Обрання ефективного способу захисту порушених прав: практика Верховного Суду

17:52, 15 июня 2020
Вимога на захист права має забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Обрання ефективного способу захисту порушених прав: практика Верховного Суду

У розумінні закону, суб’єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб’єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб’єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов’язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/7164/19.

Звертаючись до Суду з касаційною скаргою скаржник, зокрема, вказував на те, що обрання позивачем такого способу захисту як визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, у даному випадку, є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки звернення позивача з позовом про примусове виконання договору у випадку задоволення позову не скасовує правочин щодо односторонньої відмови від договору, а одночасне звернення з двома позовними вимогами буде передчасним, оскільки визнання правочину щодо односторонньої відмови від договору недійсним має наслідком відновлення правовідносин сторін на тих самих умовах, що передували його розірванню, без необхідності примусового виконання, що і є в даному випадку ефективним засобом захисту. При цьому, висновок Верховного Суду щодо правильного та ефективного обрання способу захисту порушеного права у подібних правовідносинах, за твердженням скаржника, відсутній, відповідно, підставою подання касаційної скарги у справі є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту  прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов’язаний з’ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №    912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов’язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Предметом позову у цій справі по суті є визнання недійсною односторонньої відмови Банку від договору від 25.07.2016 № 36226451 на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова відповідача від договору на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання, укладеного з позивачем, є незаконною, оскільки відповідач необґрунтовано встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для видачі відповідачем розпорядження про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем. Крім того, відповідач не вживав жодних заходів з метою зменшення виявлених ризиків та не повідомляв позивача про необхідність здійснення додаткової перевірки.

Судами попередніх інстанцій у розгляді питання щодо обрання позивачем ефективного способу захисту порушених прав не враховано те, що вимога про визнання недійсною односторонньої відмови Банку від договору від на комплексне банківське обслуговування суб’єктів господарювання є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку. Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права і охоронювані законом інтереси.

Більше того, підтвердженням того, що спори про визнання недійсною односторонньої відмови банку від договору про банківське обслуговування розглядаються судом по суті  є, зокрема, постанови Верховного Суду від 27.03.2019 зі справи № 922/2224/18, від 25.04.2019 зі справи № 910/1555/18, від 05.03.2020 зі справи № 910/7161/19 (водночас висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах до ухвалення постанови суду касаційної інстанції у цій справі був відсутній). Відповідно, знайшли своє підтвердження доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, в частині помилкового висновку судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав.

Водночас судом апеляційної інстанції відмовлено позивачу у задоволенні позову не лише з підстав обрання останнім неналежного способу захисту, але й по суті спору.

Право банку, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу, відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, не є необмеженим.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керувався  принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував. 

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КГС ВС роз’яснив зміст поняття «стадія продажу майна».

Також ми писали про пред'явлення позову про визнання права власності: КГС ВС зазначив важливий аспект

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Почему в Венецианской комиссии недовольны судебной реформой от Зеленского
Почему в Венецианской комиссии недовольны судебной реформой от Зеленского
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Інна Зубченко
    Інна Зубченко
    суддя Східного апеляційного господарського суду
  • Юрій Чопко
    Юрій Чопко
    суддя Господарського суду Тернопільської області
  • Віктор Школяров
    Віктор Школяров
    суддя Верховного Суду України
  • Сергій Гирич
    Сергій Гирич
    голова Личаківського районного суду м. Львова
загрузка...