-лютий 2018 року

08:34, 19 марта 2018
Судова палата узагальнила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах про банкрутство.
Правові висновки Верховного Суду у справах про банкрутство за січень-лютий 2018 року

Сергій Жуков,
суддя-спікер судової палати
з розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду

Судова палата для розгляду справ про банкрутство з метою забезпечення сталості та єдності судової практики узагальнила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах про банкрутство з січня по лютий 2018 року. 

Процесуальні питання

  1. Позовне провадження у справі з грошовими вимогами до боржника, розглянутими у справі про банкрутство, підлягає припиненню відповідно до пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017

постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №922/4991/15 

З моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон), та в межах провадження у справі про банкрутство (частина п'ятнадцята статті 16 Закону).

Відповідно до частин першої та другої  статті 17 Закону, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 Закону, зазначивши це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

За приписами частин першої та четвертої статті 23 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються  у шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Частиною четвертою статті 17 Закону передбачено, що у разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті  80 ГПК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 80 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Позовне провадження було зупинено у зв'язку з порушенням справи про банкрутство товариства (відповідача у справі), а позивач, у свою чергу, у межах справи про банкрутство  звертався із заявою про визнання грошових вимог до боржника, які були відхилені ухвалою суду, з урахуванням ухвали про затвердження  мирової угоди у справі про банкрутство товариства, в резолютивній частині якої, зокрема, зазначено, що кредиторські вимоги вважаються погашеними і відхиленні у зв'язку із затвердженням мирової угоди. Тому, зважаючи на положення Закону, наявні правові підстави для припинення провадження в частині позовних вимог відповідно до пункту 2 частини першої  статті 80 ГПК України та відмови у решті позовних вимог.

  1. Справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство

постанова Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №910/10829/17

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

За приписами частини дев'ятої статті 16 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Особливість вирішення майнових спорів з вимогами до боржника, у тому числі про визнання договорів недійсними, полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

  1. Порядок розгляду поточних вимог до боржника, які виникли після порушення провадження у справі, але заявлені до визнання боржника банкрутом, відповідно до положень Закону в редакції, чинній до 19.01.2013

постанова Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/10889/17

Відповідно до статті 22 Закону в редакції, чинній до 19.01.2013, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

За приписами частини першої статті 23 Закону в редакції чинній, до 19.01.2013, вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки у межах ліквідаційної процедури.

Постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство товариства господарським судом не виносилася.

Суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки спори за такими вимогами підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Така відмова не позбавляє кредитора права звернутися з позовною заявою до боржника у загальному порядку.

  1. Перехід прав кредитора під час провадження у справі про банкрутство

постанова Верховного Суду від 22.02.2018 у справі №44/497-б

Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

Отже, особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до статті 1 Закону. Заміна кредитора у зобов’язанні не впливає на права та обов’язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.

  1. Право на апеляційне оскарження податковими органами судових рішень у справі, яка розглядається в порядку статті 95 Закону

постанова Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 911/2510/17

Згідно зі статтею 95 Закону якщо вартості майна боржника – юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.

Такий порядок передбачено частиною третьою статті 110, статтею 111 ЦК України, норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).

Особлива процедура банкрутства боржника, що ліквідується власником, визначена статтею 95 Закону, випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку встановленому наведеною нормою, є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Відповідно до частини сьомої статті 111 ЦК України для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено порядок проведення документальних позапланових перевірок, зокрема, відповідно до п.п.78.1.7 документальна позапланова перевірка здійснюється якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Ураховуючи особливості процедури банкрутства в порядку статті 95 Закону, правовий статус державної податкової інспекції як контролюючого органу, передбачений нормами цивільного та податкового законодавства, а також місце реєстрації боржника як платника податків, Верховний Суд визнав необґрунтованими та безпідставними доводи скаржника щодо відсутності у державної податкової інспекції права на апеляційне оскарження судового рішення у такій справі.

Ліквідаційна процедура

  1. Безсумнівна повнота дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі

постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №  927/1191/14

Зазначеним Законом передбачено певну сукупність дій, які необхідно вчинити ліквідатору під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів). Подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідками всіх проведених ним дій під час ліквідаційної процедури. Обов’язком ліквідатора є здійснення усіх заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

  1. Погашення витрат, пов’язаних зі збереженням заставного майна

постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №  927/1191/14

Згідно з вимогами частини четвертої статті 42, частини дев'ятої статті 45 Закону кошти від продажу майна банкрута, що знаходиться у заставі кредитора та не включається до складу ліквідаційної маси цього банкрута, можуть використовуватися лише для позачергового задоволення вимог саме цього кредитора-заставодержателя, а також для покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення. У зв'язку з цим Верховний Суд дійшов висновку, що за рахунок коштів від продажу заставного майна, які спрямовуються на погашення вимог заставного кредитора в процедурі ліквідації, є можливим погашення і витрат, пов’язаних зі збереженням такого заставного майна.

  1. Покладання субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника на керівника підприємства

постанова Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №923/862/15

Частиною першою статті 2 Закону визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Згідно з частиною першою статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Таким законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є зазначений Закон.

Зокрема, частиною п’ятою статті 41 Закону унормовано, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що під час ліквідаційної процедури виявлено відсутність коштів на рахунках боржника та відсутність активів банкрута, а майнові активи підприємства були відчужені в результаті рішень та дій керівника цього підприємства і господарська діяльність підприємства припинена у незаконний спосіб, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви ліквідатора і про покладання субсидіарної відповідальності на керівника підприємства у зв'язку із доведенням до банкрутства підприємства.

Чинне законодавство України не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб згідно з частиною п’ятою статті 41 Закону з обов’язковою наявністю вироку (вироків) щодо таких осіб.

  1. Призначення ліквідатором арбітражного керуючого в порядку статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відбувається шляхом електронного запиту щодо автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого

постанова Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 908/433/17

Ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна; кандидатура арбітражного керуючого для призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті 95 Закону).

Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (залежно від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) може підпадати під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і згідно з частиною шостою статті 95 Закону несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Законодавством про банкрутство не передбачено винятків щодо вчинення суддею електронного запиту щодо автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого для призначення ліквідатором підприємства-боржника, зокрема, в порядку статті 95 Закону.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Зарплати суддів: що мав на увазі КСУ, визнавши окремі норми неконституційними
Сегодня день рождения празднуют
  • Николай Худык
    Николай Худык
    член Высшего совета правосудия, судья Киевского апелляционного суда
  • Николай Ященко
    Николай Ященко
    судья Киевского апелляционного суда