Визнання судом права власності на спадщину: спосіб захисту спадкоємців чи інструмент для маніпуляції

Олександр Кухарєв,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри цивільного права та процесу

Харківського національного університету внутрішніх справ,

тренер Національної школи суддів України,

член Науково-консультативної ради при Верховному Суді,

лектор Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України

Поширеним у судовій практиці є звернення спадкоємця до суду із позовом про визнання права власності на спадщину. При цьому у Книзі 6 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК) «Спадкове право» не визначено визнання права власності на спадщину як спеціального способу захисту прав спадкоємців.

У пункті 1 частині 2 статті 16 ЦК передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права. Додатково серед способів захисту саме права власності виокремлено захист права власності (стаття 392 ЦК). Так, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Спадкоємці при зверненні до суду із позовом про визнання права власності на спадщину, посилаються саме на статтю 392 ЦК.

Важливо підкреслити, що законодавством визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину (глава 89 ЦК). Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7 (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08#Text) за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Проте позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно досить часто «прикриваються» вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, зміну черговості одержання права на спадкування, встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини тощо. В окремих випадках суди безпідставно задовольняють позови про визнання права власності на спадщину, не зазначаючи, в чому саме полягає порушення прав позивача. Наслідком цього є запровадження судового порядку оформлення права на спадщину, внаслідок якого суд виконує невластиві йому функції нотаріату, що зумовлює, серед іншого, перевантаження судів.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 р. висловив правову позицію, згідно з якою питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (судова справа № 175/654/22, провадження № 61-11126св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116890947).

Аналіз судової практики свідчить, що спадкоємці звертаються до суду із позовами про визнання права власності на спадкове майно переважно через:

– відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкодавцем (рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 червня 2016 р., судова справа № 676/2566/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/58672684; рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2015 р., судова справа № 496/2394/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/45637359);

– наявність у складі спадщини майна, що має правовий режим колгоспного двору (рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 16 квітня 2024 р., судова справа № 599/754/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118372930);

– втрату спадкоємцем правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно (рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2024 р., судова справа № 599/727/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118438887; рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 травня 2017 р., судова справа № 559/519/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/66484775);

 – відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області в складі від 25 березня 2024 р., судова справа № 299/954/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118135048;

– наявність у складі спадкового майна самочинно збудованих об’єктів, зокрема, гаражів, сараїв (рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 03 квітня 2017 р., судова справа № 419/507/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65728053).

Відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно і, як наслідок, звернення до суду характерні передусім для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Додатково Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, що відповідно до статті 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов’язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (пункти 106, 107 постанови від 18 грудня 2019 р., судова справа № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144996).

Утім, не у всіх випадках відсутність правовстановлюючих документів є підставою для визнання права на спадщину судом.

Так, дочка спадкодавця звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а пізніше – із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилася після смерті її батька, проте їй було відмовлено у вчиненні такої нотаріальної дії, оскільки нею не надано оригінали правовстановлюючих документів на успадковану квартиру. Через це спадкоємець звернулася до суду із позовом до сестри спадкодавця (своєї тітки), яка утримувала у себе правовстановлюючі документи на квартиру. Причому наведені обставини, коди правовстановлюючі документи на спадкове майно, утримують у себе інші особи, є поширеними підставами для звернення до суду із позовами про визнання права власності на спадщину.  

Рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов про визнання права власності на спадкове майно, мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом, яка у встановлені законом строки прийняла спадщину, але не може реалізувати свої спадкові права та отримати свідоцтво про право на спадщину. При цьому єдиним ефективним способом реалізації її права є визнання за нею права власності на таке спадкове майно.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що позивач обрала невірний спосіб захисту свого порушеного права. Якщо відповідач не надає правовстановлюючі документи, то способом захисту порушеного права є витребування таких документів, а не визнання права власності на спадкове майно. Позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про зобов’язання відповідача передати правовстановлюючі документи.

Постанова апеляційного суду залишена без змін Верховним Судом (постанова від 30 березня 2020 р., судова справа № 204/1444/17, провадження № 61-14830св19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88522768).

Позивач має надати суду докази, що підтверджують неможливість оформлення права на спадщину у нотаріальному порядку. Причому у судовій практиці склалося два підходи до вирішення справ, коли особа звертається до суду за визнанням права власності у порядку спадкування, не звернувшись попередньо до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину.

1. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі (ухвала Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 квітня 2010 р., судова справа № 2-797/10. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/9272756; ухвала Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 грудня 2011 р., судова справа № 2-3196/11. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/20529166).
2. Суд залишає заяву без руху для усунення недоліків у частині звернення до нотаріальної контори (ухвала Замостянського районного суду м. Вінниці від 22 травня 2012 р., судова справа № 206/3340/2012. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24309924; ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2011 р., судова справа № 2-577/11.URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14146571).

Подібна колізійна ситуація мала місце протягом тривалого часу, поки свого часу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» 16 травня 2013 р. № 24-753/0/4-13 вирішив це спірне питання. Так, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text).

Для того аби можна було вважати доведеним, що спадкоємець вичерпав можливості для нотаріального оформлення спадщини – отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач повинен довести, що він з об’єктивних причин не має можливості виконати усі вимоги нотаріуса, викладені у письмовій довідці щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на викладене Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, що позивач не довів наявність перешкод для оформлення права на спадщину у нотаріальному порядку, оскільки у матеріалах спадкової справи відсутня письмова довідка нотаріуса щодо переліку документів, необхідних для оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова від 25 липня 2023 р., судова справа № 128/3465/21, провадження № 61-4750св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112433973).

Часто нотаріуси оформлюють відмову у вчиненні нотаріальної дії не відповідною постановою, а іншим документом, зокрема, у формі відповіді на заяву. Через це в судовій практиці виникають питання, пов’язані із наданням правової оцінки документів, що видаються нотаріусами в таких випадках. Тобто чи може визнаватися належним доказом у справі лист нотаріуса, в якому спадкоємцеві рекомендовано звернутися до суду. Проте оформлення відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді відповіді на заяву, а не постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не змінює суті такого документа нотаріуса і зводиться до відмови заявнику у видачі свідоцтва (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 р., судова справа № 201/1883/21, провадження № 61-10304св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955458).

Право власності на спадкове майно може бути визнане лише за тими спадкоємцями, які в установлені законом строк та спосіб прийняли спадщину. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

З цього приводу Верховний Суд наголосив, що відкриття спадщини позначає момент виникнення прав у ймовірних спадкоємців на прийняття спадщини або на відмову в її прийнятті. Отже, власне відкриття спадщини не означає виникнення у спадкоємців права на спадщину, а означає лише виникнення права на прийняття чи відмову від неї. Ефективним способом захисту прав спадкоємця, який вважає себе таким, що прийняв спадщину, є вимога до інших спадкоємців про визнання права власності на спадкове майно (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 р., судова справа № 689/572/23, провадження № 61-13552св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118688707).

Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилась нотаріусом; довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

За відсутності дійсного спору про право володіння, користування і розпорядження майном між спадкоємцями, справа про визнання права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини і щодо якого не отримано свідоцтво про прийняття спадщини, не підлягає розгляду судом, адже в такому випадку суд не визнаватиме право власності, а встановлюватиме його, тобто створюватиме.

Водночас в окремих випадках суди безпідставно задовольняють позови про визнання права власності на спадкове майно. Наприклад, по одній цивільній справі суд визнав за спадкоємцем право власності на спадкове майно на тій підставі, що відповідач позов визнав, а між спадкоємцями немає спору (рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2015 р., судова справа № 710/2554/15-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/55365593).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стаття 392 ЦК, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (постанова від 22 листопада 2023 р., судова справа № 591/2393/18, провадження № 61-12829св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115237619 ; постанова від 10 січня 2023 р., судова справа № 199/6456/21, провадження № 61-9230св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108414686).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо спадкоємець позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса.

Слід зважати, що вимога про визнання права власності на спадщину підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження. Верховний Суд в аспекті викладеного зауважив, що встановлення факту належності на праві приватної власності нерухомого майна в порядку окремого провадження не допускається, оскільки вимога про визнання права власності завжди свідчить про існування спору про право. А тому вона може розглядатися виключно в позовному провадженні (постанова Верховного Суду від 21 березня 2024 р., судова справа № 2о-30/2009, провадження № 61-444св24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118071286).

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому у статті 1269 ЦК, звернувшись до нотаріальної контори, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Як у правовій доктрині, так і в судовій практиці неодноразово порушувалося питання стосовно можливості визнання права власності на спадкове майно за спадкодавцем вже після його смерті. При цьому процесуально-правовий статус спадкодавця у таких справах був різним. У цьому разі йдеться передусім про визнання права власності за спадкодавцем на самочинно зведені споруди.

Ані законодавством УРСР, ані чинним цивільним законодавством не передбачено можливості для померлої фізичної особи набути майно у власність. Правоздатність людини виникає в момент її народження і припиняється зі смертю. Отже, після смерті особи її правоздатність припиняється, а тому вона не може бути учасником цивільних відносин і суб’єктом цивільних прав.

Остаточну крапку у наведеному питанні поставив свого часу Верховний Суд України, який, переглядаючи цивільну справу у зв’язку з винятковими обставинами, зазначив, що висновки суду стосовно необхідності визнання права власності на майно за померлими особами в цій справі при застосуванні статті 9 ЦК УРСР, статті 25 ЦК не узгоджуються з практикою застосування цих норм в інших справах, вони зроблені з порушенням положень закону (ухвала від 01 лютого 2012 р., судова справа № 6-15932св09. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21438519).

Позиція щодо неможливості визнання права власності за померлим, оскільки у такому разі буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, обґрунтовано застосовується і Верховним Судом (постанова від 19 грудня 2023 р., судова справа № 161/4904/21, провадження № 61-13057св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115821768; постанова від 13 вересня 2021 р., судова справа № 760/3300/17, провадження № 61-16683св20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99575149).

Таким чином, визнання права власності на спадкове майно за померлою особою суперечить чинному цивільному законодавству України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.